Пані Валентина не так давно переїхала до Долинської громади в селище Молодіжне. Важко було покидати село, в якому прожила більшу частину свого життя, рідну оселю, яку будували разом з чоловіком, улюблений сад і троянди. Сьогодні вона ділиться з вами своїми враженнями від Долинської. Від міста, яке прихистило багатьох людей з окупованих та прифронтових регіонів. Від людей, які тут живуть.
Я їду кварталами міста мого прихистку і пригадую наше перше знайомство. Мій збентежено-болісний стан біженки підсилювався першим враженням недобудови. Будинки, посірілі від часу, темними очицями вдивлялися в мою душу, сіючи смуток.
Чи вірно я обираю своє теперішнє місце проживання? Щось в душі таки наполягало на продовженні пошуку житла саме тут. І ось потроху наше авто плавно їде містом. Зі зміною краєвидів особиста думка також змінювалася. Охайні зелені просторі вулиці, безліч квітів, магазинів, салонів, кав'ярні, будинок творчості та будинок культури, сучасні школи та спортивні майданчики, супермаркети, тощо. Цікава історія виникнення назви міста Долинська змусила відвідати залізничний вокзал і тут місцеві жителі залюбки мені розповіли, як в давнину заможна поміщиця Ольга Долинська надала свої землі для побудови залізничного вокзалу. Саме по цій причині місто має таку назву. Подейкують, що навіть сам імператор Олександр третій був тут проїздом і навіть причащався обідом. Цікавий вигляд має паравозне, на жаль, не працююче, депо на станції, і суровим пам'ятником темніє історичного значення паровоз. Скільки ж таємниць бачив цей, з вигляду досить похмурий засіб тодішнього руху? Навіть уявляю як в прикріплений до нього вагон заходить елегантна пані з валізою, підтримуючи поли довгої сукні й поправляючи вуаль на капелюшку.
Сам вокзал, зі своїм історичним минулим досить просторий, гарний, і головне, виконує функції перевезення вантажів та пасажирів. Мене, як людину творчу, звісно зацікавила бібліотека, будинки культури, творчості. З часом я переконалася в неймовірному таланті долинчан, викладачів музики, хореографії. А згодом сама стала частиною чудових колективів – хору ветеранів та фольклорного.
Ось ми йдемо з чоловіком одним з цікавих кварталів. Мабуть нещодавно збудований, бо увесь район називають ,,німецький,,. Охайна архітектура, затишок. А перед ним цікава локація, яка зветься "Небо". Ось тут малечі є де розважитися на канікулах, а якщо в гості завітають атракціони чи цирк, то дитячим радощам немає меж. Ми присіли на лаву, повз нас малеча – велосипеди, скейти, самокати. Кожне спішить на свою локацію, малята вже на гойдалці чи ще десь. Сміх, гамір. А коли сутінки охоплюють місто просто неба на проекційному екрані з'являються мультяшні герої. І вмощуються на карематах дітлахи разом з родинами для перегляду. Наче й немає війни. Мимоволі набігає сльоза – радість за щасливе дитинство оцих дітлахів і прикрість за зруйноване, вкрадене дитинство власних онуків.
За німецьким кварталом зеленіє парк "Дружба". Цікаві насадження екзотичних та звичайних дерев, квітів, альтанки, лави, затишок.
Чеський чи румунський район – так називають жителі міста свої квартали, не менш охайні, а пам'ятники та музей захоплюють любителів історії. Здавалося б, звичайне місто, звичайні люди, які щодня ходять на роботу, виконують свої обов'язки. Але є в ньому щось особливе, легке, вільне. Я помітила надзвичайну доброту, чуйність працівників різних установ. А ще, мабуть саме головне – як пахне повітря! Свіже, вільне, як дома... Багато чого можна розповісти про місто комфорту, як між собою його називають місцеві. Але, краще раз побачити. І, напевно, виникають проблеми у містян, як же без цього? Але я завжди буду дякувати кожному, з ким я тут познайомилася. Здебільшого це творчі люди, а ще вуличні торговці, баристи, просто випадкові перехожі. Бо в кожному серці цих людей живе добро.
02.07.26.
