Де б не опинявся Андрій Боков, він вражав оточуючих своєю життєвою енергією, природною мідрістю, бажанням зробити світ кращим. Один з бойових побратимів сказав про нього так: “Я бажаю кожному в житті зустріти свого Андрія. Вважаю, що мені пощастило знати його. Такі люди зустрічаються вкрай рідко”.
В школі Андрій відзначався активністю
Андрій народився 24 лютого 2002 року в селі Антонівка Долинського району в сім’ї Наталії та Олександра Бокових. Він був молодшим сином у батьків та братом у сестри Олі, яка старша від нього на 4 роки.
У 2008 році сім’я переїхала до міста Долинська. Тут Андрій пішов до школи, навчався в загальноосвітній школі №2 імені Макаренка А.С..
“Пам’ятаю Андрія зі школи з незмінною посмішкою на обличчі, дуже веселий хлопчина був, — згадує свого учня вчителька Людмила Шапранова, — Він захоплювався спортом, любив уроки музики та образотворчого мистецтва, біології і географії, літератури. Був дисциплінованим, завжди реагував на зауваження. Бувало таке, що не виконав домашнє завдання. І така у нього посмішка чарівна, що неможливо сердитися. Відразу починав обіцяти виконати до наступного разу. А от якщо вже пообіцяв щось — то обов’язково виконував, він був людиною слова”.
Вчителька пам’ятає, як активно Андрій брав участь у всіх позашкільних заходах, вечорах, змаганнях. Якщо це був вечір присвячений святу 8-го березня, то Андрійко перетворювався у галантного кавалера. Завжди у нього були гарні товариські стосунки з різними дітьми в класі: як зі спокійними, так і з бешкетниками, з хлопцями і дівчатами.
Кожна зустріч з Андрієм — це суцільний позитив
“Ми познайомилися з Андрієм в квітні 2016 року на конкурсі юних інспекторів руху, в якому взяли участь всі школи нашого міста, — згадує Олександра Пугач-Цихненко. — Після того нам часто доводилося перетинались бо були активними учасниками всіх заходів.
Але той день особливо запам'ятався. Погода була сира та дощова. А Андрій неначе сонечко світився посмішкою. Він вмів посміхатися так, що від одного погляду на нього тепліше ставало на душі. Ми якось одразу знайшли з ним спільну мову, інтереси. Спілкуватися з Андрієм було неймовірно легко.
Конкурс "Хто зверху?"
В лютому 2017 року ми зустрілися на шкільному розважальному конкурсі "Хто зверху?", участь брали пари випускників з міських шкіл. Це було дуже весело, хлопці переодягалися в дівчат-українок, відбувались батли між хлопцями та дівчатами. Андрій в команді хлопців був справжнім вогником”.
Після закінчення 9-го класу у 2017 році, вступив до Знам’янського професійно-технічного училища №12. Яке закінчив у 2020 році, крім свідоцтва про повну загальну освіту отримав Диплом кваліфікованого робітника та дві професії: слюсар з ремонту рухомого складу й помічник машиніста електротяга.
“Я в цей час теж поїхала на навчання в Олександрію, — розповідає Олександра Пугач-Цихненко. — На вихідні їхала додому. А щоб дістатись до Долинської, треба робити пересадку в Знам'янці. Це була моя перша самостійна поїздка додому. Я дуже сором'язлива, для того, щоб заговорити першою із незнайомими людьми мені потрібно зробити неабияке зусилля над собою. Тож стояла біля каси на залізничному вокзалі та ніяк не могла наважитись взяти вперше квиток на електричку. В цей момент до каси підійшов Андрій. Я так зраділа цій зустрічі. Він запитав: “Чому ти така засмучена?”. Я пояснила, він мене зрозумів. Взяв два квитки і сказав "Пішли, тепер тобі не сумно?". Звісно, що сум вже відійшов на другий план. Бо жарти Андрія та нескінченний позитив затьмарили все навкруги.
Ми постійно гуляли разом, він міг підтримати, розрадити, допомогти в будь яку хвилину дня або ночі. Як їхали додому або на навчання то я завжди чекала цієї зустрічі. Це суцільний позитив, сміх до сліз, він був душею компанії та будь-яких посиденьок.
Пам’ятаю, як святкували його день народження 24 лютого 2018 року — безліч привітань, музика, танці, сміх і жарти. Тоді ми не знали, що через 4 роки зміниться життя кожного. А згодом його життя обірветься навіки, але ніколи не зникне з пам'яті ця світла усмішка та спогади”.
"Знання схоплював "на льоту""
Сергій Шеремет, майстер з виробничого навчання в Знам'янському училищі розповів, що Андрій залишив по собі лише найкращі спогади: “Помічник машиніста електротяга має багато знати і багато запам’ятовувати. Андрій схоплював знання, як то кажуть “на льоту”. Він мав дуже гарну пам’ять. Якщо, за словами мами, в нього в школі оцінки були не найкращі, то в училищі він вирізнявся своїми успіхами в навчанні. З усіх предметів мав гарні оцінки. Він виділявся серед однолітків своєю ерудицією і бажанням навчатися”. Майстер розповідає, що Андрій Боков відповідально ставився до всіх завдань, ніколи ні з ким не конфліктував. Що стосується виробничого навчання, то тут він був одним із першим. Завжди готував до заняття інструменти та робоче місце заздалегідь.
Ще розповідають, що в гуртожитку Андрій влаштовував вечори читання. Серед його однокурсників були хлопці, які за своє життя не прочитали жодної книжки. Андрій важко сприймав таке явище. Як так можна жити, щоб зовсім нічого не читати, не цікавитися нічим?! Він запрошував їх до своєї кімнати і читав їм книги вголос. А потім разом обговорювали прочитане.
Вчителька Людмила Шапранова згадує, що востаннє зустріла свого учня перед тим, як його призвали на строкову службу до лав ЗСУ. Йшла на роботу, а Андрій ішов їй назустріч в сторону військкомату. Дуже зрадів, обійняв, привітався, повернувся в протилежну сторону, щоб провести її до школи. Розповів, що збирається служити і що планує в майбутньому підписати контракт. Вчителька просила його подумати, перш ніж зробити такий крок. Адже тоді ще тривала АТО і солдат-контрактників періодично направляли для захисту країни в зоні ведення бойових дій. Але Андрій запевнив її, що він про це знає і готовий до цього.
Служив прикордонником
13 квітня 2021 року Андрія призвали на строкову службу до ЗСУ. Після проходження навчання в Центрі підготовки, його спрямували до військової частини 1493, що базувалася в місті Чоп Закарпатської області. Йому довелося служити на кордоні одразу двох суміжних з Україною держав. Саме тут, на кордоні він зустрів повномасштабне вторгнення. Як справжній патріот він не міг залишатися осторонь. Вважав, що має бути серед захисників, які боронять Україну від ворожої навали.
15 липня 2022 року підписав контракт і до 2 лютого 2023 р. проходив військову службу в 94 -му прикордонному загоні, де захищав західні кордони України від протиправної діяльності.
А 3 лютого 2023 року Андрія Бокова переводять до військової частини 9938 Луганського прикордонного загону ім. Героя України Євгенія Пікуса. З грудня 2022 року і по травень 2023 виконував бойові завдання в складі штурмової групи в місті Бахмут на Донеччині.
Тут він познайомився з оператором БПЛА Владиславом Золотарьовим, який запросив Андрія до себе помічником. “Спочатку з Андрієм ми не відразу порозумілися, — розповідає Владислав, — Ми познайомилися в Бахмуті і по відношенню до мене він був сповнений якихось протилежних та спонтанних думок, із-за чого у нас час від часу виникали непорозуміння. Але з часом ми потоваришували і наша дружба лише міцніла. Нам багато чого довелося пережити разом: як випробувань, так і радісних хвилин, про які я пам’ятатиму завжди.
Я пишаюся тим, що в мене був такий друг. І бажаю кожному в житті зустріти свого Андрія. Який знайомить зі справжнім життям і показує, що таке справжня довіра. Така довіра, яка складається між друзями і на яку ми заслуговуємо, яку не здатні зламати зовнішні обставини.
Одного разу, коли я знаходився в надзвичайно жорстких обставинах і здавалося, що світ навколо мене вже зруйнований і ось-ось він придавить мене, Андрій сказав мені фразу, яку я пам’ятатиму все життя: “Ти що, слабак?”. Ці слова в моїй голові спливають кожного разу, коли в мене виникає бажання здатися. Навіть після своєї смерті, Андрій змушує мене стати сильнішим і здолати все те, що нависло наді мною”.
Оператор БПЛА на Донецькому напрямку
Після виходу з оточення з Бахмуту, Андрій Боков пройшов курси операторів безпілотних літальних апаратів. В листопаді 2023 року отримав сертифікат пілота БПЛА «Вампір».
Далі, в якості пілота «Вампіра», виконував бойові завдання в різних місцях Донецького напрямку. З 28 січня по 10 вересня 2024 р. головний сержант Андрій Боков виконував бойові завдання в районі населеного пункту Іванівське Донецької області. Прикордонник знищував ворожу піхоту та техніку противника, здійснював коригування вогню артилерії. Організовував роботу підпорядкованого особового складу.
2 лютого 2024 року групі повітряної розвідки першої прикордонної комендатури швидкого реагування, у складі якої перебував головний сержант Андрій Боков, під час ворожого штурму в районі Іванівського вдалося відбити штурм переважаючих сил противника з піхотою. Зазнавши важких втрат ворог відступив.
«Після мого переведення, Андрій був першим з ким я познайомився і якось дуже швидко зійшовся з ним. Його бойовий позивний «Маквіні», — розповідає побратим з позивним «Бєс» — Вже на другий день знайомства ми з ним поїхали покататися на “тачці” шефа. Розговорилися і зрозуміли, що маємо багато спільних вподобань: музика, фільми, схожі приколи тощо. Якщо випадала можливість поспілкуватися — то ми могли говорити з ним годинами і нам це не набридало і щоразу знаходилися нові теми, які нам цікаво було обговорювати і почути думку один одного.
Андрій мені давав дуже багато корисних і важливих порад. Він говорив мені: “Якщо ти там (ред. на передовій) — то багато залежить від твоєї другої половинки, від її підтримки. Будь-яка сварка — відображається на твоєму стані, ти накручуєш себе, вигадуєш собі різні варіанти розвитку подій, а мусиш думати про те, як зберегти життя побратимів.”
Якось нам потрібно було виїжджати на завдання. А я напередодні посварився зі своєю дівчиною і мій душевний стан був відверто розхристаний. Андрій подивився на мене і сказав: “Я з тобою сьогодні нікуди не поїду. Ти зараз не воїн”. Я обурився, мовляв, як це не поїду, чому так. Він сказав мені слова, які я запам’ятав на все життя: “Якщо від тебе залежить життя твоїх побратимів — ти маєш думати лише про них, про те щоб вивезти їх живими. Ніякі особисті проблеми не мають вибивати тебе з колії”.
Якийсь час я працював у їхньому підрозділі водієм і їздив хлопців забирати з позицій. Зазвичай, всі після завдання йдуть відіспатися та відпочити. А Андрій разом зі мною розвозив всіх хлопців, а потім ми з ним пили каву і довго ще розмовляли”.
"Такою людиною неможливо стати, такими народжуються..."
Свої останні бойові операції старший сержант Андрій Боков проводив на Сіверському напрямку. 10 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання на вогневій позиції «Кульок» в районі населеного пункту Виїмка, Донецької області, на групу під командуванням Андрія Бокова було здійснено удар ворожого дрона-камікадзе (FPV-дрон). Від отриманих поранень мужній військовослужбовець загинув на місці.
Нагороджений медаллю «За військову службу Україні», та нагрудним знаком «За мужність в охороні державного кордону». Посмертно нагороджено медаллю “Захиснику Вітчизни”.
Сергій Шеремет говорить: “Андрій із тих хлопців, які йшли відстоювати Україну. Із тих, які найбільш вмотивовані. Я теж воював півтора роки, був командиром роти, багато чого побачив і зрозумів. Після Перемоги нам дуже не вистачатиме таких хлопців як Андрій Боков. Прикро і боляче, що війна забирає життя найкращих з нас…”
“Мені зараз дуже не вистачає Андрія, — говорить “Бєс”,— коли мені потрібна чиясь підтримка чи порада, я беру його фото ставлю перед собою і подумки з ним розмовляю. Знаю, що в будь-якій ситуації він дав би мені слушну пораду”.
Владислав Золотарьов: “Такою людиною неможливо стати, такими народжуються. Я дуже вдячний його мамі за те, що виховала в ньому гідність. Навіть після його загибелі люди пишаються тим, що знали його особисто. Андрій в моєму серці — найкращий друг, який був в моєму житті, якого мені пощастило зустріти в цьому складному світі”.
