В ці дні ми згадуємо подвиг Героїв Крут. Юнаки, що виступили супроти армії Муравйова добре розуміли рівень загрози, яку несла більшовистська навала.
Бій під Крутами
Щороку, 29 січня, ми відзначаємо День Пам’яті Героїв Крут. Сьогодні у нас іде визвольна війна і щодня наші захисники повторюють подвиг тих молодих хлопців, що добровольцями пішли захищати молоду українську республіку.
Будь яка війна має свій початок та кінець, закінчиться і нинішня війна. Історія має чимало прикладів, коли для агресора, який розпочав війну, закінчується все дуже погано.
Тоді, в далекому 1918 році, росія діяла точно такими ж методами, як і в сучасній війні. Створювала таку ситуацію, щоб зовні це виглядало ніби українці самі захотіли перейти на сторону більшовиків. В середовищі робітників, залізничників, студентів, солдат діяли пропагандисти, які закликали перейти на сторону більшовиків та об’єднатися з росією, в якій влада вже була захоплена більшовиками. Про обіцянки ми знаємо: влада - народу, земля - селянам, заводи та фабрики - робітникам. Як знаємо, чим все закінчилося: колективізація, голодомори, ГУЛАГ, рабська важка праця на заводах та будівництвах з проживанням в бараках.
Наразі, в арсеналі російської пропаганди маса інструментів та засобів, які вони активно використовують. Цими засобами їм вдалося розігріти сепаратистські настрої в Криму та на Донбасі і як результат - наша країна вже майже десять років перебуває в стані війни з окупантами, що не полишають надії захопити Україну та знищити українців як націю.
Того холодного та морозного січня більшовикам вдалося підняти бунт серед робітників заводу “Арсенал”, готувався заколот серед депутатів Центральної Ради, Харків вже перебував під владою більшовиків. На Київ йшла армія більшовиків на чолі з Муравйовим, уряд та Центральна Рада перебували в стані розгубленості й паніки.
Тоді пролунали заклики серед студентів та патріотично налаштованої молоді, щоб стати на захист Києва не пропустити загони більшовиків до столиці. Крутянці були не єдині, за свідченням історика Михайла Ковальчука, за січень 1918 сталося кілька битв загонів чорних запорожців та чорних гайдамаків, які затримували і сповільнювали більшовицький наступ, гайдамаки Слобідського кошу С.Петлюри максимально понівечили залізницю з чернігівського напрямку, бійці саперного батальйону з Миргорода розібрали колії з полтавського напрямку, щоб затримати просування ворога та виграти дорогоцінний час.
У грудні 1917-го станцію Бахмач на Чернігівщині - важливий залізничний вузол на кордоні УНР і Росії - охороняв загін Першої української військової школи ім. Б. Хмельницького. На початку 1918 року до них надійшло підкріплення з Києва - 1-ша сотня Куреня студентів Січових Стрільців. Це були студенти Українського народного університету, київського Університету Святого Володимира (нині ім. Т. Шевченка), гімназисти старших класів, всі ці хлопці були добровольцями. Вони зайняли оборону біля станції Крути - між Ніжином і Бахмачем, за 130 км від Києва. Місце для оборони було вибране не випадково, його ніяк не могла обійти армія Муравйова. Завдяки грамотно вибудованій обороні, крутянцям вдалося вистояти вдень проти сили, що в кілька разів переважала їх чисельно та озброєнням.
Вранці 29 січня 1918 року розпочався наступ більшовиків на станцію Крути. За різними даними їх було від 4 до 6-7 тисяч. З українського боку в бою під Крутами брали участь близько 500 бійців. Бій тривав кілька годин: були відбиті численні атаки, бойові втрати більшовиків складали до 300 вбитими, а ще поранені й полонені.
Аби уникнути оточення в темряві, українським військам віддали наказ відійти. При відступі, частина студентської сотні потрапила в оточення. У сутінках бійці втратили орієнтир і вийшли на станцію Крути, яку вже зайняли червоноармійці. Близько 30 юнаків взяли у полон, катували, а потім стратили.
Що виграла молода українська держава від бою крутянців?
Подвиг молодих патріотів полягає в тому, що вони затримали просування муравйовців на кілька днів. За цей час відбулася низка подій:
- придушено заколот в Центральній Раді України - інженер Ковенко на чолі невеликого загону арештував найбільш лівих депутатів, які планували заколот під час засідання Ради та перехід на сторону більшовиків;
- створено загони патріотів – тих, що втекли із полків, які оголосили себе "нейтральними";
- аморфного Винниченка замінено на гарячу голову і палаюче серце, Голубовича;
- розпочалася евакуація всього що можна з Києва;
- відіслано на Волинь квартир'єрів для базування там армії УНР;
- дипломатичну групу УНР зорієнтовано на прийняття будь-якої помочі від західних союзників. Розпочалися переговори, були підписані домовленості і Українська республіка отримала підтримку та допомогу.
Якщо провести аналогію із сучасністю, то 2 дні оборони Антонівського мосту в Херсоні невеликим загоном українських бійців стримали просування ворога та дали можливість дістатися до Миколаєва генералові Марченко. В Миколаєві та Вознесенську були організовані загони оборони, перекриті сухопутні шляхи до Одеси. Це лише один із прикладів епізодів в цій великій війні, які зламали плани ворога, коли незначні сили оборони стримали шалений натиск, перешкодили швидкому просуванню та дали можливість організувати й побудувати оборону.
Серед числа крутянців були п’ять чоловік, що походять із населених пунктів сучасної Кіровоградщини. Це Володимир Шульгин, Семен Могила, Сергій Горячко, Михайло Михайлик, Левко Прядко.
Сергій Горячко, сотник армії УНР
Сергій Горячко народився 25 вересня 1898 року в селі Гурівка в родині хліборобів Кузьми Павловича та Марії Стефанівни Горячків. Слід відзначити, що батька Сергія, Кузьму Горячка було обрано депутатом Державної Думи другого скликання від з'їзду уповноважених волостей Херсонської губернії. Від цієї губернії загалом було всього 11 депутатів, а серед них лише два хлібороби. Тобто, зрозуміло, що обраний депутат мав користуватися авторитетом та довірою не лише в рідній Гурівці, це мала бути неординарна особистість відома своїми здібностями та справами далеко за межами свого пункту проживання.
Кузьма Горячко, батько Сергія та Григорія Горячків
Надалі, є свідчення, що Кузьму Горячка внесли до списків куркулів і він, рятуючи своє життя, змушений втікати в Грузію, де доживав віку, працюючи сторожем на взуттєвій фабриці.
Сергій, завдяки сприянню батька, закінчив гімназію, далі навчався в Київській військовій школі.
З 1916 році - в діючій царській армії, брав участь в бойових діях Першої світової війни, зазнав отруєння газами в боях з військами Австро-Угорщини. Був нагороджений Орденом Св.Анни 4 ступені, Св.Анни 3 ступені з мечем і бантом, орденом Св.Станіслава 3 і 2 ступені з мечами і бантом.
Після подій 1917 року підтримує створення українського уряду та незалежної української держави.
Сергієві довелося битися з більшовиками, махновцями, денікінцями, бандою Григор’єва. В бою під Крутами був поранений в ліву ногу та отримав контузію від вибуху гранати. Ось короткий фрагмент з його записів під назвою “Крути”: "Під час Крутянського бою я був з Черніговською групою на лівому крилі лави Студентського Січового куріня. Ці "вишколені" юнаки в час бою тримали себе спокійно і відважно, якості які бувають у досвідченого бойового вояка. Страти оборонці Крут мали поважні".
Хрест Симона Петлюри
Сергій Горячко, як учасник тих подій, в 1933 році відтворив найбільш точну схему бою під Крутами, якою користуються більшість істориків.
Після поразок та відступу армії УНР, Сергій перебрався до Польщі, проживав там в таборі інтернованих українців. Тут зустрів українську дівчину з якою одружився. Виїздити десь далі не прагнув - чекав, що буде можливість повернутися в Україну.
Під час Другої Світової війни вся його сім’я потрапила до концентраційного табору, окрім старшого сина, який переселився до Австралії.
Після звільнення табору союзним військами, сім’я Горячків вирішає переїхати до Австралії: “Австралія це добра країна, так мені повідомляє мій син. Я все ще молодий і можу працювати".
В Австралії родина Горячків живе з 1951 року. Сергій Кузьмович був активним учасником української громади Австралії, незмінним головою Союзу Українських Комбатантів Вікторії.
Помер український герой 14 березня 1962 року. В українському виданні "Тризуб" (Австралія) надрукований некролог під назвою "М.С. Сотник Сергій Горячко", похований на цвинтарі Фокнер в Мельбурні.
Фото поховання в Мельбурні, Австралія
За свідченням історика Владислава Сердюка, молодшого брата Сергія, Григорія Горячка було розкуркулено в 1930 році, відібрали все: майно, землю, худобу, реманент. Щоб якось вижити, подався до Кривого Рогу, працював робітником на кар’єрі. В 1937 році, за сфабрикованим доносом його заарештували, звинуватили у шпигунстві на користь Польщі і розстріляли за вироком суду. Як такого суду, по факту, не було. Реабілітований в 1989 році Кіровоградською облпрокуратурою.
Родичі Сергія та Григорія Горячків і досі проживають в Гурівці, але щоб уникнути переслідувань в 1930-х роках, їхні діди змушені були змінити прізвище.
Іменем Сергія Горячка у 2016 році перейменовано одну із вулиць в Долинській. В 2019 році в рідному селі Горячків, в Гурівці вулицю Спокійну, за переказами саме на ній проживала сім’я Горячків, перейменовано на честь земляка, що став одним з Героїв Крут.
