В 1986 році на базі народного аматорського хору ветеранів утворився фольклорний ансамбль “Калина”. Вже сорок років учасники ансамблю знайомлять жителів міста з народними обрядовими піснями. За цей час вони стали популяризаторами народних обрядів та звичаїв.
У чому суть?
Нинішній керівник Володимир Яремчук та учасниці ансамблю згадують історію створення “Калини” з чого все починалося.
Ініціаторкою створення фольклорного колективу “Калина” стала Юлія Давидовська, яка відібрала для цього гурту серед учасників хору ветеранів людей, що володіли “народними” голосами. До свого репертуару залучали пісні з українського фольклору.
Народний аматорський хор ветеранів
“Я прийшов до “Калини” у 2003 році, — згадує Володимир Петрович, — Тобто, на той час колектив співав вже 17 років. Серед його учасниць були такі голосисті жінки, які знали безліч народних пісень, багато з них таких, яких не зустрінеш в жодних пісенниках. Наприклад, Галина Дяченко, Лідія Воскресенська, Любов Куліш та Валентина Шпаковська — це жінки, які могли самі обспівати три весілля і при цьому так, щоб жодна пісня не повторилася. Більшість пісень, які вони виконували — це весільні. Тому і спеціалізувався ансамбль спочатку переважно саме на обігруванні весільних обрядів. Створювалися справжні вистави, в яких кожен обряд продумували до найменших дрібниць. Найчастіше виконувався обряд “Прибирання молодої”.
У 2003 році “Калина” отримала звання народного аматорського обрядово-фольклорного ансамблю. З 2017 року його очолити довірили мені. І я подумав, що репертуар не повинен обмежуватися лише весільними піснями. Багато народних обрядів та пісень я запам’ятав з дитинства. Коли працював в Києві, то довелося зустрітися і спілкуватися з відомими фольклористами. Зокрема, із добре відомим Василем Трилісом, який керував чоловічим хором «Чумаки» в Києві і ансамблем «Рідна пісня». Спілкувався із Леопольдом Ященком, уже покійним, лауреатом Шевченківської премії. І навіть співав у нього в хорі «Гомін». Багато чого перейняв з їхнього досвіду.
Свого часу я захопився вивченням та описанням народних обрядів. Зібрав за своє життя цілу бібліотеку етнографічної літератури. І вже з “Калиною” почав працювати над тим, щоб відтворити насамперед календарні народні обряди. І за можливості — всі календарні обряди. Ми вивчили велику кількість веснянок, щедрівок, колодійських, спасівських, русальних та купальських пісень, весілля Свічки. Відтворювали їх та знімали на відео. Знімали нас і для Києва, Кіровоградський обласний центр народної творчості, етнографічний проєкт з Кропивницького “Баба Єлька” і знімали також самостійно. Нині вже маємо відзняті всі календарні обряди, які на цей час вивчили і дослідили. Крім того, вже маємо відзнятих і кілька родинних обрядів: “Прощання молодої з батьківським домом”, так зване “Кухарчине весілля” та “Весільні обжинки”. Останній обряд проводиться для батьків, які одружили чи віддали заміж свою останню дитину”.
Щодо пісень, то пан Володимир відзначає, що і сам їх знає немало. Багато запам’ятав з дитинства від жінок, що жили на їхній вулиці. По цей день пам’ятає їхні голоси та імена: Валентина Адамчук, Галина Яремчук і Софія Кисляк-Молодичук. Нещодавно відійшла у засвіти учасниця ансамблю Таміла Мунтян, яку називали “джерелом народних пісень” та “ходячою енциклопедією пісні”.
Тамара Сафронова, учасниця гурту та керівниця аматорського хору ветеранів зазначає: “Мені є з чим порівнювати. Я бачила виступи “Калини” раніше і теперішні. Раніше пісні виконувалися переважно під баян та гармошку, зрідка використовували двоголосий спів. Нині переважно співаємо акапельно. Вражає, коли це виконують люди, які не мають музичної освіти, тільки природний талант та любов до пісні. Хочу відзначити, що під керівництвом Володимира Петровича, “Калина” набула майстерності у виконанні, вийшла на вищий рівень. Він вдихнув в неї більше народного колориту.
Мені подобається репертуар, кожна нова пісня в ньому виринає із глибин народної пам’яті і отримує у виконанні ансамблю нове життя. Мені, як людині з музичною освітою, подобається ця практика у фольклорному гурті. Я раніше вважала, що знаю багато пісень. А тут я щоразу відкриваю для себе нові. Це просто якесь невичерпне джерело.
Я захоплююся всіма учасницями ансамблю. Одна справа, коли ми музиканти, раптом забули мелодію, то відкрили ноти і згадали. А тут люди без музичної освіти і вони кожну мелодію зберігають в пам’яті в своїй душі. Це вражає”.
Людмила Білоконь співає в хорі ветеранів вже 18 років, з них в ансамблі “Калині” — 15. Вона розповідає, що дуже любить співати і не уявляє свого життя без пісні та репетицій: “Яка б не була погода — я сюди поспішаю. Для мене пісня — це моє життя. Тут ми і душу виллємо, спілкуємося, ділимося як радощами, так і горем. Відчуваємо себе єдиною сім’єю, з днем народження вітаємо кожного. Для цього у нас навіть є спеціальна пісня”.
Наталія Гулієва розповіла, що виросла у співочій родині: співали її бабуся та мама. Пісня її супроводжувала в дитинстві, тому й сама полюбила співати: “Як тільки на пенсію вийшла і з’явився у мене вільний час — прийшла сюди до Володимира Петровича. Він дуже багато нам розповідає про всі народні обряди та пісні. Для чого вони, що означають, звідки то все пішло. “Калина” — це наша душа і сім’я. Я в цій сім’ї співаю вже майже п’ять років”.
Володимир Яремчук бідкається, що ще зовсім недавно в колективі налічувалося 9 учасниць. А ще раніше було 11 і навіть 14. Але час і хвороби невблаганні. На сьогоднішній день залишилося шість.
Галина Мазуренко — хоч не має музичної освіти, але має бездоганний музичний слух. Так цікаво спостерігати, як вона для себе занотовує мелодію. Своїми власними знаками позначає: стрілочками, дужечками. Можливо, навіть професійним музикантам варто повчитися у неї. “Але головне, — відзначає керівник ансамблю, — що співає по цим конспектам точно”.
Любов Лісова володіє академічним сопрано. Але пан Володимир довірив їй співати майже чоловічим баритоном. Бо народний спів — це має бути на три голоси. Тільки тоді пісня звучатиме а капела.
А Галина Решетченко до складу “Калини” увійшла недавно. Вона вимушена переселенка з Донбасу. Жінка, втікаючи від війни, покинула свій дім, в якому пройшло її життя. Нині проживає з сестрою в селищі Молодіжному. Розраду для себе знаходить в українській народній пісні. Щоб співати в ансамблі щоразу дістається до Долинської попутним транспортом.
“Люди у нас люблять співати і хочуть. Але часто не мають можливості діставатися до центру. Особливо, якщо живуть на Волохіно чи за залізницею. Ходити їм далеко. А коли з ногами починаються проблеми — перестають відвідувати репетиції. Аби була можливість підвозити їх — то охочих співати було б багато, — говорять учасниці ансамблю “Калина”.
Попри те, що останні роки стали випробуванням для всієї країни, народний аматорський обрядово-фольклорний ансамбль “Калина” комунального закладу ЦБК “Червона Калина” Долинської міської ради продовжує відкривати для нас українську пісню та народні обряди.
