15 червня на подвір’ї КЗ “Молодіжненська гімназія Долинської міської ради” зібралися учні, вчителі, односельці, друзі та рідні полеглого воїна, представники Долинської міської ради та Управління освіти Долинської територіальної громади.
Хто повідомляє: КЗ “Молодіжненська гімназія Долинської міськради”
У чому суть?
“Вшанування пам’яті – це не просто наш святий обов’язок, це наша шана і гордість за справжніх героїв, — відкриває мітинг ведуча.
Пам’ять! Що залишаєш ти нам?
Пам’ятники, як символ тих, хто пройшов війну.
Меморіальні дошки - як символ про тих, хто своїми грудьми прикривав рідну землю.
Сьогодні, ми зібралися разом, щоб вшанувати пам’ять нашого земляка, односельчанина, випускника нашої школи — Ігоря Волкотруба, який героїчно загинув при виконанні службового обов’язку, захищаючи Україну від російських загарбників.
Ігор народився 23 серпня 1990 року в селищі Молодіжному. В сім’ї вже була донька Аліна, яка старша від брата на 9 років.
Ігор ріс безпроблемною дитиною. Ніколи не скаржився, не вимагав від мами чогось, що мають інші діти і не може дозволити собі їхня сім’я. Сестра Аліна допомагала мамі з доглядом за молодшим братом: гуляла з ним у візочку, водила до дитячого садочка. До школи саме сестра вела його за руку.
Вже у юному віці Ігор показав, що вміє ставити цілі в своєму житті і вперто їх досягати. Наприклад, ще в школі він на літніх канікулах заробляв якісь гроші, щось економив на обідах в школі і придбав собі гітару. Самостійно, користуючись підручниками, навчився на ній грати.
Пізніше, таким же чином, зібрав собі грошей на мопед. Ніколи нічого не просив для себе. Якщо щось хотів придбати — робив це самостійно.
Також з дитинства Ігор був дуже відповідальним і дисциплінованим. Жодного разу він не спізнився і не прогуляв урок. Ніколи не соромився говорити, що думає”.
Однокласникам він запам’ятався позитивним завжди усміхненим хлопцем. Він заряджав всіх оточуючих якоюсь своєю енергією добра та позитиву. Завжди мав багато гарних друзів. Таких як він сам. А другом він умів бути. І в радісних, і в сумних митях життя вмів підтримати та розважити. Про таких говорять: “Друг на все життя”. Можна не бачити його роками, а при зустрічі розмовляти так, ніби тільки вчора розсталися.
В армії служив в артилерії в Запоріжжі. Потім працював у виправній колонії охоронцем. Коли почалися заворушення на Донбасі, Ігоря також призвали на службу в АТО. Відслужив там рік та два місяці, знову ж таки в артилерії.
Закінчив у Кривому Розі професійно-технічне училище, здобувши професію гірника. Працював на різних шахтах цього міста. Шахтоуправління часто направляло його у відрядження на різні шахти.
Коли йому вручили повістку — він відразу пішов до ТЦК. Це сталося у серпні 2024 року, якраз коли розпочався наступ ЗСУ в Курській області”.
Додому Ігор вже не повернувся — його направили на навчання. В розмові з сестрою сказав, що зарахували його до штурмової бригади, хоча він і має військову спеціальність артилерист. Через два місяці навчання, новачків перевели до бойової частини, що базувалася на Курщині. Вони мали ще два тижні навчатися вже в умовах близьких до бойових. Але не вистачало бійців, щоб змінити побратимів на бойових позиціях.
Бойовий шлях Ігоря Волкотруба — командира відділення-командира машини 1-го штурмового відділення 1-го штурмового взводу 9-ї штурмової роти 3-го штурмового батальйону військової частини А0501 вийшов надто коротким — він загинув через два тижні перебування на “нулі”. Але за ці два тижні він встиг проявити себе сміливим та відчайдушним воїном, який не боявся йти на найбільш ризиковані завдання.
Загинув Ігор Волкотруб бойовий позивний “Трубік” 11 жовтня на “нулі” в окопі, в спеціальній ніші, в яку ховалися під час дронової небезпеки. Дрон помітив, що в окопі хтось є і скинув гранату поруч з нішею в якій ховався Ігор. Його тіло сильно посікло осколками з однієї сторони. Евакуював його тіло з небезпечної зони вірний друг Артем., який теж невдовзі загинув.
Командир із позивним “Поляк” говорить: “Мені болить смерть кожного з моїх підлеглих. Але за таких бійців як Артем та Ігор болить найбільше. Бо були найбільш надійними та вмотивованими воїнами. На них я покладався як на себе — був впевненим, що не підведуть, не злякаються і не відступлять. Однокласники розповідають, що Ігор був щирим патріотом. В нього була своя позиція, своя думка і мабуть кожен, хто його близько знав, підтвердить це. Ігорю боліла доля українців, він любив Україну, український народ. І ненавидів несправедливість.
Лунають рядки: Найкращих забирають небеса…
Забрав Господь і нашого Героя…
І котиться непрохана сльоза…
Бо його серце – наче поряд…
Право відкрити меморіальну дошку було надано його рідним. Вчителька Світлана Скрипніченко зачитала спогади однокласників Ігоря. Діти читали вірші і виконали зворушливу хореографічну композицію “Журавлиний танець”.
Наш любий Ігоре,
Ти пішов під кулі, в кров і дим,
Під «гради», під розірвані гранати.
Як страшно помирати молодим,
Коли тебе щодень чекає вдома мати.
Діти запалюють свічки пам’яті. Всі присутні вшановували пам’ять Ігоря квітами та хвилиною мовчання.
Вшанування їх пам’яті – це не просто наш святий обов’язок, це наша гордість за справжніх героїв.
