Цей обряд був і досі залишається найромантичнішим, найбарвистішим, найжиттєрадіснішим, най-най- з усіх солярних обрядів. Про нього писано та й писано, говорено та й говорено! Особисто для автора, коли він усвідомлено побачив обряд на вулиці вперше, цей обряд був чи не найсильнішим емоційно-естетичним явищем, що, певно, й позначилося на всій його долі і, скорше всього, спричинилося до написання й цієї книжки. Та це між іншим…
(Правди ради зазначу, що купальського в ньому нині практично нічого нема. Звичайне затягане масове гуляння).
На які числа за календарем припадає свято Купала?
Нині в етнографічній науці йде тиха полеміка, а коли ж відзначати свято Купала? Воно ж, мовляв, віки й віки було 6-7 липня. А ми його перетягуємо на 22-23 червня.
На такі хибні, як на його думку, намагання нарікає і один дуже відомий, знайомий мені етнограф, чийого імені називати не буду, бо глибоко шаную і щиро люблю цю, уже спочилу, людину і прошу у неба для неї благости. Скажу тільки, що цей етнограф не завважив, що Купала таки справді завжди раніше проводилося 22-23 червня, однак ця дата у православних християн, що притримуються старого літочислення, якраз і приходиться на нинішнє 6-7 липня! Ото й усе! Так само у них Різдво 24-25 грудня, але їхнє 24 грудня припадає на нинішнє 6 січня. Так само новий рік у них із 31 грудня на 1 січня, але ці дати у них припадають на 13-14 січня! Чого ж ми сперечаємось? Астрономія доводить нам, що найкоротші і найдовші ночі змістилися в часі на 13-14 днів. Що тут поробиш, крім врахування цього факту?
На 22-23 червня приходиться найкоротша ніч і, відповідно, – найдовший у році день. В цей же час літо уже в повній силі, але ще залишається молодим і буйно-зеленим, а ріки – повноводними. Народ здавна помітив цю закономірність і у своїх природовідповідних віруваннях пов’язав це з первинними божествами Вогню (Сонця) та Води (Небесної Вологи).
Суть купальського обряду
Певна річ, що в реальному житті давніх людей ці божества були найбажанішими, а тому і вшанування їх було найоптимістичнішим і найжиттєрадіснішим. (Щоправда, пальма першості, все таки, належить Сонцю, бо саме його, Сонце, в іпостасі Купала, вшановували наші прапредки, і досі, хай і неусвідомлено, вшановуємо ми).
Однак суттю купальського обряду є шлюб Небесного вогню і Небесної вологи, інакше кажучи – правічне поєднання чоловічого (вогняного) і жіночого (водного) начал.
Є відомості, що він мав би бути завершальним русальним обрядом, як на мене – спірні. Проте в етноґрафічних записах і спогадах старожилів ви не знайдете прямих посилань на те, що купальський обряд – це шлюб вогню й води. Та це якраз той випадок, коли втрачена в часі, а отже й у суспільній пам’яті, сакральна суть обряду чітко зафіксована в обрядових діях, піснях і реквізитах.
Бо що маємо на Купала?
Перестрибування вогнища – і обливання водою.
Маємо вінки на воді – і запалені в них свічки.
Маємо скочування чогось палаючого у воду.
Маємо утоплення опудала Купайла, – символу вогню, і спалення опудала Марени – символу вологи.
Маємо сплавляння по річках палаючих плотів.
Що вогонь і вода – чоловіча й жіноча енергія, – для етноґрафів аксіома. Тож на Купала мова йде якщо й не про шлюб, то про єднання і протистояння Вогню й Води. А у розповідях старожилів ви цього не почуєте, бо вони про це не думали, вони просто зберігали первинність обряду.
Так само мало ви знайдете посилань на те, що Купало – це іпостась літнього Сонця. Більше вам скажуть, що це – божество достатку, божество літнього буяння природи, повносилого Літа, врожаю, (а й навіть – шлюбу, бо весільні мотиви в купальських піснях – обов’язковий елемент). Але те ж таки вшанування енергії Вогню у всіх купальських обрядових діях беззаперечно засвідчує про пошанування найголовнішого джерела вогняної енергії – Сонця. Отож Купало і є літнє Сонце.
Поєднання в святі розваг з прадавніми елементами обряду
Час проведення свята цілком добре узгоджувався і з астрономічним календарем, і з господарським циклом. З точки зору календаря це був, як уже зазначали, найдовший день, повна сила Сонця і Води. З точки зору господарського циклу – це був час повного буяння нового врожаю і певного, хай тимчасового, затишшя в роботі, бо сівба і первинна обробка посівів уже закінчувалися, а косовиця хлібів ще не розпочиналася. (Хоч, правда, вистачало й того, що це була сінокосна пора. Та все таки напруження цього періоду було меншим, ніж навесні чи в другій половині літа або восени). А пишне буйство молодої рослинності сприяло традиційному для народного обряду пошануванню природи з використанням різноманітних квітів, зелені, зела.
Можна не сумніватися, що вшанування найдовшого дня в народі виникло також як магічно-заклинальний обряд. Однак піднесена атмосфера, добрі почуття, щира радість від перемоги сил світла і тепла, музично-пісенне оформлення, використання святкового одягу і оберегових його елементів призвели до того, що в ході таких магічно-заклинальних обрядів утверджувалися і розважальні елементи.
Згодом свято Купала повністю перетворилося в барвисту розвагу, яка, однак, зберігала в собі і прадавні елементи ворожіння, і магічно-заклинальні дії. Зберегла вона і релікт рослинних пожертв: виготовлення Марени (Купайлиці), виготовлення і пускання на воду оберегів-вінків, використання квітів зі свята, як пожертви. для городини, релікт магічних дій: стрибки через багаття, (очищення вогнем), пускання в воду запалених предметів – символ єднання і взаємодії води й вогню.
Щоправда, усвідомленого магічного обряду уже не було: він зберігся в первинному, насамперед – пісенному, фольклорі, в реквізитах свята і великій кількості обрядових дій, про що учасники свята могли і не знати, хоч із цими діями пов’язували чималу кількість вірувань.
Таким свято Купала в окремих регіонах, зокрема на моєму Східному Поділлі, в селі Вільхова на Кіровоградщині, було ще до кінця 60-х років ХХ століття, (точніше – в північній, майже зниклій її частині, що має назву Ґардова).
Змішування різних традицій та обрядів спотворюють їхню сутність
На жаль, практика останніх років, коли на перше місце вийшла чисто розважальна, (та ще й не кращого ґатунку ), а ще гірше – «пияцька» функція свята, утвердила еклектичну його форму, коли прадавні елементи або забуто, або до невпізнання спотворено. Натомість в нього привнесено силу силенну надуманих «традицій», чужорідних безтямних елементів, які нічого спільного зі святом давньоукраїнського Купала не мають. Допускається змішування традицій різних народів (той же римський Нептун) і перетворення цього свята в п’яний балаган.
В кіно такі явно надумані традиції – це сцени-смакування (справді гарні, але малореальні) із надміром оголеної чи напівоголеної жіночої натури у воді, що, певно, й могло мати місце в дуже давні дикі і дохристиянські часи, але аж ніяк не в такій формі, як це показують в кіно. (Хоч, правди ради, літописи, писані прихильниками християнства, таки вказують на масові тілесні втіхи під час таких дійств колись дуже давно).
Та побутова етика, естетика і педагогіка тогочасного життя завжди була спрямованою на упередження відверто еротичної поведінки і безбатьківського дітонародження. Автор виріс на сільській вулиці і багато разів (понад 15) бачив природнє Купайло, тож знає: свято є не загальносільським, а вуличним. А 150-200 осіб жителів однієї вулиці знають одне про іншого все. Там пильнують, щоб зайвий рух, погляд не зробити, зайве слово не сказати, бо це може мати дуже значні наслідки… Тож ні про які масові оголення чи демонстрування облиплої мокрої одежі на тілі не могло бути й мови.
У масових святах таке спотворення купальського дійства проявилося у зовсім не властивому нам шаманстві, (зі шкірами тварин, заклинаннями), явно занесеному до нас десь від російських рідновірів. На жаль, проявилось воно також, як уже сказано, у використанні чужих, невластивих для нас, Нептунів, у забутті суттєвих обрядових дій Купала, у засиллі вживання спиртного і бездумному змішуванні культур кількох народів: українського, російського, єврейського, інших…
А втім, яка тут культура? Безкультур’я…
(Етноґрафічні джерела доносять до нас, що спиртне завжди було елементом свят, але воно ніколи не було визначальним, що часто-густо спостерігається тепер. Та й напої були легко алкогольними і вживались не кілограмами). Забуття обрядових дій давньоукраїнських свят робить нинішні масові свята подібними одне до іншого, а тому нецікавими).
Зайве романтизованим виставляється і обряд гадання на долю при пусканні вінків на воду. По-перше, на половині території України його взагалі не пустиш, бо тут або ставок, або гірська чи мілководна кам’яниста річечка, струмок. А по-друге, і там, де пустиш – доволі часто гадати нічого, бо кожен житель цієї місцевості точно знає тутешню течію і з точністю до сантиметра скаже вам, під яку вербу чи в який очерет занесе вінок. То яке вже тут романтичне вгадування долі?
Чи шукали на Купала квітку папороті?
Окремо хочу сказати ще про одну дуже поетичну, але, як на мене, неправдоподібну сторіну купальського обряду – про так званий пошук квітки папороті. Я ніде жодного разу не чув і не бачив цього в купальському обряді, а бачив його, себто автентичний обряд, на своїй вулиці до 5 років, з 5 до 15 – брав у ньому відповідну віку участь, а з 15 до 18 – організовував. Навіть Олекса Воропай згадує про це, як про повір’я, а не про обрядову дію. Здається мені, що оце і є, хоч надзвичайно поетична, але вигадка, не спростована вченими-етноґрафами: всі на це посилаються, а прізвищ носіїв фольклору, від кого це записано, де це ще побутує, я не зустрічав.
Але як головний контраргумент можу додати дуже суттєву річ: нема жодної народної пісні про пошук папороті. Як же так могло статися, якщо така обрядова дія була? Така ситуація для народного обряду алогічна: є дія – і нема пісні… Окрім того скажу: ану ж, поставте себе на місце шукача квіту папороті. В дрібних деталях уявіть свій нічний похід до лісу (про відвагу мовчу, хай). Але далеко ви зайдете в нічному лісі, не напоровшись на що-небудь? І хто вас звідти виведе?
Та якщо це й мало місце, то, певно, там, де папороть росте. А де та папороть на Херсонщині, приміром? Принаймні для половини України точно про пошук цвіту цієї рослини нема й мови, бо там і папороті не бачили… Як не бачив її в моєму лісостепу до зрілого віку і я. Хоч це незнання може бути лише моїм недоглядом…
Обрядові купальські дії
Етноґрафічні джерела засвідчують нам величезну різноманітність обрядових купальських дій та купальських реквізитів. Всі етноґрафи сходяться на кількох обов’язкових моментах свята Купала. Вони вже, практично, названі. Це:
1) вшанування буйства природи заквітчуванням Купала (Купайлиці) чи Марени;
2) виготовлення відповідних прикрашених деревець чи опудал (Купала, Купайлиці, Марени), та подальше їх і вшанування, і знищення. Водіння колових («сонячних») та хвилястих («водних») хороводів;
3) обливання водою;
4) влаштування вогнища і обрядових дій навколо нього;
5) пускання вінків зі свічками на воду;
6) утоплення палаючих реквізитів у воді.
Щодо форм реалізації цих завдань, то тут не тільки «що край, то звичай», тут – необмежений простір для імпровізації. Кожне свято, навіть на одній і тій же вулиці, щороку було неповторюваним. Саме тому це свято і було улюбленим: в ньому всі були творцями та імпровізаторами. Якихсь «табу» щодо самовиявлення не було. (Далі буде)
Володимир Яремчук - поет та етнограф-ентузіаст. В дитячі роки йому пощастило спостерігати та бути учасником автентичних народних обрядів, які проводилися в його рідному селі Вільховому без всяких написаних сценаріїв, розподілення ролей та без репетицій. Чимало часу пан Володимир присвятив дослідженню й вивченню української обрядовості. Результатом цих досліджень стало написання книги. Шкода, але Володимиру Яремчуку не вдалося видати книгу державним коштом.
Долинська.City вважає, що робота Володимира Яремчука відкриває нам величезний пласт нематеріальної культурної спадщини українського народу. Вона обов’язково має побачити світ. З дозволу автора ми починаємо публікувати в розділі “Блоги” сторінки з книги, які описують народні обряди та звичаї. Також заохочуємо всіх небайдужих читачів допомогти зібрати кошти для того, щоб автор зміг видати свою книгу. Номер карти 5168 7451 8878 2103.
