Нещодавно, під час останнього обміну полоненими, в Україну повернувся наш земляк з села Федоро-Шулічине Дмитро Зайцев. Чоловік перебував в полоні з 20 травня 2022 року разом з іншими захисниками Маріуполя.
Впізнали сина на відео з ворожих телеграм-каналів
Його мама Альона Зайцева розповіла, що до повномасштабного вторгнення Дмитро служив у Військовій частині 3029 Нацгвардії України. 26 лютого 2022 року їхній підрозділ перекинули під Маріуполь. Тобто з перших хвилин відкритого нападу окупантів син перебував на передовій.
“Майже не вдавалося поговорити з ним телефоном, — говорить жінка. — Останній раз ми говорили по відеозв’язку, коли він вибрався з палаючої будівлі. Йому якраз надавали медичну допомогу. А далі — суцільна невідомість. Чекали будь-якої звістки. А її не було. 20 травня дізналися, що захисники міста вимушено здалися в полон. Але чи був серед них наш син — ми не знали”.
Приблизно в червні 2022 року знайомі перекинули Альоні відео з ворожих телеграм-каналів на якому серед українських полонених воїнів впізнали Дмитра. Родина намагалася дізнатися його місце перебування через Координаційний штаб поводження з військовополоненими, через Міжнародний комітет Червоного Хреста. Але ніякої можливості зв’язатися із сином, дізнатися де він перебуває в родини не було. Червоний Хрест лише підтвердив інформацію, що Дмитро живий і знаходиться в полоні.
В один із обмінів військовополоненими, який відбувся наприкінці 2022 року додому, в місто Кривий Ріг, повернувся один з побратимів Дмитра Зайцева, який перебував разом з ним в полоні. Він зв’язався з ними і розповів, що їх утримували в місті Горлівка Донецької області. Кожен обмін давав надію на те, що син повернеться живим, адже вдома, крім батьків його чекали дружина та донечка.
"Вирішила приїздити на кожен обмін"
“Десь років зо два тому, я вперше приїхала на зустріч наших військовополонених, — розповідає пані Альона. — Побачила, як вони виглядають у вікна автобуса в надії побачити рідне обличчя. Подумала, що ось привезуть Діму і він також буде дивитися у вікно, шукаючи поглядом мене чи дружину Настю. І після того випадку вирішила, що буду приїздити на кожну таку зустріч. Адже списки оголошуються лише після того вже як вони потрапляють на територію України”.
Жінка познайомилася з багатьма родинами, які розшукували своїх рідних. Вони збиралися на акції на яких нагадували про воїнів, що зникли безвісти та знаходяться в полоні. Разом раділи за тих, чиї хлопці поверталися з полону, чи ставало відомо, що вони живі і вже не зниклі безвісти.
В родині Альони та Григорія Зайцевих четверо дітей: три сини та донька. Старший син служив в АТО і повернувся додому з майже повною втратою слуху. Чоловік від початку повномасштабного вторгнення теж воював і повернувся навесні 2025 року після поранення.
Альона ще під час АТО у своєму селі переймалася долею родин військовослужбовців, що захищали країну на Сході. “Я склала списки, мала номери телефонів кожного із захисників, — згадує жінка, — час від часу привозили їм домашні смаколики. Коли щось терміново було потрібно для їхніх підрозділів — то в селі організовували збір і доставляли їм допомогу”.
З початком повномасштабного вторгнення, жінка не могла сидіти спокійно склавши руки. Тому вирішила робити хоч щось, що дозволить наблизити перемогу. А саме — допомагати військовим, закривати їхні найбільш нагальні потреби: інструменти, старлінки, шини, мавіки, генератори тощо.
В квітні 2024 року, об’єднавши навколо себе таких же активних та небайдужих земляків, Альона Зайцева зареєструвала волонтерську організацію ГО “Волелюбні Серця”. Зі скринькою для збору коштів ви можете часто побачити її в людних місцях.
"Мене вітав весь автобус!"
Про те, що її син вже в Україні Альона дізналася в маршрутці по дорозі до місця зустрічі полонених, що повертаються в Україну в результаті обміну: “Мені зателефонувала Настя, сказала, що Діма вдома. Мене це шокувало, я відразу не могла зрозуміти, як це він вдома?! Чому тоді я в маршрутці їду начебто зустрічати його? Потім дійшло, що вона мала на увазі — автобус з полоненими перетнув кордон України. Мене вітали всі люди в автобусі! Як це радість!
Ну а потім ми зустрічали автобус з нашими хлопцями. Діма сказав мені, що впізнав мій голос серед зустрічаючих. Не міг спочатку повірити, що відразу побачить маму. А потім я зайшла всередину і запитала Дмитра Зайцева. Він кинувся обіймати мене”.
Останніх три роки Дмитро перебував в колонії в місті Воронежі. Його здоров’я сильно підірване: побиті ребра, проблеми із зубами, колінами. Наразі він проходитиме лікування та психологічну реабілітацію.
“Кожна мама мріє про повернення свого сина живим із війни, — говорить жінка. — Я мрію, щоб кожна з них відчула ту радість, яку відчувала я обіймаючи свого сина. Діма сказав, що він пишається мною. Я не збираюся покидати свою волонтерську діяльність, буду продовжувати підтримувати родини тих, чиї чоловіки знаходяться в полоні та зниклі безвісти”.
Тому, щоб наблизити радісну хвилину перемоги — не забувайте допомагати військовим. Наша підтримка їм потрібна завжди. Номер карти ПБ ГО “Волелюбні Серця” — 5169 3351 0402 4548. І пам’ятаємо, що малих донатів не буває. Важлива кожна гривня, особливо, якщо вона зберігає життя наших воїнів.
