Сьогодні пропонуємо вашій увазі поезії Миколи Нагорного. Долинчанина, який у своєму житті пройшов через вогонь і воду в прямому сенсі цього виразу.
Чарівна ніч
Чарівна ніч до нас прийшла,
Зірками небо заквітчала.
Із них мереживо сплела,
Це диво нам подарувала.
Краса народжує любов,
Весна лунає солов'ями,
І в ніжнім шелесті дібров
Володарює над серцями.
Як горобина ніч спливе,
Світанок вмиється росою,
Пташина пісня оживе -
І повінчає нас з тобою.
Зорі по росах
Сонцем обласканий день прихилився,
Вечір на землю тихенько спустився.
Місяць на човнику ніч зустрічає,
Чистими зорями небо палає.
В тиші натомлено все завмирає,
Лиш соловейко не спить, не дрімає.
Та ще цвіркун десь у сіні сюрчить.
Серце дівоче коханням горить.
Білі грона в акацій духмяні,
Хлопець дівчині зізнався в коханні.
В лонах любові їх очи палають,
Зорі по росах їм чари збирають.
Вже загорнулася в сон Боковенька,
Щось очерети шепочуть тихенько.
Повернуть для когось розгублені сни -
Про перше кохання і радість весни.
Зорі зімліють і тихий світанок
Променем сонечка вийде на ганок.
Трави похилі скупались в росі,
День посміхнувся цій ніжній красі.
Пагони надії
Б'ють крила журавлів у небі синім,
До мого двору знов йде весна.
І я радію першій цій стежині.
Куди ж то поведе мене вона?
Знов до гніздечок ластівки прилинуть,
Тепло мені на крилах принесуть.
І ласкою весняною зігріють,
І паростком Надії проростуть.
Знов закружляє у танку вишневім,
І принесе хмаринки вітерець.
Заблудиться у цвіті яблуневім
І благодатний дощ пошле з небес.
І жайвір знов над нивою повисне,
І піснею про літо сповістить.
Рубіном заіскряться знову вишні,
Бджола за медом в поле полетить.
Не буди
Ти не буди, я ще посплю хвилинку,
На крилах сну в минуле полечу.
В своє дитинство, в росяну стежинку,
Де було більше сміху, ніж плачу.
Ти не буди, я ще посплю хоч трішки,
У сні своїм впірну в красу земну.
У молоді літа свої пройдуся пішки,
Й зустріну там сімнадцяту весну.
Ти не буди, я в снах ще політаю,
На кониках крилатих і баских.
Із кленом, другом щірим, загуляю,
І розчинюся в мріях молодих.
Ти не буди, я трохи подрімаю,
У сні прийду на батьківський поріг.
Тебе, ще зовсім юну, знову покохаю,
І змию пил від пройдених доріг.
Ти не буди, сон сам відлине,
Так, як спливають молоді літа.
Бо і не наша в тому є провина,
Що молодість так швидко полетіла!
