Кожну свою відпустку Олег прагнув провести поруч зі своєю сім’єю. Пишався своєю родиною і не міг натішитися спілкуванням з дітьми. Мріяв поїхати всією сім’єю на відпочинок до моря. Але не склалося…
Дитинство припало на 90-ті роки
Олег народився в сім’ї українців з Полтавщини Галини та Анатолія 18 вересня 1988 року. А через два роки їхня сім’я переїхала жити в місто Долинську. Вже в цьому місті народилися двоє менших братів Олега: Володимир та Максим. Хлопці дружили між собою: разом ходили на риболовлю, каталися велосипедами, мали спільних друзів, ігри та розваги.
“Олег любив жартувати, завжди був ініціатором всіх наших пригод, — згадує брат Володимир, — І сам він охоче підтримував будь-яку ініціативу друзів: кудись піти, поїхати десь, зібратися разом на посиденьки. Обожнював танцювати брейк-данс. З його постійною активністю та рухливістю він сам ніби був втіленням цього танцю. В часи нашої юності ще були дискотеки на яких траплялися бійки, ми з братом завжди відстоювали один одного”.
“Наше дитинство припало на 90-ті роки і вони виявилися нелегкими для багатьох українських сімей, — згадує Максим. — Дуже важкий період переживала і наша сім’я. Особливо багато випробувань випало саме на долю Олега, бо він же найстарший з поміж нас, трьох братів. Я вдячний йому за підтримку і турботу з його сторони, за те, що щойно закінчивши школу взяв на себе відповідальність за матеріальний стан нашої сім’ї”.
Після закінчення школи Олег одразу почав працювати. Свої робітничі спеціальності та вміння він здобував безпосередньо на робочому місці. Сім’я мала деякі фінансові труднощі і потрібно допомагати мамі з вихованням молодших братів. З юних років він розумів,що таке відповідальність. Саме труднощі загартували його характер, навчили працювати задля того, щоб полегшити життя родині, зробили сильним сильним і водночас чутливим до чужої біди.
Побачив фото в соцмережах і зрозумів, що це його доля
Дружина Олега Наталія розповідає, що познайомилася з майбутнім чоловіком завдяки Інтернету та соцмережам: “В одній із соцмереж він звернув увагу на моє фото. Пізніше розповідав, що з першого погляду на фото він ніби відчув, що це його доля”. Не відразу наважився написати їй, а потім подумав, що спробувати варто. А далі як вже буде: “Відповість — продовжимо знайомство, ні — значить не моя доля”. І Наталка відповіла. Від першої їхньої зустрічі Олегу хотілося обняти дівчину і нікуди від себе не відпускати, настільки вона відповідала його мріям та уявленням про кохання, про свою другу половинку.
Невдовзі Олег запропонував Наталці одружитися. “Поки ще не мали дітей — то разом їздили на заробітки за кордон. Працювали в Польщі, Чехії, Угорщині, згадує Наталія, — Працював переважно арматурником, але не боявся ніякої роботи. За що б не взявся — все у нього виходило. Варто йому лише показати, як це робиться. Хапався за будь-які підробітки.
Він умів робити приємні сюрпризи, влаштовував романтичні побачення й дарував відчуття справжнього щастя. Для мене Олег став не просто чоловіком — він був моєю душею, моєю найближчою людиною. Коли народився наш первісток — син Ілля, він все робив для того, щоб наша сім’я мала все необхідне, щоб ми відчували себе комфортно.
Дуже мріяв про донечку. І коли народилася Соня — його щастю не було меж.
Найбільше в світі він любив наших дітей. Вони були його гордістю, сенсом життя, найбільшою любов'ю. Саме заради них він став на захист України. Він хотів щоб його діти росли під мирним небом, ніколи не знали жахів війни та жили у вільній країні”.
Ніколи не скаржився
Вже 5 березня 2022 року Олег Подолян із зброєю в руках добровольцем став на захист країни. Захищав країну на Донецькому напрямку в складі інженерно-саперної роти військової частини А5256.
“Я познайомився з Олегом під час роботи, —розповідає друг Андрій Левицький, — Разом працювали в агенції ритуальних послуг. Ми часто відпочивали разом сім’ями, ходили один до одного в гості, їздили на риболовлю. Коли щось потрібно мені допомогти — він завжди відгукувався. Так само і я приходив йому на допомогу, коли потрібно. З початком війни Олег пішов служити добровольцем, часто звертався до мене допомогти із запасним частинами для ремонту техніки. Ми тут на місці з хлопцями збирали посилку, знаходили необхідні деталі і відправляли йому. Він обожнював свою сім’ю. Пам’ятаю, коли народилася Соня, він приїхав у відпустку, щоб знайти для оренди двокімнатну квартиру, бо в одній кімнаті їм вже було тіснувато. Я допомагав йому робити ремонт. Коли ми закінчили, Олег сказав: “Тепер я спокійний, бо Наталці з дітьми тут буде зручно, тепло і затишно”.
Він ніколи не скаржився на те, що йому важко, чи він стомився, чи набридла війна, умови в яких доводиться жити. Більше його турбувала сім’я, чи мають вони все необхідне і якщо чогось не вистачає, то він мав обов’язково це забезпечити.
Якось він приїхав у відпустку, домовилися з друзями, що зберемося у мене вдома на шашлики сім’ями. Ми з Олегом ладнали шашлики, діти гуляли у дворі, старші наглядали за молодшими. А наші дружини спостерігали за всім і спілкувалися між собою. Олег тоді сказав мені: “Мені сьогодні так радісно на душі. І знаєш, що найбільше тішить? Не те, що ми з тобою зустрілися і готуємо м’ясо, не те, що діти тут радіють і веселяться на волі з іншими дітьми. Найбільше я радію за Наталку, за те, що вона має можливість зараз посидіти і просто поговорити з дівчатами, не відволікаючись на дітей і інші домашні турботи. Я теж буває втомлюся, але як подумаю про те, що дружина вдома одна з двома маленькими дітьми і як їй самій доводиться. Зараз тішуся з того, що вона відпочиває”.
"Як за кам'яною стіною", — це про наше життя з Олегом
Наталія розповідає, що як тільки чоловік потрапляв додому у відпустку — то весь час старався провести вдома або з дітьми: “Він брав дітей і йшов з ними гуляти, щоб я за цей час могла спокійно зробити якісь домашні справи і просто відпочити. Він вмів робити всю домашню роботу, ніколи в нас не виникало якихось суперечок відносно того, хто і що мав робити по дому. Яким би стомленим він не приїздив, завжди ставав поруч, щоб допомогти приготувати вечерю чи побавитися з дітьми. Говорив, що все що він робить — це для своєї сім’ї. Я відчувала себе впевненою і захищеною навіть коли його не було вдома. Прислів’я “як за кам’яною стіною” — це про наше життя з Олегом”.
Дружина розповідає, що чоловік завжди залишався дуже добрим до людей. Він не міг ніколи відмовити комусь в допомозі. Якщо бачив людину, що просить милостиню — завжди давав якісь гроші. Ніщо не могло його переконати, що не всі люди, які просять милостиню, дійсно її потребують. Якось він їхав у відпустку з фронту додому з київського вокзалу. Коли вже сідав в поїзд — побачив на пероні чоловіка, дуже погано одягненого і з голодними очима. Він віддав йому свою шапку, рукавички, шарф і всю їжу, яку купив собі в дорогу. Просто тому, що не зміг пройти повз людини, яка страждає від холоду і голоду.
Ризикував собою, щоб врятувати інших
Побратим Сергій розповідає, що від Олега допомогу можна було отримати в будь-який час доби. Він відзначає його доброту, людяність та порядність. “Якось ми з ним були на чергуванні, — згадує боєць, — ми вивозили з поля бою поранених. Отримав виклик, що є поранені. Коли їхав — про всяк випадок викликав по рації і “Вінні”, такий він мав бойовий позивний. Просто не знав скільки всього поранених і чи зможу забрати всіх. Хлопці всі вмістилися в мою машину. Я вже від’їзжав, коли під’їхав Олег. Він помітив FPV-дрон, що націлився в мою машину, передав по рації, щоб я якомога швидше дістався до дороги і пірнув під сітку. А сам своєю автівкою відволікав увагу дрона. На щастя, побратими помітили це і відкрили вогонь по літаючій смертоносній “пташці”. Їм вдалося збити. Тоді він врятував життя мені і кільком пораненим бійцям, бо втекти від дрона вдається не кожному. А “Вінні” свідомо ризикував власним життям”. Побратим згадує, що неодноразово Олег Подолян допомагав йому з ремонтом автівки. Відігнати машину на СТО і чекати доки знайдуть запчастини та відремонтують — завжди займає багато часу. Олег самостійно знаходив необхідні запчастини, замовляв їх своїм друзям і відновлював працездатність техніки. В умовах бойових дій важливо, щоб вся техніка працювала безвідмовно. Завдяки Олегу вдавалося підтримувати її в робочому стані.
Загинув Олег Подолян 19 лютого 2026 року від скиду на позиції бійців з ворожого дрона. Побратими говорять, що “Вінні” не встиг вчасно зреагувати на появу російського “Ланцета”.
Андрій Левинський згадує, що востаннє розмовляв з другом 16 лютого: “Він дякував за посилку, що отримав від мене. Хвалився, що мама прислала йому своїх фірмових домашніх біляшів і він після них ніби вдома побував. Сказав, що мріє про риболовлю зі мною”.
“Я досі не можу оговтатися від цієї звістки, — говорить молодший брат Максим, — Мені здавалося, що наш Олег завжди знайде вихід в будь-якій ситуації, що його не можна застати непідготовленим, що він здатен прорахувати і передбачити небезпеку та підготуватися до неї”.
“Олег назавжди залишиться у моїм серці люблячим чоловіком, турботливим батьком, найкращим сином, братом і справжнім другом, надзвичайно доброю, щирою і справедливою людиною, — говорить дружина Наталія. — Була в нього мрія — поїхати всією сім’єю на відпочинок на море. Тепер я для наших дітей старатимуся здійснювати його мрії. Світла пам’ять про нього житиме у наших спогадах , у серцях наших дітей,і всіх хто мав щастя знати його”.
