Долинська.City вже знайомила вас із талановитою херсонською письменницею, журналісткою Оленою Маляренко та її героїнею пупусею Жизель і життям в окупованому місті. Олена і сьогодні продовжує жити в Херсоні, в місті де в будь-яку мить може прилетіти. Повітряні тривоги тут не спрацьовують. Її власний будинок вже став непридатним для проживання після підриву ворогом Каховської ГЕС. Отже читайте розділ вже з нової книги, яка ще тільки пишеться «Жизель і життя в стилі ВО!». Відчуйте, як живуть люди на лінії вогню.
Жизель і типові херсонські ранки
Ніч була неспокійна. Але денна втома далася взнаки, тому Жизель спала до четвертої, як бабак. А під ранок щось грохнуло так, що відкрилися обидва вікна і балкон.
"Не буду зачинять, хай провітрюється в хаті",- крізь раптовий скажений головний біль подумала вона й уперше оцінила переваги самоти: нема за кого хвилюватися, нікому пояснювати, що трапилося, можна забить на все і спробувати заснути знов. Сама і сама. Лежи собі, цить та диш.
Але ж в плани ворога спокійний сон якихось там пупусь не входив аж ніяк. За відкритими вікнами почулося вже добре знайоме недобре стрекотіння й потім вибух. Дім труснуло , наче він не дім, а надувний матрац на пляжі, і якийсь телепень дав по нім добрячого копняка.
"Діла-а", - Жизель сіла на ліжаку (спала вона на підлозі), обхопила руками пульсуючу голову й задумалася: що ж його, мать, робити далі? До укриття далеко, та й не відомо, у кого ключ. Якщо жителі з сусіднього дому сьогодні ховатися не планують і спатимуть, то вона тільки дарма побігає в темряві у своєму негліже - укриття буде зачинене.
Будь як буде.
Знадвору нарешті заволали сирени, попереджуючи постфактум про небезпеку, телефонний сповіщувач промовив: "Увага, повітряна тривога. Імовірна атака дронів. Пройдіть в найближчі укриття".
- Ха, це щось новеньке! Головне, вчасно попередити, - відповіла вголос оповіщувачу пупуся. - Сенс мені зараз кудись іти? Уже ж наче відстрілялися...
З вулиці почулося стрекотіння автоматів - кажуть, за відсутності дронових гармат, наші хлопці "мопеди" збивають саме так.
- Ясно, не відстрілялися... Хех, несу я свою сраку у ванну, там в мене і буде найближче укриття. Ото укриюся там одіялком і ще трохи посплю, - знову вголос пояснила вона сповіщувачу і подибуляла до санвузла.
Не вмикаючи світла, присвічуючи телефоном, знайшла якийсь гуманітарний знеболюючий препарат, ковтнула, попила водички зі стаканчика для зубної щітки, здивувалася вголос і якимсь новим своїм холостяцьким звичкам, і тому, що говорить до себе, і вклалася, чи то пак увіпхнулася, зі смартфоном у ванну. Здалеку долинув звук, наче в повітрі щось розірвалося, автоматні черги вщухли, але й сон пройшов.
Отак уже і п'ята... Ще година - і час на роботу збиратися та пішачком іти. Маршрутки ж іще не ходять...
Жизель вирішила замість сну знайти й почитати, що то прилітало і чи не постраждав бува хто. Чомусь згадала, як колись після перших обстрілів усі вибігали надвір, шукали, що сталося, розпитували, неслися допомагати, розгрібати, а зараз... Не збайдужіли, не втомилися, ні. "Просто за понад рік звикли і уже орієнтуємося на слух, чи є жертви, чи нема. Мда-с... У "місті порожніх будинків" інколи під завалами рятувати просто нікого", - подумала вона і знов заговорила вголос:
- Так, і що ж пишуть улюблені ресурси... ОВА? Сплять, ці останні напишуть. Ваньок? Без подробиць. Каже, пісять і спать, мопедів нема, і всьо. А де ж вибухнуло?... "Без фейку" пише "центральний район". Ну, це поняття розтяжиме, тягле, широке і неконкретне. Почитати хіба вилупків?
Пупуся, полізла до ворожих телеграм-каналів. Ці кінські послідки майже завжди писали, мало не з адресами, куди завдавали удар, і раділи, як маніакально хворі, своїм перебільшеними в десятки разів "успіхам". О, так і є:
"Сєгодня наши ребятки ювелірно отработалі ночлєжку пєтухов. Н@цисти прятались в дєтском саду, но у нас єсть глаза і уши в городє. Укр*пи будут кукарєкать, что ми разбілі мірний об'єкт, но ім уже нікто нє вєрит. Добро побєдіт. Правда будєт за намі"
- От с#ки! Метр двадцять на два двадцять,і ще два в глибину за вами буде, гі*нюки. Це ж нада, садочок розфігачили, і раді! А мені , як на роботу йтиму, доведеться іншим шляхом чепелять, там, мабуть, працювати будуть... А може, вийду раніше та гляну? - Жизель поставила русописцям реакцію у вигляді середнього пальця, вийшла з каналу, і викараскалася з ванни, так і не поспавши.
На сніданок у неї вже був готовий квасолевий паштет з меленим перцем і зеленню, зернові хлібці з гуманітарки та кава. Їй віддавали квасолю сусіди, що не встигали поїдати в тих кількостях, які їм видавали в наборах від якихось організацій. Дивним чином там, де пункти роздачі були під контролем безпосередньо благодійників, там у продуктових наборах були і крупи, і м'ясні, і овочеві та рибні консерви, і згущенка, і печиво, і чай. Там, де ті самі пункти переходили під контроль місцевих, то одразу, як від чар якогось скаженого Дамблдора, все перетворювалося на макарони і квасолю. Магія, не іначє... От і стали, зробивши уже собі запаси цієї смачної та поживної бакалеї, пенсіонери приходити й віддавати надлишок бобових Жизелі.
- Чому ви від того пайка не відмовитеся, якщо не їсте? - якось спитала вона.
- Так у ньому ж іще мучичка, сахарь і маслічко посне. Хай трошки, але ж харашо, що дають. Ну і може ж наїдяться, і нам знову будуть згущонку й тушонку давать? - зізнавалися їй бабулі. - А ти шо, хвасолю не любиш?
- Люблю. Я її більше за м'ясо люблю. Я її і в борщик, і в супчик, і у вінігретик, і в лобіо, і в пиріжки, і оладки, і на паштет такий, на хумус похожий, перебиваю, - подякувала й поділилася досвідом пупуся.
- Ну то кушай, дитинко, ти нам так завжди допомагаєш.
І Жизель "кушала". Вона вже практично сіла на макаронно-квасолеву дієту, докуповуючи тільки яйця , олію та зелень собі і печива й мармеладок для бабусь, в обмін на їхні пайки.
Вона хрустіла бутербродом з недохумусом, пила солодку каву, гортала соціальні сторінки - що там у знайомих? - і дивувалася. Адже сьогодні реклама таргетувала її на тему зайвої ваги. Вочевидь, ото вчора подруга, яка дзвонила в месенджер, хвалилася й ділилася рецептом схуднення. Жизелі то було до балди але ж мудрий гугл і друг його фізбученька. вирішили, що то головна її тема життя, і що треба підкинуть важливої інформації. Ну й от тобі маєш замість духопідйомних і мозкорелаксантних кітиків у "рілсах" тепер якесь фітнес-гуано.
- Дівчонкі, не повірите, я скинула 15 кілограм за місяць. Переходьте на посилання в описі, розкажу, як. БЕЗПЛАТНО!!! Бігом! - обіцяла вислошкура жертва схуднення та недбалого окрашування в блонд.
- Ну тебе. Похудіти - це не повумніти. Згинь.
- Пройдіть професійне тестування просто зараз і ми вишлемо вам оптимальну схему інтервального голодання саме для вас і вашого максимального ефекту, - сповіщала оптимістична тітка в костюмі медика.
- Ефекту, афекту... - перекривила їй пупуся. - От я зараз дохрумаю, а потім їстиму аж у шість. Макарони з томатно-квасолевою підливкою та грибами. От тобі й увесь інтервал.
Наступний ролик подарував їй сивого дядька а ля доктор Фрейд. Він поглянув на неї пильно з екрана і просто в лоб запитав:
- Вас безпокоять обвислі бока й дряблий живіт? Ви втратили сексуальне бажання?
Від несподіванки пупуся вдавилася кавою, прокашлялася й зареготала:
- Оце головне, що мене зараз найбільше безпокоїть! - допила каву, витерла губи й руки, поставила посуд у мийку і вимкнула фейсбук. - Смартфон, нам треба серйозно поговорити. Я буду ламати твою срану-странну схему рекламування. Йтиму на роботу й будем балакать за кіно, літературу та музику. Може, ти мене рекламою серіалів завалиш...
Ранок в Херсоні. Початок липня 2024
Але, йдучи того ранку на роботу, вона нічого не говорила смартфону. Мовчки дивилася. Перед нею далі по вулиці торохтіла аварійна техніка, розтягуючи повалені дерева і розбираючи цеглу зі зруйнованої стіни дитсадка.
На щастя, справді обійшлося без жертв.
