Володимир Яремчук - поет та етнограф-ентузіаст. В дитячі роки йому пощастило спостерігати та бути учасником автентичних народних обрядів, які проводилися в його рідному селі Вільховому без всяких написаних сценаріїв, розподілення ролей та без репетицій. Чимало часу пан Володимир присвятив дослідженню й вивченню української обрядовості. Результатом цих досліджень стало написання книги. Шкода, але Володимиру Яремчуку не вдалося видати книгу державним коштом.
Долинська.City вважає, що робота Володимира Яремчука відкриває нам величезний пласт нематеріальної культурної спадщини українського народу. Вона обов’язково має побачити світ. З дозволу автора ми починаємо публікувати в розділі “Блоги” сторінки з книги, які описують народні обряди та звичаї. Також заохочуємо всіх небайдужих читачів допомогти зібрати кошти для того, щоб автор зміг видати свою книгу. Номер карти 5168 7451 8878 2103.
Русальні обряди або Зелені свята нині належать до майже повністю втрачених, оскільки вони неправомірно прив’язані до християнської Трійці, що блукає в часі, а це внесло плутанину в час їх проведення, і оскільки вони переслідувались, як відверто язичницькі. Останнім часом завдяки етнографам-ентузіастам свята і обряди відроджуються. Автор, зокрема, сам проводив такі обряди та бачив їх на сцені, зокрема у виконанні фольклорного гурту з Олександрівського району на Кіровоградщині і автентично в селі Людвинівка Макарівського району на Київщині.
Прив’язка Русалій до календаря
Ці обряди цілком виправдано належать до розряду найромантичніших і найпоетичніших, бо здійснюються серед буйства молодої і розквітлої природи. Вони опираються на безмежну поетичну уяву народу та його віру в свою єдність з природою, в магічну силу слова у забезпеченні власного добробуту і безпеки. В ряду календарних обрядів вони є проміжною колодарною точкою між дохристиянським весняним Великоднем і літнім Купалом. Після нього залишається єдиний русальний обряд – проводи русалок.
За астрономічним календарем вони мали би припадати на другу декаду травня. Найімовірніше, тривали вони від середини травня… Але коли завершувалися? Так митрополит Іларіон (Іван Огієнко) чітко вказує: «Сьомий тиждень по Великодні, цебто тиждень перед Зеленими святами, звався русалчиним тижнем… Русалії». А дохристиянський Великдень проводився якнайближче до весняного рівнодення, в 20-х числах березня, отож додаванням семи тижнів ми точно можемо визначити: Русалії колись приходились на початок другої декади травня.
Олекса Воропай дає Русаліям давньоримське підґрунття і пише, що за римським календарем т.з. Розалії відзначались місяць по Юрію, (а він за старим стилем припадає на 23 квітня). Тоді Розалії – близько 23 травня, себто на початку третьої декади травня. Зі свідчень цих двох визначних етнографів можемо зробити припущення, що Русалії святкувались в другій-третій декадах травня.
Тепер же вони робляться (де ще робляться) за тиждень до Трійці і три дні по тому. Етнографи уже виділяють Русальний тиждень – перед Трійцею, Троїцький, що йде після Трійці, та Зелені свята, що включають в себе три останні дні Русального тижня, саму Трійцю і три перші дні Троїцького тижня. Де тут давньоісторична правда – шукати годі.
Та якщо врахувати кількість русальних обрядів, про що скажемо трохи далі, то навряд чи давнє село могло б собі дозволити святкувати підряд десять днів свят. Скоріш за все вони проводилися кілька тижнів по недільних днях.
Нинішні уявлення про те, що проводилися свята впродовж короткого часу, могли з’явитися через те, що тут, як і у всій давньоукраїнській обрядовості, як уже зазначено, християнська церква внесла велику плутанину, прив’язавши ці обряди до Воскресіння Христового і Трійці, а вони в часі блукають мало не в 40-денному проміжку! .
Адаптація язичницьких свят та обрядів до християнства
То проклинаючи ці обряди, то адаптовуючи їх під себе, то нав’язуючи відкинуте цивілізованим світом літочислення, коли обряди в новітньому і старому часі «блукають», церква спонукала народ до забуття прадавньої культури. Та народ зберігав вікові (дохристиянські) традиції і не поступився ними й досі, хоч майже всі, хто справляє ці обряди, – це люди, що вважають себе віруючими, носять хрестики і зовсім не протиставляють себе церкві. Робиться це бездумно, автоматично, відповідно до усталених традицій. Але ж і церква теж працює понад тисячу років. Більша частина людей сприйняла християнство і внесла десятки християнських відтінків у народну обрядовість.
Результат – страшна еклектика: найзагадковіший із християнських символів – Свята Трійця: Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий – і з ними… русалки… Хрести, свічки, поклони, лампадки, монополізовані церквою, – і дохристиянське жертовне клечання хат, криниць, парканів… Як це можливо поєднати?
Над цією еклектикою потішається світ. Два нових роки! Різдво чимало людей уже починають на католицький кшталт, з 24 грудня: (А! Хай буде! Все одно скоро новий рік…)! Зелені свята уже Троїцькі і т.п.. Але ж Зелені свята були реліктом рослинного жертвоприношення язичницьким богам, а де в цьому ряду християнська Трійця?
Навіть Іван Огієнко, християнський митрополит, чітко і неоднозначно писав: «Літній круг свят обертався біля сонця (виділено мною, В.Я.) та хліборобства», тобто він не мав християнського змісту, і додавав: «Назва ця (Русалії, В.Я.) постала в нас дуже рано, ще за Чорноморсько-Дунайської доби…», себто задовго до введення на Русі християнства, приблизно в IV-IX ст.
(А вже словосполучення «Івана Купала» для справжнього, вдумливого, а не заанґажованого певною вірою і релігією етноґрафа, – це чистої води абракадабра, нісенітниця, подібна до висловлювання «гарячий лід», бо Іоанн – це християнський святий, а Купало – це язичницьке, вороже йому, божество. Перелік можна продовжити).
Чому саме Русалії?
Про дохристиянську язичницьку суть Зелених свят говорять більшість етнографів. Так, А.П.Пономарьов в своїй книзі «Українська минувшина» пише: «В основі її (троїцько-русальної обрядовості, В.Я.) лежали культ рослинності і магія закликання майбутнього врожаю».
Тепер Русалії приходяться, (там, де вони ще збереглися), на тиждень перед Трійцею і три дні після неї. Але оскільки Трійця – то в травні, то в червні, то й вони «блукають».
Називають їх Зеленими святами, Русаліями, Зільником, Грянями (гряний – зелений), Проліттям, тобто першолітом.
Звідки такі назви?
Зеленими тому, що це адаптовані до християнства давньоязичницькі обряди славлення полів, рослинності, квітів, зілля, всієї зелені.
Русаліями тому, що праукраїнські уявлення про русалок збереглися і досі.
Вважалося, шо в цей час душі утоплених приходять у цей світ. Вони хочуть зазнати втрачених радощів земного життя – носити сорочки, намітки, а за церковими традиціями – мати хрестики. Але із заздрості бешкетують, роблять шкоду в полях, насилають зливи і град, нівечать вибілювані полотна і коноплі, відбирають молоко в корів, а ще, часом, залоскочують окремих до смерті. Особливою вважалась русалка-семилітка – русалка, яка сім років не могла зазнати земних втіх, (у християн – не отримувала хрестика), що перетворювалась на розумну, але недобру дівчину, яка все знала і могла робити шкоду тим, кого собі обирала за жертву. Це й досі збереглося у фольклорі у вигляді пісень про загадки від дівчини чи загадки самій дівчині: «А що росте без коріння. А що сходить без насіння…» або ж у пісні «Оженився я в Петрівку, та взяв дівку-семилітку».
Зільником свята називалися тому, що саме цей період вважається найпридатнішим для заготівлі лікарських трав, в тому числі й приворотів – зілля.
Проліття йде від того, що саме в цей час остаточно утверджується літо, але воно ще молоде і сповнене пташиного клопоту навколо потомства.
Окремо виділяють в ході свята Навський великдень та Семик (четвер перед Трійцею). Вслухайтеся в назву: Навський. Нава, Нав’я – це праукраїнський потойбічний світ. Де тут Трійця? Та й мавка – нявка, істота з потойбіччя, із Нави.
Як побачити давньоязичницьку сутність свят
Праукраїнці славили в цей час Радогощу – прояв Усебога Рода, та духів землі, води й лісу. Назву Русалій виводять і від римських розалій, і від латинського слова rusal – утопленик, що є, певно, найбільш вірогідним. Вважалося, що це час масового відвідування духами покійних місць свого земного перебування.
Свята є повністю дохристиянськими, але адаптованими християнством до своїх потреб (подивіться на заквітчування церков зеленню, на зелений одяг священиків, на хресні обходи полів і криниць, на випікання проскурок для нив (а це рослинне жертвоприношення) – і ви дуже чітко побачите глибоку давньоязичницьку суть свят, замасковану під християнство).
Легенди про відхрещування від русалок хоч і є християнським нашаруванням на давньоукраїнську обрядовість, зберігають для нас пам'ять про особливі створіння – витвори народної фантазії – русалок.
До речі, у нашій місцевості побутує пісня «Ішов Іван дорогою» (записано від Валентини Бурлаки), на прикладі якої дуже чітко видно, як пісня змінювалась, щоб з неї викинути язичницьке. Пісня скрізь значиться як русальна. Тим часом у пісні анічогісінько про русалок… Однак там є про те, що Іван, котрий «здибав Галю чорноброву» загадує їй сім загадок та ще й наголошує: «Відгадаєш – моя будеш, не вгадаєш – чужа будеш».
Чи уявляєте ви собі і в реальному житті, і в етнографії отакого ненормального Івана, котрий, чомусь, загадує дівчині загадки ще й погрожує, що її не вибере? Як і куди був би той Іван відісланий дівчиною?
Але про що читаємо у всій в етнографічній літературі? Особливі створіння – русалки – заздрячи жінкам і дівчатам (бо рано пішли із життя), загадують їм загадки, примовляючи при цьому: «Відгадаєш – жива будеш. Не вгадаєш – моя будеш».
Тож хто і де тоді стрів Галю чорноброву?
І в голову приходить єдино можливий варіант, котрий абсолютно узгоджується з народною пам’яттю: «Йшла русалка дібровою, стріла Галю чорноброву». А далі – геть чисто все – логічно і струнко: і загадки, і застереження, і ясно до дна, чому пісня – русальна.
Скільки таких спотворень у нашій історії?
Які обряди називають русальними та в чому вони полягають
Група русальних обрядів – це: звивання вінків, водіння Тополі чи, в інших місцях, – Куста), клечання хат та подвір'їв, гоніння Шуліки (Рябця), проводи русалок, обходи водойм і полів, ігри з Горю-дубом та пролітнім вшануванням птахів.
Найпоширенішими побутовими прийомами під час Русалій, були:
- розвішування полотен, рушників, сорочок і наміток для русалок, щоб вони ночами могли ними скористатися;
- жертвування полотна русалкам, вибілювання полотен;
- звивання вінків на живих гілках з метою загадування на дівочу долю; заборона кричати в лісі, (малі пташата);
- звертання до духів води, лісу, поля і водяних, лісових, польових русалок, оспівування їх і принесення їм пожертв;
- збирання лікарських рослин, ворожіння, виготовлення приворотів, різні прояви любовної і хліборобської магії;
- обхід полів, (іноді з «громницею» – свічкою, що освячувалася в церкві на Стрітення, 15 лютого – з метою захисту їх від грому);
- принесення хлібних жертв, звивання на нивах закруток, (щоб русалки подумали, що вони вже тут були, що це їх робота. і не покрутили та не виложили збіжжя); заборона кривдити землю, (забивати в неї кілки);
- клечання хат, подвір’їв, криниць зеленню (тому – Гряні), як оберіг від злих сил і як запрошення духів померлих побути в гостині;
- застилання для цього хатніх долівок травами, лепехою, осокою, пижмом;
- носіння рослин-оберегів (часнику, полину, м'яти, любистку) від русалок та духів покійних, що могли бути й недобрими;
- виливання (очищення, освячення) криниць, джерел іноді – очищення ставків та річок;
- імітація русалчиних ігор: лоскотання, перегони, різноманітні символічні дівочі змагання, загадування загадок;
- водіння Тополі (Берези, Куста і т.д.), випрошування черевичків (чобіток) для неї, обхід хат з побажаннями врожаю і продуктовий збір на вечірню гостину, «бійка» Тополь, звертання до тополі, зозулі, жита, ниви;
- вечірні гулянки після водіння Тополі, вогнище, викидання вінків на хлопців; обладнання місця для гуляння, т.з. «дуба», «явора»: вкопаної жердини з колесом вгорі, прибраним стрічками, іноді з гніздом (те ж саме Крокове колесо); вшанування пташенят;
- гоніння Шуліки, (Рябця) виготовлення чоловічого опудала – видимого самця, жарти навколо нього, обряд пошуку персня (обручки), обрядова яєчня;
- замикання комор і скринь перед проводами русалок;
- проводи (витискування) русалок за село, проходження між вогнищами у ворота цвинтаря, обхід цвинтаря; поминання померлих, милостина убогим.
Всі вищенаведені прийоми могли як завгодно і в якій завгодно кількості та послідовності відображатись в будь-якому русальному обряді та супроводжуватись відповідними до моменту піснями – обрядовими і побутовими.
(Далі буде)
