Ще від початку оголошення Антитерористичної операції Сергій хотів приєднатися до ЗСУ доброводльцем. Але тоді йому у військкоматі відмовили. Після 24 лютого 2022 року Сергій Герко в обійянки, що його викличуть не надто вірив. Відвідував Центр комплектування регулярно, щоб про нього не забули.
Сергій народився 11 липня 1975 року в селі Верблюжка Новгородківського району (нині Кам’янецька громада) в сім’ї Олександри та Григорія Герко. Мав молодшого брата Васю. Брати росли звичайними хлопчиками, з притаманними більшості хлопців захопленнями: риболовля, футбол, катання на велосипедах.
Навчався у місцевій школі. Навчання йому не надто подобалося. Коли Сергієві виповнилося 13 років його батьки розлучилися. Мати переїхала в Долинську, а хлопець залишився з батьком у Верблюжці.
Закінчив 8 класів. Працював спочатку разом з батьком у Верблюжці. Тато навчав його водити трактори та іншу техніку, навчав ремонтувати їх. Потім його призвали на строкову службу, потрапив у танкові війська. Відслужив повернувся додому.
Далі переїхав в Долинську, працював здебільшого охоронником.
Познайомився з жінкою з якою захотів пов’язати свою подальшу долю.
«До зустрічі з Сергієм в мене був шлюб, я маю двох дорослих доньок, — розповідає дружина Наталія Герко, — Ми зустрілися в непростий для мене період. В грудні 2005 року я прийшла на цвинтар, щоб пом’янути свою маму, була в дуже пригніченому стані. Сергій допоміг мені з цього стану вийти. Через кілька місяців ми почали жити разом».
Сергій весь час наполягав на тому, щоб оформити їхні відносини офіційно. Жінка відмовлялася, мовляв, не бачу в цьому потреби. Адже вона старша від нього віком, спільних дітей немає. А кохання не залежить від того маєш ти офіційний документ чи ні. Якщо кохання немає — то ніякі папірці не втримають поруч, не змусять двох людей жити однією сім’єю.
Коли розпочалася Антитерористична операція на Сході країни, Сергій ходив до військкомату, просився добровольцем. Навіть пройшов комісію. Але йому відмовили. «Прийшов додому розчарований, — згадує пані Наталія, — Мабуть, танкісти їм зараз не потрібні».
24 лютого 2022 року, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Сергій теж пішов до центру комплектації в перший же день. Повернувся додому і повідомив дружині, що його дані записали і пообіцяли зателефонувати. Чоловік став чекати.
Але просто сидіти вдома і дивитися новини в нього не вистачає терпіння. Він пішов туди вдруге, а потім і втретє. «Третій раз пішов 7 березня і йому сказали приготувати речі, — згадує Наталія, — а 8 березня я проводжала його на війну. Пам’ятаю, що того дня йшов сильний сніг. Але всі чоловіки і хлопці, щ їхали того дня були налаштовані дуже оптимістично. Всі вірили в те, що зможуть швидко викинути окупанта за межі кордонів України».
Навчання проходив в Черкаській області, далі потрапив воювати на Донецький напрямок. Отримав бойовий позивний «Сансей». Пройшов через Краматорськ, Лиман, Мар’їнку, Ямпіль. Був і на Харківському напрямку.
«27 травня 2022 року ми зареєстрували наш шлюб, — говорить з посмішкою дружина, — Сергій на цьому наполягав. Розписували нас дистанційно. У військовій частині його ще й запитали чи дружина хоч знає, що ми вас розписуємо. Мені потім поштою документи надіслали для підпису».
Практично постійно перебував з дружиною на зв’язку. «Був випадок, коли він чотири доби не давав знати про себе, — продовжує розповідь дружина. — У мене були контакти дружин бійців з його екіпажу. І ми разом з ними почали розшуки. Телефонували командиру, він теж розшукував бійців. З’ясувалося, що вони потрапили в оточення. Коли вдалося вийти — мені відразу ж про це повідомив командир. А потім і Сергій зателефонував з номера якоїсь бабусі Валі з села через яке вони поверталися до своїх».
Розповідав дружині, що коли охороняли міст в Лимані, то місцеві запитували, що ви, мовляв, тут робите, навіщо приїхали. Було й таке, що дідусь приходив до них у лісосмугу, нібито хмиз збирати, а щойно пішов — почався обстріл. Всякого довелося побачити чоловікові, шкода, що у багатьох людей немає розуміння того, хто справжній ворог.
Після поранення Сергія Герка списали за станом здоров’я. Сталося це 26 травня 2023 року. Оскільки ходив він тепер в спеціальному ортопедичному чобітку і з паличкою. Дружина раділа, що нарешті коханий вдома і вже не потрібно щодня з тривогою очікувати дзвінка від нього.
Але пережите Сергієм на фронті, умови в яких доводиться жити бійцям даються взнаки, здоров’я чоловіка вже було підірване. Він помер 25 липня 2024 року. Похований в Долинській. Нагороджений відзнакою «Учасник бойових дій».
