Володимир Яремчук - поет та етнограф-ентузіаст. В дитячі роки йому пощастило спостерігати та бути учасником автентичних народних обрядів, які проводилися в його рідному селі Вільховому без всяких написаних сценаріїв, розподілення ролей та без репетицій. Чимало часу пан Володимир присвятив дослідженню й вивченню української обрядовості. Результатом цих досліджень стало написання книги. Шкода, але Володимиру Яремчуку не вдалося видати книгу державним коштом.
Долинська.City вважає, що робота Володимира Яремчука відкриває нам величезний пласт нематеріальної культурної спадщини українського народу. Вона обов’язково має побачити світ. З дозволу автора ми починаємо публікувати в розділі “Блоги” сторінки з книги, які описують народні обряди та звичаї. Також заохочуємо всіх небайдужих читачів допомогти зібрати кошти для того, щоб автор зміг видати свою книгу. Номер карти 5168 7451 8878 2103.
Продовжуємо публікувати сторінки з книги Володимира Яремчука присвячені українській народній обрядовості. Сьогодні читайте описи купальських обрядів. Початок тут.
Опис атрибутів до свята Купала
Пояснимо вищеназвані шість моментів детальніше.
1. Отже, одним з основних атрибутів свята було Купало (Купайло) чи Марена (Купайлиця), (див. вище пункт 1). Надалі, в основному, буду вживати єдине слово «Купало», бо в народі ці атрибути особливо не розрізнялися. Нема ніякої чіткої вказівки на те, що з реквізиту є Купало, а що – Марена, і якими вони мають бути.
Вони виготовлялися і як заквітчана деревина, і як опудало, і як заквітчаний та розцяцькований будяк, і як ляльки хлопця й дівчини, і навіть як кринички з полін. Вони робилися і виносилися то окремо, то водночас – це вже як і де було заведено.
Заквітчана деревина могла бути:
а) у вигляді заквітчаної гілки (деревця, по типу весільного гільця – (от вам і весілля!) – тільки значно більшого за розмірами), на яку або нав’язували квіти, або, частіше, чіпляли віночки. Деревце могло вкопуватися в землю;
б) у вигляді заплетеної квітами прямостоячої палиці чи будяка, що виносились і вкопувались під час дійства в землю;
в) у вигляді заплетеної квітами У-подібної деревини (за типом витягнутої рогатки, у якої довгі, близько поставлені вгорі, гілки-рогатини і коротке руків’я), що також запліталася квітами, урочисто виносилася і вкопувалася на святі.
Заплетення Купала (Купайлиці, Марени) було окремим обрядовим дійством, що супроводжувалося купальськими піснями, (пісня «Заплету віночок») і могло здійснюватися як безпосередньо на місці святкування, так і поблизу нього, щоб потім урочисто винести Купало.
Якщо це була гілка для вінків, то просто дівчата сплітали вінки, (без усякої спецтехнології – вінки могли бути і щільними, у вигляді валиків, і кострубатими), а хлопцями приносилося деревце. Далі на цю гілку одягалися віночки, вона урочисто виносилася і вкопувалася на місці
святкування. Ніяких правил щодо заплітання і заквітчування такої гілки не існувало: яка у кого фантазія і смак.
На крайньому сході Поділля (в моєму селі), запліталась У-подібна деревина, часом 4-метрової висоти. (До речі, тоді цю рогатину, яка під великою вагою квітів розходилася, збивали внизу заквітчаною поперечиною, що сама мала назву «Купайлиця»). В цьому разі, коли це була У-подібна деревина (чи, як у інших – прямостояча палиця), уже існували певні правила заплітання.
Одне з головних – квіти на Купало запліталися не всі разом, а за кольорами, поярусно. Це означає, що квіти для заплітання і збиралися також за видами і кольорами. Збирання квітів без системи не віталося: збираєш білий деревій – збирай його, але без інших білих кольорів, наприклад – ромашки, збираєш сині косарики (сокирки, дельфініум) – збирай їх, з іншими квітами не змішуй. Таким чином збиралися польові, лугові, лісові, прибережні, та й домашні, квіти біло-жовто-синьо-лілово-фіолетових відтінків, з малою кількістю квітів інших, рідкісніших (рожевих, бордових) кольорів. Заготовлялися і гілочки зелені різних відтінків.
На деревину, починаючи зверху і обов’язково – із «сонячного» (жовтого, помаранчевого) кольору нав’язувалися квіти. За таким «сонячним» ярусом, (наприклад, кашки), міг іти пучок квітів іншого кольору – сині косарики (себто сокирки, дельфініум) чи квіти лілового відтінку.
Далі могли бути ромашки чи деревій, поодинокі рідкісні кольори. Все це перемежовувалося такими ж пучками зелені різних відтінків. Деревина мала поярусну різну кольористість і потрясаючий вигляд: жовті, сині, білі, лілові, фіолетові, зелені смужки, різно-фактурні квіти – все це було неповторним.
Ніколи не виготовлялося два заквітчаних головних атрибути свята. Проте їх копії – маленькі купайлечка, завжди були в руках у малолітніх дітей, – і у 10-річних, і у немовлят, що ледь навчилися тримати щось в руках. Вони не були головним обрядовим елементом, а приносилися на свято дітьми задля власної розваги – Купайло ж! – а потім ними ж забиралися назад. Вони, до речі, були і У-подібними, і у вигляді заплетеної квітами палички – качалки.
Купало і Марена
В купальських піснях не прослідковується чіткого розмежування: де Купало, де Марена, що хвалити, що гудити. Зустрічаються часто моменти одночасного їх і вшанування, і зневажання. Тут воно – Купало, тут воно – Марена…
Купало мало різноманітний вигляд. На Житомирщині зустрічається релікт польського Купала, – Собутки. Тут, зокрема в Малинському районі, (знаю від подружжя Михайленків з цього району) зустрічали свято Собітки.
Чи не головним реквізитом цього свята була викладена з полінець «криничка» висотою до півтора метра, що й називалася собіткою. На жаль деталей не знаю, але чував, що в таку собітку вкладали посудину з водою, а саму собітку на завершення свята запалювали. Ану чи не шлюб води й вогню? Чи заквітчували її – не знаю, але допускаю таку можливість.
На Черкащині, в Уманському, в Тальнівському районах, зокрема в селі Легедзине Купайлом (Купайлицею) служить будяк: велика широколиста колюча рослина сіруватозеленого кольору, за добрих для неї умов – від півтора до двох метрів висотою, яку прибирали бубликами, цукерками, паперовими квітами, урочисто виносили і вкопували на місці проведення Купала (бачила і розповіла Радецька Оксана Іванівна, 1967 р.н., м.Київ).
На Дніпропетровшині, в с. Капулівка Нікопольського району (Покровська сільська рада, розповів Стриженко Антон Олегович, 1979 р.н. з м.Нікополя) Купала святкували просто як весільний обряд для двох опудал – уособлень Сонця і Води, коли весільний обряд адаптувався до Купала. «Молодят» прибирали, ставили на рушник, зв’язували руки, дарували і т.д., і т.п., – як у традиційному весільному обряді. Був тут випадок і справжнього одруження на Купала.
2. Марена, Купало могли бути у вигляді опудал. На Східному Поділлі заквітчане Купало було обов’язковим, опудало його – ні. Як правило – це були антропоморфні витвори, але Марена була жіночого роду, а Купало – чоловічого.
Доволі часто по опудалу Купала було достеменно видно, що він – самець. Це не що іншого, як залишки фалічного культу проти якого багато етноґрафів-ханж категорично виступають: мовляв, не було, нема й бути не може, сучасна вигадка…
Можливо, є і надумане, зайве і не варто акцентувати на цьому увагу, можливо це й неетично… Але чому ж тоді це залишилося в обрядах? І чому тоді археологи й досі викопують різного роду фалічні зображення і символи? Я зовсім не збираюсь романтизувати цей факт чи закликати до його збереження чи відродження, але соромливо закривати очі і не бачити цього, – теж неправильно. Що було, то було.
Дії з Купалом та Мареною
До речі, на це ж вказує і А. Іващенко в брошурці «Купальські ігри та розваги» («Трійця», Київ, 2001, стор.5), зазначивши, що в Княжичах під Києвом перед святом Купала дівчата робили великого стовпа, надягали на нього вінок і приховували у лісі чи в полі, щоб хлопці його відшукали. В разі, коли хлопці знаходили стовпа, вони мали право на вибір дівчат. Цей заквітчаний стовп там і досі називається словом «уд». А це слово, пишуть мовники, вийшло з ужитку в ХІХ столітті і має кілька значень; серед цих значень – це і давня назва фалоса.
Цікаво, що з опудалами Купала і Марени проводять цілий ряд дій, в яких їх і хвалять, і гудять, що є свідченням того факту, що праукраїнські божества часто олюднювались і що вони втрачали добрі властивості в міру старіння (бо на підході уже були молодші їх іпостасі, відповідно до календаря). Їх намагалися задобрювати і хвалити, щоб мати зиск (врожай, здоров’я, шлюб, радість), поки вони були молодими і повносилими. А коли їх час минав – їх осміювали і нищили.
Марену хвалили дівчата Вони ж гудили і нищили Купало. І навпаки: хлопці хвалили Купало і осміювали та нищили Марену. У знищенні опудал не було також чіткої системи, та однозначно їх або спалювали, або топили в річці. Іноді топили в річці запалене опудало: знову шлюб…
У нас була обрядова дія розривання Купала у боротьбі хлопців і дівчат. Це була кульмінація свята і, водночас, його розв’язка, котра викликала схвалення у спостерігачів, азарт в учасників і легкий переляк – у малечі. На фоні ліричної купальської вечірньої розспіваності, на фоні буяння квітів і ароматів, на фоні умиротворення раптом зчинялися колотнеча й галас, група дівчат кидалася на групу хлопців, тріщало Купало, летіли вусібіч жмути квітів і зілля, молоді учасники свята у боротьбі гуртами падали на землю… І потіха, й переляк.
Обірвані з Купала пучки зілля частково кидали в купальське вогнище, частково – у воду, але основну його частину розкидали на городі, особливо на огірках і баштані – щоб накликати врожай. І робили це на повному серйозі. В їх числі і автор цієї книги. В цій обрядовій дії – підтвердження того факту, що Купало був і божеством врожаю, тому йому приносилася така рослинна жертва.
Колові і хвилясті хороводи на честь Небесного Вогню і Небесної Вологи були обов'язковими впродовж усіх весняно-літніх обрядів.
3. Обливання присутніх водою – дуже веселий і гамірний момент купальського обряду.
Здійснювався він впродовж всього обряду і по кілька раз, але, в основному, до запалення вогнища, поки гріє сонце. Вибирався слушний несподіваний момент, коли увага присутніх була прикута до чогось особливого, – і в цей час з двох-трьох сторін налітали хлопці і хлопчаки з відрами води – і свято вибухало вереском, сміхом та лайками.
Однак при вогнищі обливання теж не заборонялися, тим паче, що біля нього можна було й обсохнути. Воду у відрах заготовляли і хлопці, і дівчата, іноді й задерикуваті молодиці, любила цю справу й бешкетлива малеча. Хлопцям перепадало різками, кропивою, будяками, осокою за те, що намагалися завчасно повалити поставлену дівчатами Купайлицю.
Дівчат обливали під час хороводів або серйозних ліричних пісень і обрядових дій, коли дівчата, за своєю природою серйозніші в цих питаннях від хлопців, менше всього були налаштовані на бешкети (наприклад при прийомі Купалочки в дівки чи при виконанні пісні «Ой як на Купала»: «…вода прибувала, на сонечку грала… Купався Іван, – доведеться і вам, купався Овсій, – доведеться усім…»). У молодиць могли бути свої причини, як правило – на злоязиких чоловіків або на надто бешкетливих і невгамовних хлопців.
Малеча могла собі дозволити напасти і на дорослий гурт, але більше обливалася окремо, в своєму гурті, що стояв дещо збоку. Кожного разу, залежно від ступеня бешкету і від ступеня лояльності батьків, ці обливання мали різні наслідки, але найчастіше викликали радісне пожвавлення і помірний переляк.
Вогнище
4. Вогнище на Купала було також головним атрибутом, але його час у нашій місцевості приходив наостанку, після того, коли вже повністю відспівали, вшанували заквітчане Купало. За тривалістю вогнище займало не більше третини, а то й чверті усієї тривалості свята. (Нині цим зловживають – і вогнище від початку є мало не головним, а це шкодить пісенній частині свята, отже й етнографічній правді). Вогнище розкладалося неподалік від Купала, хмиз на нього заготовляли заздалегідь. Тут теж не могло бути однозначних рекомендацій, бо одна справа зібрати дрова на вогнище в лісі Житомирської області, а зовсім інша – в степу Запорізької, одна справа – палити вогнище над річкою чи ставком, а інша – на якомусь вигоні, (у нас казали – на степку), де розходиться вулиця, просто в селі із солом’яними стріхами.
На моїй пам’яті не було і вказівок, які ж обрядові дії мають бути біля вогнища. Запалювалося вогнище найчастіше без особливої помпезності, але були й інші випадки, коли до вогнища зі смолоскипами виходили, а то й виїжджали на конях, з чотирьох сторін світу чотири юнаки і одночасно його підпалювали. Тоді довкола затівався хоровод із побажаннями: «Гори, гори ясно, щоби не погасло, підіймайся догори, Боже, нам допоможи». Найцікавішим видається мені, все ж, варіант, коли вогнище запалювалося чотирма поколіннями, що символізували чотири пори року, чотири вікові іпостасі Сонця: маленьким хлопчиком, парубком, зрілим і літнім чоловіками.
Іноді біля вогнища ставили якусь посудину з водою і учасники свята проходили між вогнем і водою в хвилястих чи колових хороводах. Для цього робилися ворота, заплетені зеленню. З одного боку воріт ставав юнак з факелом чи розкладалося невелике вогнище, з іншого – ставала дівчина, тримаючи в руках посудину з водою чи просто ставилася посудина з водою.
У заплетені ворота, очищаючись вогнем і водою, й проходили учасники свята, найчастіше – спочатку свята. В цьому обряді головним було освятити місце святкування, зцілити присутніх купальським вогнем та заручитись надією на шлюб, перестрибнувши вогнище.
Перестрибували кожен окремо. Іноді два хлопці у стрибку переносили над вогнищем дівчину. Молода сім’я стрибала у парі. В парі стрибали і ті, хто мав намір одружитися. Це було своєрідним оприлюдненням намірів. Були і випадки, як це прийнято в народних гуляннях, певного епатажу, коміксу, коли в парі стрибали несумісні люди чи просто байдужі до забобонів.
Простих перестрибувань у парі, так би мовити, знічев’я, майже не було. І не стільки тому що за цим слідкувала суспільна мораль, скільки тому, що ніхто, особливо ж дівчата, не хотів необдуманим вчинком якось вплинути на власну долю. Чи вірили люди прикметам, чи ні, але остерігались: а раптом..?
Вінки, колеса та інші атрибути
5. Пускання вінків на воду – широко відомий, дуже ліричний, багато раз описаний обряд з проникливими піснями, ходою дівчат, зі свічками, до якого нам додати нічого, крім застереження, висловленого вище: не скрізь він був настільки романтичним через неможливість побачити плин вінків. Обряд досі зберіг своє магічно-заклинальне значення, бо вінки пускаються на загадування дівочої долі. Проводився він аж на завершення, після перестрибування і згасання вогнища, а то й після танців. Хлопцям категорично заборонялися в цей час бешкети. А ще вони мали виловлювати дівочі вінки і збиралися робити заключний шлюбно-купальський обряд – пускати у воду палаючі предмет – колеса, колоди.
6. Скочування палаючих предметів у воду.
Хлопці гамірно скочували у воду запалені колеса, колоди, зносили плоти, на яких потім запалювали вогнища, сплавляючи їх по воді.
В цілому купальський обряд багатогранно описаний, оспіваний і опоетизований в усій романтичності і барвистості численною народознавчою літературою – і, здавалось би, додати до цього нічого. Окрім того, чи не на кожній вулиці, – він свій. Тому давати чіткі рекоменндації: отак роби, отак не роби – тут недоречно.
В цілому можна б визначити такий загальний схематичний сценарій свята, (який може видозмінюватися, як завгодно, та й скорочуватися і доповнюватися):
І. Підготовчий період (в день Купала, але завидна, або ж напередодні)
- вирубування деревини-Купала;
- виготовлення опудал Купала чи Марени, (чи й обох);
- заготівля квітів та ниток для Купайлиці та вінків;
- виготовлення вінків та заплітання Купайлиці;
- підготовка вогнища на місці свята;
- влаштування гойдалки;
- підготовка ямки (вкопаних труб) для Купала, опудал;
- підготовка води для обливання та для освячення;
- підготовка факелів для вогнища, освячення вогнем;
- влаштування зелених воріт для проходження в них;
- виготовлення плота з вогнищем для спуску на воду;
- виготовлення колеса чи колоди. обвитих сіном, соломою, іншими горючими матеріалами, для запалювання та утоплення;
ІІ. Власне свято Купала:
- урочисте винесення і вкопування (встановлення) Купала;
- розстелення трав і квітів кругом Купала;
- виконання пісень як статично, довкола Купала, так і в русі, в іграх.
Це основна частина купальського обряду, без якої купальський обряд – просто звичайна гулянка. Обов’язкові моменти пісень: похвала хлопцям, які старалися для Купала, оспівування закоханих пар, осміювання невірності, оспівування дівочої краси, похвала Купалу (Марені), кпини над хлопцями, прийом дівчат-підлітків «у дівки». Для масових свят, з метою досягнення більшої урочистості і заповнення змістового вакууму від втрати магічно-заклинальних моментів стародавнього Купала, цілком доречними будуть звертання до стихій природи та їх оспівування;
- вихід до учасників свята Водяника чи Купала (на плоту, з русалками, зі свічками, факелами, свяченою водою). Але аж ніяк не Нептуна! Обхід і освячення учасників;
- вшанування Крокового колеса, вінчання його;
- обливання, пересварювання дівчат та хлопців;
- винесення опудал Купала та Марени, насмішки над ними і їх утоплення чи спалення);
- знищення Купайлиці;
- влаштування вогнища, перестрибування його;
ІІІ. Завершення свята:
- дитячі ігри, гойдалка, танці;
- похід до річки для пускання вінків;
- спуск на воду плота з вогнищем;
- утоплення у воді запаленого колеса чи колоди.
Схематичний сценарій свята
Вступне слово (якщо організатори бачать в цьому потребу).
Хода до воріт, де дівчина-Вода і хлопець-Сонце (Вогонь).
Відкриття воріт.
Пісня-танець «Кривий танець».
Розваги (парубоцькі ігри, бої).
Встановлення атрибутів (опудала Марени, Крокового колеса).
Пісня «Слава Сонцю» (із поверненням обличчям до Сонця і піднесенням до нього рук).
Пісня «Благослови, мати».
Пісня «Вулицею йдем», (винесення Купайлиці).
Пісня «Кругом Мареноньки».
Пісня «А наша Марена» (на винесення опудала Купайла).
Пісня «Де ти, Купайло, ночувало?»
Пісня «А у нашому селі» (пісня-гра).
Пісня «Кроковеє колесо» (величання колеса вінком, який, на розсуд громади, висаджує хто завгодно, але гідний того, та хоровод кругом колеса.
Пісня «Дудар» (пісня-гра з обливанням).
Пісня «Устаньмо, встаньмо, сестриченьки».
Пісня «Не стійте, хлопці, роззявами».
Пісня «Ой там на Купала».
Пісня «Ой за гаєм», (прийом Купалочки «в дівки», одягання їй мамою вінка і привітання від присутніх. Піднесення її на руках. «Многі літа» для неї ж.
Пісня «Ой як на Купала», (обливання).
Пісня «Через наше село», (запалення вогнища: або факелом, вивезеним на коні, або факелами, винесеними хлопцями, що заходять з чотирьох сторін).
Прощання з Мареною, наговорювання на ляльки зі сміття своїх негараздів і нав’язування їх на Марену, речитатив про це та подальше спалення і її, і ляльок). Треба (дарунок, яса) для людей (роздача хліба, короваю).
Пісня «А в нашого Купалонька», (утоплення Купала).
Стрибки через вогонь.
Знесення плота (речитатив).
Пісня «На плоту вогонь горить», (запалення вогнища на плоту).
Пісня «Заплету віночок», (пускання вінків, найкраще – зі свічками, вмонтованими в дощечки близько 8х8 см, покладеними на воду всередину вінків).
Виловлювання вінків хлопцями. Поцілунки від дівчат за вловлений вінок.
Скочування палаючого колеса у воду.
Купальські ігрові пісні.
«Через наше село» (та й летіло помело).
Перша частина пісні розповідає, що над селом летіло помело, сіло спочити хату, яка зайнялася. Виводять хлопця під Купайлицю. Ім’я хлопця в пісні називається справжнє. На нього вказують рухами рук.
В цей час з’являється Ганнуся (Маруся, Настуся і т.п.), яку дівчата з-поміж себе для цього моменту визначили заздалегідь (ім’я справжнє). Вона набирає в пригорщі води, інші його тримають, і щедро поливає йому голову: «гасить». Як правило для цієї гри вибирали відверто вогнисто-рудого хлопця.
«Як у нашому селі» (з’явилась новина).
Пісня виконуються розповідно: в селі новина – вночі над селом сяють три місяці і три зіроньки.
Далі розпорядник чи розпорядниця, визначені заздалегідь, виводять з гурту трьох хлопців, а потім – трьох дівчат, ставлячи їх одних ліворуч, інших – праворуч. (Це все на слова, про перший, другий, третій місяць і про першу, другу, третю зірку, називаючи фактичні імена виведених).
На наступні куплети – кому кого віддати – зводять їх у пари. Кожна пара, коли їх зводять, мусять вийти до глядача і поклонитися. Надалі про перші дві пари розповідають, які вони гарні. Пари ведуть себе відповідно, гордовито, впевнено. Про третю пару повідомляють, що там «сміття у куточку» і вимагають, щоб за це пара дякувала: «Кажіть спасибі!»
При відмові всі скандують: «Хто не каже «спасибі», то обоє паршиві, на місточку сиділи, рябу свинку (сучку) доїли, надоїли молока, напоїли як бика. Кажіть «спасибі»!»
Коли після другої-третьої вимоги пара дякує, скандують: «А хто каже «спасибі», то обоє красиві, на місточку сиділи, як голуби воркотіли, ізнялися по-о-о-летіли». Після подяки, перед цим скандуванням, малеча береться в парах за руки і крутять «галушечки-дрібушечки», а на слово «по-о-о-летіли» руки відпускають.
Добирати кандидатів на місяці і на зіроньок треба уважно. Можна справді похвалити і висміяти (але злегка!) тих, кого варто. Можна зробити навпаки і повеличати, про людське око, тих, з кого постійно підсміюються. А в «нечупари» помістити пару акуратистів, які й так собі ціну знають і розуміють, що це – гра. Вкрай важливо добирати людей з почуттям гумору та уникати прикрих ситуацій, коли необережним словом можна вразити людину.
«А (Черкаський) став і (Київський) став» (докупочки злився).
Зрозуміло, що про ставки ліпше співати в селі і назви ставків тут дуже умовні. Як правило, пісня виконувалася на крайніх кутках межуючих між собою сіл.
Дівчина могла вивести двох хлопців на свій розсуд, називаючи їх справжні імена, і про одного повідомити, що йому «шапочку куплю», а про іншого – що його «та й сама я буду». А далі розповісти, чому вона не буде належати тому, кому шапочку купила: він – мерзенний. Пісня
може виконуватися і як прості кпини, дражнилки, а може використовуватися і в тому випадку, коли дівчина категорично не хоче чиїхось набридливих залицянь.
«А наша Марена» (струнка та зелена).
Дівчата починають пісню біля Купайлиці (Марени), коли хлопці виносять опудало Купала. Дівчата висміюють хлоп’яче Купало. Хлопці в боргу не лишаються, щось відкрикують, типу: «Марена, Марена! Курка варена!», чи «жаба зелена (редька печена, кицька скажена)» – варіантів безліч, імпровізація має право бути: іде змагання-передражнювання.
В природному обряді це були суцільні експромти (і не завжди бездоганні), для сцени ліпше заготувати такі «експромти» наперед і влаштувати справжню словесну бійку, яка потішила б публіку.
«Ой ходила та (Марина)» (по полю).
Дівчата кидають на траву і котять відерце. Часто і для хлопців, і для дівчат це сигнал, що відерце можна використати для обливання.
«Кругом Мареноньки», хороводна відома пісня.
«Ой як на Купала» (вода прибувала).
Обливання всіх на слова «Купався Іван, доведеться і вам, купався Овсій, доведеться усім».
«Ой за гаєм» (ой за гаєм, за Дунаєм).
Під Купайлицю ставиться дівчина, яку мають «приймати в дівки».
На завершення пісні мама виносить їй вінок із живих квітів і одягає, всі її вітають, по черзі до неї підходячи, хлопці піднімають на руки і всі разом виконують «Многая літа». Ця обрядодія має бути щемною.
«Дудар» (пісня-гра для весни, але допускається і на літо). Дудар імітує хворобу і смерть, а від обливання оживає і танцює. (Далі буде)
