Володимир Яремчук - поет та етнограф-ентузіаст. В дитячі роки йому пощастило спостерігати та бути учасником автентичних народних обрядів, які проводилися в його рідному селі Вільховому без всяких написаних сценаріїв, розподілення ролей та без репетицій. Чимало часу пан Володимир присвятив дослідженню й вивченню української обрядовості. Результатом цих досліджень стало написання книги. Шкода, але Володимиру Яремчуку не вдалося видати книгу державним коштом.
Долинська.City вважає, що робота Володимира Яремчука відкриває нам величезний пласт нематеріальної культурної спадщини українського народу. Вона обов’язково має побачити світ. З дозволу автора ми починаємо публікувати в розділі “Блоги” сторінки з книги, які описують народні обряди та звичаї. Також заохочуємо всіх небайдужих читачів допомогти зібрати кошти для того, щоб автор зміг видати свою книгу. Номер карти 5168 7451 8878 2103.
Початок опису Купальських обрядів тут і тут.
(Позначені далі зірочкою* пісні я вивчив в дитинстві від мами, троюрідної тітки Шарандак (Бажатарник) Насті Климівни, від жінки, що дружила з батьками, Мимрук Наталки (Теодорівни), сусідів Бойчук (Адамчук) Валентини Штефанівни, Рибчак (Яремчук) Галини Олексіївни, Мимрук (Яремчук) Валентини Іванівни, Молодичук (Кисляк) Софії Романівни).
Ой вийди, Грицю*
(народна, з мого с. Вільхове)
Ой вийди, Грицю, на вулицю,
винеси дівкам купайлицю.
Бо наші хлопці-недбайливці
не вирубали купай лиці.
Ой якби вони про нас дбали,
вони б купайло вирубали.
Вони б купайло вирубали
та й на степочку закопали.
Та й на степочку закопали,
кругом дівчата посідали.
Кругом дівчата посідали
та й “На Купайла” заспівали.
Ой на Купайла, на Купайла
вийшла та (Яна) гарно вбрана.
На неї хлопці зглядалися
та привітатись стидалися.
Один (Артемко) не стидався,
взяв за рученьку, привітався.
Ой на Івана
(значиться, як народна)
Ой на Івана та й на Купала,
там дівчинонька квіти збирала.
Квіти збирала, в пучечки клала,
до річки несла, в воду пускала.
Ой світи, сонце, світи та й не грій,
щоб мій віночок та й не згорів.
Щоб мій віночок живим зостався,
щоб миленькому в руки дістався.
Пливи, віночку,по синій хвилі
до тої хати, де жиє милий.
Поплив віночок та й за водою.
Серце дівоче забрав з собою.
Пісня значиться народною, але явно авторська і недавня за часом. Підкреслюється це і лексикою, і згадуванням християнського Івана. Але пісня дуже гарна, мелодійна, повністю витримана в купальському характері і появу таких пісень варто б лишень вітати. Певний жаль викликає нерозуміння автором того факту, що язичницький Купало та християнський Іоанн – антиподи і вороги. Однак церква так все спотворила, проклинаючи Купало, заміняючи його своїми святими і, водночас, пристосовуючись до нього, не маючи змоги здолати віковічну культуру народу, що маємо те, що маємо.
Сучасне свято Купала, Київ 2024 р.
Кругом Мареноньки
(народна, широковідома)
Кругом Мареноньки ходили дівоньки,
стороною дощик іде.
Стороною та й на мій барвіночок зелений.
Ой як на Купала, ой як на Купала,
рано-вранці сонце зійшло.
Рано-вранці та й на мою руженьку червону.
Ой на морі хвиля, при долині роса,
стороною дощик іде.
Стороною та й на мій барвіночок зелений.
На жаль, навіть гарні професійні виконавці не вловили в пісні суттєвого моменту: дощик – на барвіночок, на зелень, а на роженьку, щоб вона цвіла – певно сонечко зійшло. (Зрозуміло, що і дощ, і сонце потрібні й барвінку, і рожі). Але емоційний наголос пісні інший: для зелені – дощик, для цвіту – сонечко.
Та виконавці цим не переймаються: і на барвіночок – сонечко, і на роженьку – дощик, чим вноситься певна дезінформація в етноестетику і етнопоезію. А ще більший жаль, що навіть професійні колективи співають, часом, «Кругом Мариноньки», а не «Мареноньки», (бо до чого тут дівчина Маринонька, коли йдеться про Мареноньку-Купайлицю). Це вже недопустимо.
Покочу я відеречко*
(народна, з с. Вільхове)
Покочу я відеречко в долину,
а за ним коромисло закину.
Та й піду я свою неньку питати,
чи дозволить мені ненька гуляти.
Не дозволю, моя доню, не дозволю,
було б тобі не стояти з водою.
Не сама я, моя ненько, стояла,
а там той (Роман) коня пас.
А там той (Роман) коня пас,
там йому барвінок по пояс.
Зелений барвінок на вінок,
а той Роман у (Галини) парубок.
Зелена руточка-квіточка,
а (Галина) у (Романа) дівочка.
Устаньмо, встаньмо, сестриченьки*
(народна)
Устаньмо, встаньмо, сестриченьки,
та даймо грушці водиченьки.
Та буде грушка рости, рости,
буде Ганнуся цвісти, цвісти.
Дощу не буде та й без хмари,
не буде Ганя та й без пари.
Наступить хмара, то дощ буде,
а до Ганнусі Василь прийде.
А ми на неї не вкажемо,
про це нікому не скажемо.
Ой ти, Ганнусю, ой ти, ой ти,
коли до тебе прийти, прийти?
Як будуть батько й мати в полі,
буду чекати (й)у стодолі.
Як будуть батько й мати в млині,
тоді приходь та й приходь к мені.
Як буде село (й)у присмерку,
буду чекати в гайку, в гайку.
Де ти, Купайло, ночувало
(народна, Київщина)
Де ти, Купайло, ночувало? Що ти, Купайло, вечеряло?
Я ночувало у (Йванівці), а вечеряло рибку в юшці.
Де ти, Купайло, ночувало? Що ти, Купайло, вечеряло?
Я ночувало (й)у Києві, а вечеряло хрущі в борщі.
Називалися близькі населені пункти. Хвалився свій.
Українка їде на самокаті у сучасній інтерпретації традиційного українського святкування Купальської ночі у Варшаві, Польща. 22 червня 2024
Ой за гаєм
(основа – Явдоха Зуїха)
Ой за гаєм, ой за гаєм, за Дунаєм
Купалочка купалася.
Купалочка, Купалочка купалася,
на бережечку сушилася
На бережечку, на бережечку сушилася,
на три шляхи дивилася.
Їдуть ляхи, їдуть ляхи на три шляхи,
а татари на чотири.
А татари, а татари на чотири,
як вороння землю вкрили.
Їдьмо, хлопці, їдьмо, хлопці, воювати,
Купалочку визволяти.
Ой як стали, ой як стали татар гнати,
стали і ляхи тікати.
Знов за гаєм, знов за гаєм, за Дунаєм
Купалочка, мов квіточка.
Ой, а наша, ой, а наша Купалочка –
Сонця й Місяцева дочка.
А для неї, а для неї вінок звити,
між дівочок допустити.
Через наше село
(від тріо «Троянь»)
Через наше село та й летіло помело. Стовпом дим.(2)
Сіло спочивати на (Андрія) хату. Стовпом дим (2)
(Андрієва) хата запалилася та й горить (2)
(Андрієва) голова засмалилася та й курить (2)
А (Януся) з радощами носить воду пригорщами
та й гасить, та й гасить.
Що погасить, то й займеться, а (Януся) засміється.
Стовпом дим. Стовпом дим.
Те помело – і купальський вогонь, і блискавка.
Ой ходила та (Марина) по полю*
(народна, з с. Вільхове)
Ой ходила та (Марина) по полю,
вибирала пшениченьку з куколю.
Їхав той (Іван) попід гай:
«Боже тобі, дівчинонько, помагай.
Боже тобі, дівчинонько, помагай.
А вже тая пшениченька, як Дунай.
А вже тая пшениченька, як Дунай.
Буде з теї пшениченьки коровай».
- Ой коровай – не коровай, насіння.
Коли в тебе, (Іваночку), весілля?
- У суботу, дівчата, у суботу,
бо я маю до (Марини) охоту.
- У неділю, дівчата, у неділю,
бо я маю на (Івана) надію.
Ой як на Купала
(народна)
Ой як на Купала вода прибувала.
Купала! На сонечку грала.
Парубки купались, дівчат сподівались.
Купала! дівчат сподівались
Купався Іван, – доведеться і вам.
Купався Овсій, – доведеться усім.
Купала! Купала!
Ой ти Купалочко, а де твої дочки?
Купала! А де твої дочки?
Ой а мої дочки поплели віночки.
Купала! Поплели віночки.
І в тих віночках край вогню стрибали,
і ті віночки на воду пускали.
Купала! Купала!
На воду пускали, свічечки палали.
Купала! Свічечки палали.
Додому вертали, хлопців милували.
Купала! Хлопців милували.
Цілувався Іван, – дай, Боже, і вам!
Цілувався Овсій, – дай, Боже, усім!
Купала! Купала!
Тут, найчастіше, здійснювалося масове обливання.
А у нашому селі*
(народна, з с. Вільхове)
А у нашому селі з’явилась новина, з’явилась новина.
Ой яворе-яворочку зелененький
(тут і далі, після кожного рядка).
Що вночі над селом три місяці сяють,
три місяці сяють.
А круг місяченьків три зірочки грають, (2)
Перший (другий, третій) місяць ясний –
то Іван (Роман, Степан) прекрасний.
Перша (друга, третя) зірка ясна –
то Галя (Валя, Катя) прекрасна.
А ту Галю (Валю, Катю) взяти,
Івану (Роману, Степану) віддати.
У Галі (Валі, Каті) в хаті, як в віночку,
(рушник на кілочку, сміття у куточку)
Речитативи до пісні
Хто не каже «спасибі», то обоє паршиві,
на місточку сиділи, рябу свинку (сучку) доїли,
надоїли молока, напоїли, як бика.
А хто каже «спасибі» – то обоє красиві,
на місточку сиділи, як голуби воркотіли,
і знялися, по-о-о-летіли. Діти крутяться в парах і на слова «По-о-летіли» відпускають руки, «летять» врізнобіч.
А (Вільхівський) став
(у Явдохи Зуїхи – Зятківський)
А (Вільхівський) став і (Троянський) став
докупочки злився, докупочки злився,
та й докупочки злився.
А на тім ставу, а на тім ставу два лебеді в’ються,
два лебеді в’ються, та й два лебеді в’ються.
А на тім кутку, на (Чапраківці) два парубки б’ються,
два парубки б’ються, та й два парубки б’ються.
Вийшла Ганнуся, вийшла Ганнуся, стала боронити,
стала боронити, ой стала боронити.
Ви не бийтеся, ви не лайтеся, я вас обох люблю,
я вас обох люблю, та я вас обох люблю.
Я Іванові, я Іванові та й шапочку куплю,
та й шапочку куплю, ой та й шапочку куплю.
А Романова, а Романова та й сама я буду,
та й сама я буду, ой та й сама я буду.
На Іванові, на Іванові та й пояс зелений,
та й пояс зелений, а сам же він – мерзенний.
В останніх двох рядках для етноґрафів є особливий шарм. Поєднання зеленого пояса у парубка із сірою смушковою шапкою саме на Поділлі було особливим шиком, про що пише і Олекса Воропай. Пісня донесла до нас цей шик і на явному контрасті показала, що вдягнутий хлопець може бути й за останнім словом, от тільки що у нього за душею? (І пояс зелений, а сам – мерзенний). Актуально й нині…
Заплету віночок
(народна, від тріо «Троянь»)
Заплету віночок, заплету шовковий
на щастя, на долю милому зі мною.
Заплету віночок та й пущу на воду.
Пливи, пливи, вінку, до милого роду.
Пливи, пливи, вінку, та й не замулися,
а ти, мій миленький, до мене пришлися.
Пливи, пливи, вінку, та й сонця не бійся,
а ти, мій миленький, рушників надійся.
(Виділене курсивом – моє доповнення).
На ставочку, під калиною
(народна)
На ставочку, під калиною, на ставочку, під калиною
плавав лебідь, плавав лебідь з лебединою (2)
А в лебедя золота голова, а в лебедя золота голова,
а в лебідки, а в лебідки позолочена.
А в лебідки позолочена, а в лебідки позолочена,
чорним шовком, чорним шовком подоточувана .
А в Миколи така думка була,
а в Миколи така думка була,
щоб Наталка, щоб Наталка йому жінка була.
Щоби йому годила, годила,
сім день в тиждень робила, робила,
сім день в тиждень, сім день в тиждень
робила, робила.
А Наталка та догадлива та Миколі... гарбуза піднесла,
та Миколі, та Миколі гарбуза піднесла.
Купайло плетем
(вірші та мелодія В.Яремчука)
Купайло плетем та й пісню ведем (тут і далі – двічі).
Наше купайло у лісі було.
Ми його знайшли, в село принесли.
А як ісплетем, – селом понесем.
Селом понесем – челяді позвем.
Нум Купайлицю та на (й)улицю.
Вулицею йдем
(вірші і попередня мелодія В.Яремчука)
Вулицею йдем, купайло несем (тут і далі – двічі).
Наше купайло у лісі було.
Ми його знайшли, в село принесли.
А ви, дівочки, плетіть віночки.
Ви, молодиці, – по купайлиці.
А ви, бабусі, збирайтеся всі.
Хлопці, дивіться, та й не казіться!
А наша Марена
(вірші та мелодія В. Яремчука)
А наша Марена струнка та зелена,
а ваше Купало як пси покусали.
Наша Маренонька, як в полі квітонька,
ваше Купайлище – собачий хвостище
Кругом Мареноньки – співають дівоньки,
а ваше Купало всіх ворон злякало.
А нашій Марені – віночки зелені,
а ваше Купало втопити пристало.
Не стійте, хлопці
(вірші та мелодія В.Яремчука)
Не стійте, хлопці, роззявами,
бо ходять дівоньки павами.
Не стійте, хлопці, кілочками,
ходять дівчата з віночками.
Не стійте, хлопці, як лопухи,
ходять дівоньки та й навкруги.
Не стійте, хлопці, як варені,
ходять дівоньки круг Марени.
Не стійте, хлопці, ні сяк, ні так,
цвітуть дівоньки, як мак, як мак.
Не стійте, хлопці, чужі прийдуть
та ваших павоньок покрадуть.
А в нашого Купалонька
(вірші і мелодія В.Яремчука)
(й)А в нашого Купалонька солом’яна головонька.
Очі, вуха несправдешні, руки, ноги, – наче клешні.
Утопили Купалонька, утопили Кострубонька.
Пливи, пливи, Кострубоньку, в незнаную сторононьку.
Пливи собі за водою, бери біди за собою.
На плоту вогонь горить (вірші та мелодія В..Яремчука)
На плоту вогонь горить, під плотом вода біжить.
На Купала! На Купала!
А полум’я-Яріло усе зілля зв’ялило!
А водиця-Оляна зіллячко напоїла!
А ми зілля зберемо та й віночки сплетемо!
Ой полум’я-Яріло! Ой водице-Оляно!
А вам бути у парі, щоб роїлися хмари.
Щоб нам жито родило, щоб пишалося зело.
Кроковеє колесо
(музика народна – слухай Черкаський народний хор – вірші В.Яремчука)
Кроковеє колесо, кроковеє колесо
аж у небі стояло, аж у небі стояло.
Аж у небі стояло, аж у небі стояло,
много дива видало, много дива видало.
Там дівчата ходили, там дівчата ходили
і таночки водили, і таночки водили.
А за ними жіночки, а за ними жіночки,
межи ними діточки, межи ними діточки.
А позаду бабусі, а позаду бабусі,
з паличками геть усі, з паличками геть усі.
Як набігли парубки, як набігли парубки,
похватали всі дівки, похватали всі дівки.
Та й колесо підняли, та й колесо підняли.
Та й вінком заквітчали, та й вінком заквітча
Як набігли мужики, як набігли мужики,
споганили всі танки, споганили всі танки.
Як дідусі доповзли, як дідусі доповзли,
ледве теплі полягли, ледве теплі полягли.
Кроковеє колесо, кроковеє колесо
кругом села ходило, кругом села ходило.
Кругом села ходило, кругом села ходило,
всім по гривні давало, всім по гривні давало.
Кому гривню, кому дві, кому гривню, кому дві,
а кому й по голові. а кому й по голові.
Благослови мати
(музика народна, див.веснянки, вірші В. Яремчука)
Благослови мати, Сонце величати.
Сонце величати, з Водою звінчати.
З Водою звінчати, Землі доручати.
Землі доручати, Долю заквітчати.
Авторський речитатив до запалення вогнища
Гори, вогонь! Палай, вогонь! Усе лихе вигонь, вигонь!
Вогонь, гори! Вогонь, палай! Усе лихе долай, долай!
Вогонь, палай! Вогонь, гори! Усе лихе, згори! Згори!
Авторський речитатив до спалення Марени
А ти, Марено, стара, стара! Тебе спалити пора, пора!
А ми до тебе підійдемо, тобі недуги всі віддамо!
Та усі біди та клопоти, та нашу нехіть до роботи!
Та нашу заздрість і ревнощі,
візьмем здоров’я для певності.
Візьмем достатку та мудрощів,
візьмемо серденьку любощів.
Авторський речитатив до знесення плота.
А ми плота несемо-о-о! Го-о-о-й!
Та й на воду пустимо! Го-о-й! (тут і далі)
Та й на воду пустимо! Бешкету наробимо!
Бешкету наробимо! А плота не втопимо!
А ми його сплавимо! Ми вогонь запалимо!
На Купала
(народна, від тріо «Троянь»)
На Купала нічка мала, в нас на вулиці Купала.
Купала, Купала! (тут і далі).
На калину роса впала, в нас на вулиці Купала.
Пішли дівки по ягідки, молодиці – по суниці.
Усі дівки назбирали, а (Марійка) заблукала.
Гайда, дівки, по лісочку, чи не знайдем Марієчку.
Знайшли, знайшли (Марієчку), цілувала (Василечка).
Переманочка
(від Марії Мельниченко)
Переманочка, чорная галочка.
Приспів: Ой рано, рано, чорная галочка.
Переманила сизого сокола (підкреслене – в приспів).
Я ж його, молода, та й не манила.
А він до мене ой сам долітав.
Пенреманочка, молода (Наталя).
Переманила молодого (Василя).
Я ж його, молода, та й не манила.
А він до мене ой та й сам приходжав.
Та й сам походжав, подарунки приношав.
На гуляння, на Купала
(народна, фолькгурт «Орелі»)
На гуляння, на гуляння, на Купала мене мати не пускала.
Мене мати, мене мати не пускала, (й)у коморі замикала.
(й)А в коморі, (й)а в коморі скляні двері,
мені видно кавалери.
(й)А в коморі, (й)а в коморі воконечко,
мені видно Купайлечко.
Чи це всі купальські пісні? Гадаю, і казати не треба. Їх ще є не на один віз… І дяка небесам, що їх незліченно! Але є поки що. Тому фіксуймо все, що знаємо! Не даймо нашому пісенному фольклору і нашому обряду канути в небуття!
А що, коли ви – єдиний носій тих, нехай і малесеньких, але знань фольклору? Чи пробачите ви собі, що забрали ці знання із собою? Чи не гріх це перед небесами і перед нашими предками? Ці діаманти народної творчості шліфувались віками мільйонами наших попередників! Не викиньмо! Бо втрачаючи ці коштовності, ми втрачаємо себе самих і втрачаємо безповоротно.
Принагідно, оскільки мова зайшла про пісню, хочу зробити дуже суттєве зауваження-засторогу, мою настійну рекомендацію. Останнім часом ентузіасти-етноґрафи пристрастно і щиро взялися за відродження втраченої обрядовості. Це б треба тільки вітати. Та далеко не завжди реанімація обрядів заслуговує на вдячне слово. І головна проблема – в недооцінці цими людьми ролі народної пісні.
Тим часом досвід усього мого життя незаперчно доводить: народна обрядова пісня – не обслуга, а головна дійова особа усіх обрядів. Вона – творча сила обряду, його канва, його скелет, його структура, його душа, його все-усе.
Обряд може містити що завгодно – і ворожіння, і молитви, і змагання, і ігри, і танці, і жарти, і сакральні моменти з пожертвами, але не дайте в нього народну обрядову пісню – і він гине як такий. Він перестає бути народним обрядом.
В той же час, приберіть з нього всю сакральність і молитовність, змагальність і бойовитість, але дайте волю народній обрядовій пісні, пошануйте її – і обряд заговорить до вас у всій красі та повноцінності, заповнить усі змістові та емоційні ніші. І внесе в повному обсязі і ту ж сакральність, і змагальність, і молитовність, і бойовитість, і усмішку, і сльозу… Обряд без пісні – нізащо не обряд! Обряд лишень на пісні – уже повнокровне і якісне дійство навіть без додаткових обрядових дій. Це аксіома, яку варто знати всім.
Додам до цього ще одне: обрядові пісні – це молитви до небес, ладування вібраціями довкільного простору, тож звучати вони мають не коли і де завгодно, а лише своєчасно і до місця. І нині, на рівні підсвідомості, народ несхвально ставиться до позасезонного невчасного звучання обрядових пісень.
Сакральна суть Купальського обряду, – це вшанування божеств Вогню (Сонця) і Води: Купала, Марени, Дани, все ті ж рослинні жертвоприношення, задобрюваня духів лісу, річки, поля і накликання врожаю, магічні дії з ворожінням, вінкоплетінням, очищення вогнем і водою, (вінки зі свічками, плоти з вогнищами на воді, палаючі колеса чи колоди, закочувані у воду), все те ж Крокове колесо, що досягло зеніту, все ті ж сподівання на щасливий шлюб.
