У кожного смак літа свій. Для когось літо асоціюється з морем, креветками та теплим пляжем, хтось сумує за росяними ранками на березі річки чи озера, хтось за соковитими помідорами, що вигрівають свої боки на щедрому сонечку, за смугастими кавунами та пахнючими динями. Для когось воно асоціюється з лісовими стежками, літніми дощами з веселкою. Сьогодні своїми відчуттями літа поділиться з вами, нашими читачами Ядвіга Сонячна. Під таким псевдонімом пише прозові твори Валентина Чепурко, з якою наш сайт вже вас знайомив.
Літо...Хіба можна забути його смак – солодкий, соковитий, теплий? Можливо це смак духмяної сунички чи малини, що з останніх сил ховається під листочки, намагаючись бути не поміченою. Можливо це зелень м'яти з мого саду, що неймовірними пахощами бере в полон все навколо, нагадуючи про липневе літепло? Особливо мені подобаються літні ранки, коли ми вдвох прокидаємося доволі рано, щоб встигнути зробити якісь домашні справи в садку чи на городі ще до того, як небесний Ярило візьме в свої бурштинові обійми все наше село. Де-не-де вже прокидаються перші півні, сповіщаючи всіх і все навколо про початок нового дня. Раніше, разом з півнями прокидалося все село, в своїй натрудженій передранковій втомі й величезними планами на увесь день. І вже починало десь гуркотіти, ґелґотати чи мекати, а господині поспішали в хлів видоїти корову, щоб потому вигнати її в стадо на пасовище. Ще й примовляючи при цьому: "Йди, Красуне, пасися гарненько, в обід зустрінемося". А світ неначе ще дрімає...
Ми варимо каву й, смакуючи перші гарячі запашні ковточки, виходимо на відкриту веранду, вдихаючи на повні груди увесь коктейль ароматів літнього ранку. Потім, я вже сама, доріжкою йду вітатися до своїх троянд, що веселковими кольорами сповили мій садочок перед хатою. І тиша...
Знедавна все змінилося в моєму прифронтовому селі. То ж, тиша сприймається досить позитивно. Змішані відчуття щастя змінюються сигналом тривоги, й страх змійкою заповзає за комір домашнього халата, ховаючись в грудях. Зітхаючи, швидко повертаюся в дім, шукаю прихистку в його стінах або заспокійливих чоловікових обіймах. Але це ненадовго, бо вже купа домашніх справ запрошує надвір. Забуваючи про сумне тішусь росяному ранку, який перлинками осів на моїх трояндах чи соковитій травичці, що не втрачає свого кольору всупереч теплим дням, адже дощі цьогоріч теж досить тішили нас своїми падіннями. А село продовжує прокидатися в своїй ранковій метушні. І я віддаюся в полон цього липневого дня, настояного полинами й м'ятою, пронизаного першим сонячним промінням, у всій його квітучій трояндовій красі, віддаюся неозорим степам, що впоєні медами чи дощами, пшеничним полям, які тугими жовтянистими стеблами сповіщають приближення жнив. Я люблю тебе, моє рідне село! Я проросла в тебе кожним своїм нервом, кожною клітиночкою свого буття. Я крокую в новий день, несучи важливу місію свого перебування в ньому. Я несу подяку тим, хто дає мені можливість відчувати смак літнього дня й, впевнена, разом ми вистоїмо.
