:
Маловодяне (Мало-Водяне, Федорівка Водяна, Доманського, Водяна, Долинського) – сільце, згодом село. Із «Опису Катеринославського намісництва» до Атласу Катеринославського намісництва 1787 року відомо, що с. Водяна належало титульному радникові Васильєву (у документі зазначено Васильянов), який отримав 1500 десятин землі. В селі жило 28 осіб.
У першій половині ХІХ століття селом володіли Васильєви та Стояни. На мапі Шуберта середини ХІХ століття згадане під назвою Водяна. В той час це поселення входило до Антонівської волості Єлисаветградського повіту, а Алфавітний список населених місць Александрійського повіту (Херсонської губернії) за 1856 рік складено на основі відомостей земського суду та фондів губернської креслярніле невдовзі межу повітів у черговий раз змінили.
Так виглядало село на початку ХХ сторіччя.
В алфавітному списку населених місць Александрійського повіту (Херсонської губернії) за 1856 рік складено на основі відомостей земського суду та фондів губернської креслярні зазначено, що власниця Водяної – штабс-ротмістрша Долинська і що сільце має 8 дворів. Згідно з архівними джерелами, частина переселенців, які потрапили у Водяну, – вихідці з Орловської губернії. В кінці ХІХ століття найбільшими землевласниками Федорівських земель були поміщики Долинські.
Під час будівництва Харківсько-Миколаївської лінії залізниці та Криворізької гілки Катерининської залізниці, згідно тодішнього законодавства, здійснювався викуп земель для вищевказаних потреб. 16 десятин землі, які відчужувалися Криворізької гілки Катерининської залізниці у поміщиці О.Долинської для потреб залізниці, відповідною комісією були оцінені у досить значну на той час суму 2080 рублів.
Ольга Федорівна, всього передала 29 десятин землі для спорудження залізниці, відмовившись від коштів які були передбачені оціночною комісією на ці потреби. У всякому разі, у відповідних архівах немає документів про отримання грошової компенсації колишньою власницею землі.
Отже Ольга Федорівна не лише сприяла вирішенню побутово-житлових проблем будівельників, але й безкоштовно виділила 29 десятин землі для потреб залізниці. В той же час інші поміщики, землі яких відчужувалися для потреб залізниці, отримали відповідні кошти за них, а поміщик Михайло Кефала, який мав найбільшу кількість земель у цій окрузі, навіть судився з залізничним відомством, адже його не влаштувала сума коштів, що була запропонована поміщику у 1899 році за земельну ділянку, яка тоді була необхідна для здійснення додаткових робіт на Харківсько-Миколаївській залізниці, а саме влаштування пруда (ставка) для потреб залізничної станції, яка отримала назву Долинська. Дозволю собі процитувати краєзнавця Віктора Маруценка у своїй праці «Боковенка» 2020 з цього приводу влучно написав; «свою назву (на відміну від інших станцій, що одержували їх від найменувань найближчих до них населених пунктів) їй подарувала місцева землевласниця Ольга Федорівна Долинська, яка без вагань, без вимог компенсації передала частину своєї землі казні під небачене в цих краях та унікальне, як на ті часи, будівництво».
КЗ "Маловодянська гімназія Долинської міськради"
У «Списках населених місць Херсонської губернії» 1896 року село має назву Федорівка Водяна (Мало-Водяна, Водяне, Доманського, Долинського). У селі 9 дворів і 56 мешканців.
До 1916 року село розрослося до 48 дворів, у яких жило 295 осіб. Була у селі церковно-приходська школа на 50 учнів.
Згідно з архівними документами 1925 року, село належало до Долинської селищної ради. Проживали на той час у селі Мало-Водяне 572 мешканці, було 142 двори.
Під час НЕПу працьовиті селяни, брати Василь, Іван та Григорій Пугачі, які обробляли землю, купили перший трактор, парову маслобійку. Але під час колективізації влада розкуркулила землеробів-братів Пугачів. 1929 року в селі створили колгосп «Боротьба». Під час репресій 1937 – 1938 років «за дискредитацію керівників партії і уряду» до розстрілу було засуджено мешканця села О. С. Зінченка .(72).
Згідно зі «Списками колгоспів Кіровоградської області за відомостями районних земельних відділів, укладених у серпні – вересні 1940 року», у колгоспі «Боротьба» було 136 дворів і 142 працездатних осіб (99). Ці дані суперечать перепису кінця 1942 року, у якому зафіксовано, що у господарському дворі № 49 (колишній колгосп «Боротьба») 155 дворів, 179 родин, а загальна кількість мешканців – 686 осіб. Згодом «Боротьба» була об’єднана з колгоспами «Червоний Маяк» та «Червоне Озеро» під загальною назвою колгосп імені Чкалова.
У 1960 році місцевий колгосп імені Чапаєва було об’єднано з артіллю «Більшовик» під назвою «Дружба» за спеціалізацією по відгодівлі свиней і вирощування озимих пшениць.
Згідно з «Книгою пам’яті», на фронтах Другої світової війни 83 мешканці села загинули, за даними Долинської ради ветеранів – загинуло 154 вихідців з села.
Незважаючи на близькість до районного центру, кількість жителів Маловодяного між переписами населення 1979 та 1989 років значно знизилася. Так, згідно з переписом 1979 року, кількість наявного населення у Маловодяному становила 1004 чоловіка. До 1989 року ця цифра скоротилася до 586 осіб, з яких 273 чоловіки та 313 жінок. І лише у зв’язку з переселенням у Маловодяне жителів сіл П'ятихатки, Дорошенкове, Новоклинці, Пролетарське, на землях яких було розгорнуто спорудження Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислювальних руд, кількість жителів села, згідно з Всеукраїнським переписом 2001 року, збільшилася до 1059 осіб.
З середини 60-х років у селі Маловодяне розмістилася однойменна сільська рада, яка проіснувала до адміністративно-територіальної реформи 2020 року, внаслідок якої Маловодянська сільська рада, була об'єднана з Долинською міською громадою.
