Але й весілля Наталці відгуляли! Духовий оркестр два дні витинав! Два кабани, бичок, п’ять індиків і півтора десятка курей як у яму впали. Медовуха, перцівка, калинівка, тернівка били невичерпним джерелом.
— Котиться сонечко, котиться,
чогось мені додому хочеться! — це свашки.
Аякже! Пора! Пора й до молодого. Всі весільні викочуються надвір, гамірно розсідаються в криті вантажівки: молодята, Наталка з Михайлом, попереду, в кабіну МАЗа, решта – хто куди. Бо молодий живе хоч і недалеко, в сусідньому селі, але це кілометрів п’ять, через поле, попід ліс.
Дві юних підпилих свашки (від молодого) уже на машині, вхопили за руки свата (від молодої) і цуплять його наверх, на машину.
— Куди?! Куди ти?! – це його молода дружина
— Та куди ж я! Тримай за ноги, бо викрадуть! Та що ж ти штани стягуєш?!
— Знімай, знімай, – збоку хтось – готуй свата до вжитку, бо свашки вже давно готові!
Сват наполовину в кузові, сватові штани, скажемо м’яко – на середині тазу. Конфуз ось-ось трапиться… Але дружно й гамірно набігли наші – свата відбили. Обійшлося без конфузу.
Біля другої машини:
— Е! Свате! Не хапайте мене за там!
— А за тут можна?
— Он-о ваша жінка, хапайте її і за там, і за тут, і за скрізь…
А дружина уже тут як тут.
— А за печінку тебе не вхопить? От кобелюка!
Пійманий на гарячому сват хутенько зникає
А довкіл машин і далі веремія. Гості від молодої, з чарками і карафками в руках, оточили машини: наливають, протягують чарки сватам, вихиляють, пританцьовуючи, й самі:
— Пиймо, пиймо, пиймо тут – на тім світі не дадуть!
— Ганю! Несіть-но ще карафинку. Там, у хаті, на вікні, за фіранкою.
Ганя метнулася туди-сюди, біля музик чогось, на хвильку, пригальмувала, щось поправляючи, а барабанщик я-ак вріже по барабану! Підскочила Ганя врівні з барабаном:
— Що ти робиш, гад?! Я ж мало карафку не впустила! Лупиш по тій шкурі!
— То чужа. По чужій можна.
Від першої машини раптом, метнулася жіночка з криком: «Ой, Олексо, закрий! Там собака! Боюся що накинеться»!
— Не накинеться! Він ще весною кастріруваний!
Довкола загримів нечуваний досі регіт. Жіночка з кулаками накинулась на Олексу. Деякі з подружок ще й допомогли:
— А несіть сюди ножа! Зробимо йому те, що собаці!
— Щоб менше патякав!
Ледве той вирвався…
Але от оркестр всідається на задній відкритій машині, б’є усіх по нервах мелодією «Чобіт»: «Оце ж тії чоботи, що зять дав…», всі весільні ще раз дружно витанцьовують — і кортеж покотився.
"На сіннику"
Наступного дня молодій треба нести сніданок: кури. А там свати пригощатимуть медом.
— Тетяно! Бери свого та ще, може, Оксану з Миколою – ви ж тітки – понесете молодій снідати.
— Ти що?! Такий світ – кілометрів п’ять. Я й не доплентаюся!
— А що ж робити? Вже ж пора! Там же свати ждуть! Де це видано: молодій снідати не принесли?
— Он-о, у неї сестра рідна з чоловіком, та троюрідний дядько з жінкою, та така сама тітка з чоловіком…
— Та вони ж, ті дядьки, на років три й старші від молодої! А та тітка ще й на рік молодша. Несолідно якось…
— Еге! Жди, поки стануть такі солідні, як я, що сама себе не донесу!
— А з того троюрідного дядька вчора і вдома мало штани не зняли, а там, то й зовсім безштаньком зроблять…
— А може, він і хотів би, щоб зняли!..
На тому й порішили. Ладнають торби – кури – і молоденькі свати вирушають. Ноги пружні, літо тепле. Дорога попід ліс та через поле – уже й село, де молодий живе.
Ввійшли у ворота. Віддали кури. Привітались, щось там, для годиться, заспівали, пожартували, погомоніли. Сідають за стіл.
Рідня молодого справді трохи збентежена: гості у них посходилися усі після сорока років – аж тут – зелень на поріг…Що з ними робити? Налили по першій.
І тут свашки від молодого дружно і злагоджено завели:
— Свати наші, голуби, наші, а свашечки та й голубочки
та й зійдемося докупочки, та й нап’ємося горілочки,
та й нап’ємось солоденької за Наталі молоденької!
— Слухай, Надю – це сват-безштанько нищечком до дружини – треба щось відспівати…
— Треба.., треба… Якось треба їх похвалити чи що?
— Точно! Є така пісня! Підтягуй:
«Ой нема того на селі,
а що в Михайла на столі.
Ой є що їсти, ой є що пити, є кому припросити».
Свашки молодого здивовано переглянулись, мовляв, а ці зелені свати від молодої ще щось і тямлять! І затягли нової:
Ой випиймо, родино, щоб нам жито родило…
Ну, на таку пісню сам Бог велів відспіватися зеленим житом:
Ой зелене жито, зелене…
Тоді свашки вирішили змінити тактику, – натиснути на сльози і завели про те, як «Наталчина мати вийшла жито жати, та й зайняла нивку таку вузеньку – ні з ким жита розжинати…»
Але й молодий сват був тактиком. Він, щоб і настрій на кращий змінити, і марку зберегти, вкинув у компанію свашок-суперниць безневинну пісню про дядька Йосипа, котрий під полою горілку тисне – і далі почалися легенькі пісенні перепалки про те, що «А наш сват губатий», і що «свашка у нас – душка, друга, як подушка, третя, як барило…», і.., і…
Та ще й на кожну пісню суперників відповідали їхньою ж, тільки злегка її перефразувавши.
Весілля набирало справжніх обертів. На пісенний двобій сходилося все більше люду. Наша зелень входила в смак. Свашки від молодого цього не чекали і на якусь хвильку вмовкли.
«Чого, свашки, не співаєте?
Чи із риби голос маєте?
Ой чи з риби, чи з рибиці,
поставали, як копиці»
– гаркнула компанія від молодої, чим остаточно знітила противну сторону. І тут, раптом, суперниці «зелені» вичерпалися:
— Свати наші, голуби наші – завели вони знову, явно заходячи на друге коло.
І тоді сват-безштанько, збагнувши всю важливість моменту і зрозумівши, що їхня таки взяла, виждав мить повного затишшя і в цій повній тиші на повний же голос завів:
Щоб вам кури поздиха-а-ли!
Щоб вам кури поздихали
– тут же підхопила і його метка компанія, котра вже збагнула, що мало чи не всі весільні пісні починаються з повторення першого рядка.
Застілля
Щоб вам яйця повсихали
і ззаду, і спереду,
що не даєте нам меду!
— Ой лишенько! – сплеснула руками весільна мати. – Оце заморочили голову тими піснями! Як це я про мед забула?!
Подали, як годиться, мед – і весілля вийшло на новий виток.
До вечора свати наші і не наші, голуби наші і їхні гуділи, як рідні.
І було:
«Пішов милий в дорогу, я пропила корову,
тепер сиджу, журюся, за корову боюся»,.
І було:
«Вийшов сват із саду, торкнув сваху ззаду,
а сваха регоче:ще й спереду хоче».
Та й чого лишень не було…
Весілля Оленки і Дмитра
***
Через вісімнадцять років ця ж компанія нагодилась навесні у той же ліс між двома селами. Йшли. Сміялися. Співали. І раптом із кущів вийшло кілька чоловіків – і один із них ошелешено закричав, показуючи в сторону компанії пальцем:
— Дивіться! Дивіться! Та це ж той, що наших бабів у Михайла на весіллі переспівав!
Не вірите? Чистісіньку правду розказав…
