Кожну свою відпустку Олег прагнув провести поруч зі своєю сім’єю. Пишався своєю родиною і не міг натішитися спілкуванням з дітьми. Мріяв поїхати всією сім’єю на відпочинок до моря. Але не склалося…
Дитинство припало на 90-ті роки
Олег народився в сім’ї українців з Полтавщини Галини та Анатолія 17 вересня 1988 року на Камчатці, де вони на той час працювали. Мама згадує, що Олежка був дуже активним хлопчиком: “Такий непосидючий, весь час у русі з іграшками. Дуже мріяв про братика. Коли народився Вовчик, він весь час поривався з ним гратися, хоча братик ще був занадто маленьким для цього. Все не міг дочекатися, коли ж він уже стане його товаришем по іграм. Якось ми приїхали у відпустку до своїх рідних в Кривий Ріг. Я прибирала саме в хаті і спохватилася що дітей немає в кімнаті. У вікно виглядаю: а Олежка виніс Вовчика надвір до пісочниці, обклав його подушками (той ще тільки сидіти навчився) і грається поруч з ним в піску щось йому розповідає, показує”.
Коли Олегу виповнилося 6 років їхня сім’я повернулася в Україну, спочатку жили в Кривому Розі, а коли розпочалося будівництво КГЗКОРу — переїхала жити в місто Долинську. Олег з дитинства захоплювався різними активностями, ходив на різні гуртки, займався спортом. З молодшим братом Вовою був завжди разом: ходили на риболовлю, каталися велосипедами, мали спільних друзів, ігри та розваги. Часто їздили на змагання, часом виборювали призові місця.
“Олег любив жартувати, завжди ставав ініціатором всіх наших пригод, — згадує брат Володимир, — І сам він охоче підтримував будь-яку ініціативу друзів: кудись піти, поїхати десь, зібратися разом на посиденьки. Обожнював танцювати брейк-данс. З його постійною активністю та рухливістю він сам ніби був втіленням цього танцю. В часи нашої юності ще були дискотеки на яких траплялися бійки, ми з братом завжди відстоювали один одного”.
В 2003 році народився ще один брат Олега Максим. На той час Олегу вже виповнилося 15 років. Він неймовірно радів з того, що має ще одного брата. Від самого початку допомагав мамі в догляді за ним: змінював памперси, готував суміші для годування, гуляв з візочком на вулиці, носив на руках, заспокоюючи, коли братик плакав.
“Моє дитинство припало на нелегкий для нашої сім’ї період, — згадує Максим. — В місті важко було знайти роботу. Олег ще навчаючись в школі, знаходив підробітки під час вихідних чи канікул, щоб підтримати сім’ю. Відразу після закінчення школи влаштувався на роботу. І всі навички та вміння здобував безпосередньо на робочому місці. Я вдячний йому за підтримку і турботу з його сторони”. Володимир зазначає, що Олег багато уваги приділяв вихованню молодшого брата. Турбувався про те щоб він вів здоровий спосіб життя, щоб займався спортом, щоб не потрапив до поганої компанії чи не захопився якимись поганими розвагами.
З юних років Олег розумів, що таке відповідальність. Саме труднощі загартували його характер, навчили працювати задля того, щоб полегшити життя родині, зробили сильним і водночас чутливим до чужої біди.
Побачив фото в соцмережах і зрозумів, що це його доля
Дружина Олега Наталія розповідає, що познайомилася з майбутнім чоловіком завдяки Інтернету та соцмережам: “В одній із соцмереж він звернув увагу на моє фото. Пізніше розповідав, що з першого погляду на фото він ніби відчув, що це його доля”. Не відразу наважився написати їй, а потім подумав, що спробувати варто. А далі як вже буде: “Відповість — продовжимо знайомство, ні — значить не моя доля”. І Наталка відповіла. Від першої їхньої зустрічі Олегу хотілося обійняти дівчину і нікуди від себе не відпускати, настільки вона відповідала його мріям та уявленням про кохання, про сімейне щастя, про свою другу половинку.
Невдовзі Олег запропонував Наталці одружитися. “Поки ще не мали дітей — то разом їздили на заробітки за кордон. Працювали в Польщі, Чехії, Угорщині, — згадує Наталія, — Працював чоловік переважно арматурником, але не боявся ніякої роботи. За що б не взявся — все у нього виходило. Варто йому лише показати, як це робиться. Хапався за будь-які підробітки.
Він умів робити приємні сюрпризи, влаштовував романтичні побачення й дарував відчуття справжнього щастя. Для мене Олег став не просто чоловіком — він став моєю душею, моєю найближчою людиною. Коли народився наш первісток — син Ілля, він все зробив для того, щоб наша сім’я мала все необхідне, щоб ми відчували себе комфортно”.
Ніколи не скаржився
Вже 5 березня 2022 року Олег Подолян із зброєю в руках добровольцем став на захист країни. Захищав країну на Донецькому напрямку в складі інженерно-саперної роти військової частини А5256.
Мама розповідає, що Олег завжди багато працював, ніколи не цурався додаткових підробітків. Спочатку для того, щоб допомогти мамі поставити на ноги своїх братів. Пізніше — для того, щоб забезпечити всім необхідним свою сім’ю. В Долинській він тривалий час працював у фірмі, що надавала ритуальні послуги.
Пізніше, коли його брат Володимир заснував власну фірму з надання ритуальних послуг — то запропонував і старшому брату перейти на роботу до нього.
“Я вже мав власну автівку, також придбав машину і Максим, — розповідає Володимир, — Олег залишався ще без “коліс”. І от ми з Максимом домовилися що подаруємо йому автівку на день народження. Який він був щасливий від такого подарунку! Це не описати словами! Він розчулився до сліз. А ми були не менш щасливі від того, що змогли втілити мрію нашого старшого брата в життя. Адже свого часу він багато докладав зусиль, щоб допомогти нам стати на ноги. Те чого ми досягли в житті — це все завдяки тому, що він як старший брат став для нас прикладом того, як потрібно працювати, щоб досягати поставлених цілей. А також його турботі про нас”.
"Як за кам'яною стіною", — це про наше життя з Олегом
Коли дружина завагітніла вдруге, Олег під час чергової відпустки знайшов для своєї сім’ї більшу квартиру і зробив в ній ремонт. Переймався тим, щоб Наталці з дітьми було зручно і комфортно.
“Чоловік дуже мріяв про донечку, — згадує дружина. — І коли народилася Соня — його щастю не було меж.
Найбільше в світі він любив наших дітей. Вони були його гордістю, сенсом життя, найбільшою любов'ю. Саме заради них він став на захист України. Він хотів щоб його діти росли під мирним небом, ніколи не знали жахів війни та жили у вільній країні”.
Брат Володимир говорить, що до сих пір пам’ятає смак юшки, яку Олег приготував, коли вони під час його відпустки, вибралися три брати разом зі своїми сім’ями на природу. Доки Володимир з Максимом поралися біля шашликів, Олег встиг впіймати величезного коропа і приготував з нього смачну юшку.
Наталія розповідає, що як тільки чоловік потрапляв додому у відпустку — то весь час старався провести вдома або з дітьми: “Він брав дітей і йшов з ними гуляти, щоб я за цей час могла спокійно зробити якісь домашні справи і просто відпочити. Він вмів робити всю домашню роботу, ніколи в нас не виникало якихось суперечок відносно того, хто і що мав робити по дому. Яким би стомленим він не приїздив, завжди ставав поруч, щоб допомогти приготувати вечерю чи побавитися з дітьми. Говорив, що все що він робить — це для своєї сім’ї. Я відчувала себе впевненою і захищеною навіть коли його не було вдома. Прислів’я “як за кам’яною стіною” — це про наше життя з Олегом”.
Дружина розповідає, що чоловік завжди залишався дуже добрим до людей. Він не міг ніколи відмовити комусь в допомозі. Якщо бачив людину, що просить милостиню — завжди давав якісь гроші. Ніщо не могло його переконати, що не всі люди, які просять милостиню, дійсно її потребують. Якось він їхав у відпустку з фронту додому з київського вокзалу. Коли вже сідав в поїзд — побачив на пероні чоловіка, дуже погано одягненого і з голодними очима. Він віддав йому свою шапку, рукавички, шарф і всю їжу, яку купив собі в дорогу. Просто тому, що не зміг пройти повз людину, яка страждає від холоду і голоду.
Ризикував собою, щоб врятувати інших
Побратим Сергій розповідає, що від Олега допомогу можна було отримати в будь-який час доби. Він відзначає його доброту, людяність та порядність. “Якось ми з ним були на чергуванні, — згадує боєць, — ми вивозили з поля бою поранених. Отримав виклик, що є поранені. Коли їхав — про всяк випадок викликав по рації і “Вінні”, такий він мав бойовий позивний. Просто тому, що не знав скільки всього поранених і чи зможу забрати всіх. Хлопці всі помістилися в мою машину. Я вже відїжджаю, коли під’їхав Олег. Він помітив FPV-дрон, що націлився в мою машину, передав по рації, щоб я якомога швидше дістався до дороги і пірнув під сітку. А сам своєю автівкою відволікав увагу дрона. На щастя, побратими помітили це і відкрили вогонь по літаючій смертоносній “пташці”. Їм вдалося збити той дрон. Тоді він врятував життя мені і кільком пораненим бійцям, бо втекти від дрона вдається не кожному. А “Вінні” свідомо ризикував власним життям”. Побратим згадує, що неодноразово Олег Подолян допомагав йому з ремонтом автівки. Відігнати машину на СТО і чекати доки знайдуть запчастини та відремонтують — завжди займає багато часу. Олег самостійно знаходив необхідні запчастини, замовляв їх своїм друзям і відновлював працездатність техніки. В умовах бойових дій важливо, щоб вся техніка працювала безвідмовно. Завдяки Олегу вдавалося підтримувати її в робочому стані.
“У нашій родині вже склалася традиція — щороку на Різдво збиратися великою родиною за святковим столом, — згадує мама. — Цього року не склалися, бо Наталчині батьки, Олегові тесть та теща, пішли з життя одне за одним. І було не до святкування. Олег говорив, що скоро приїде у відпустку і тоді обов’язково вся наша велика родина збереться разом.
Якось в телефонній розмові обмовився, що дуже скучив за моїми домашніми біляшами. От я й напекла йому тих біляшів та відправили посилку. 16 лютого він телефонував, так дякував за посилку, говорив, що відчуває себе, ніби як вдома побував. Що пригостив ними всіх своїх побратимів і вони передають мені свої слова вдячності”.
Загинув Олег Подолян 19 лютого 2026 року від скиду на позиції бійців з ворожого дрона. Побратими говорять, що “Вінні” не встиг вчасно зреагувати на появу російського “Ланцета”.
“Я досі не можу оговтатися від цієї звістки, — говорить молодший брат Максим, — Мені здавалося, що наш Олег завжди знайде вихід в будь-якій ситуації, що його не можна застати непідготовленим, що він здатен розрахувати і передбачити небезпеку та підготуватися до неї”.
“Дуже не вистачає мені мого брата, — говорить Володимир, — йому можна було зателефонувати в будь-який час доби і отримати від нього добру пораду та підтримку. Доброю, світлою, чуйною і порядною людиною був мій брат”.
“Олег назавжди залишиться у моїм серці люблячим чоловіком, турботливим батьком, найкращим сином, братом і справжнім другом, надзвичайно доброю, щирою і справедливою людиною, — говорить дружина Наталія. — Була в нього мрія — поїхати всією сім’єю на відпочинок на море. Тепер я для наших дітей старатимуся здійснювати його мрії. Світла пам’ять про нього житиме у наших спогадах , у серцях наших дітей,і всіх хто мав щастя знати його”.
