З дитинства Сергій вмів брати на себе відповідальність і не терпів надмірної опіки над собою. Він вважав, що вихід є з будь-якої ситуації, жодна проблема не варта того, щоб псувати настрій собі і людям. Варто розглянути її з різних сторін, часто проблема може стати можливістю, якою варто скористатися.
З молодшою сестрою мав тісний зв'язок
В сім’ї Натальчуків він був другим сином. Мав брата Сашка старшого на один рік та молодшу сестру Таню, яка молодша від нього на 7 років.
Народився Сергій 26 липня 1972 року на Миколаївщині в селі Лепетиха Березнегуватського району. Потім родина переїхала на Кіровоградщину до села Вершино-Кам’янка. Мама Юзефа, полька за походженням, працювала на фермі дояркою. Тато Володимир спочатку працював водієм-далекобійником — перевозив вантажі на далекі відстані. Пізніше розповідав своїм дітям, що об’їхати довелося йому майже всі автомобільні шляхи колишнього Радянського Союзу. А потім покинув цю роботу, щоб бути завжди поруч із своєю сім’єю. Працював теслею, любив роботу з дерево та допомагав скотарям на фермі.
“Я найменша в сім’ї, — розповідає сестра Тетяна, — і Сергій за мною доглядав з пелюшок. Допомагав мамі в усьому, не соромився пелюшки змінити, помити, переодягти, покатати у візочку. Мама йому сміливо мене довіряла. Ще в дитячому віці він охоче брався за будь-яку справу. І в нього все виходило”.
Жінка згадує, що незважаючи на суттєву різницю, у віці у неї з Сергієм завжди була тісна дружба. Вона завжди намагалася бути в курсі його справ і охоче ділилася своїми маленькими секретами з ним. Згадує, що коли брат бував десь в гостях, то їй обов’язково приносив гостинчик: цукерки, печиво чи шматочок торту: “Це так приємно, що він завжди пам’ятав про мене”. Розповідає також, що брат завжди мав багато друзів, його любили за веселий та товариський характер. Він той, хто завжди був поруч зі мною. Навчав мене кататися на велосипеді. З дитинства захоплювався технікою і особливо мотоциклами. Батьки обом синам подарували по мотоциклу. В ті часи для багатьох молодих хлопців така техніка була найзаповітнішою мрією. Вони відразу стали найкрутішими парубками на всю нашу вулицю. Брати тішилися тим подарункам і майже весь свій вільний час проводили біля своїх “коників”, щось розбирали, ремонтували та вдосконалювали, натирали їх до блиску. Сергій із задоволенням катав сестру та навіть навчав її їздити на мотоциклі. Згадує жінка, що пізніше, коли вже брат вчився в училищі — навчав її водити трактора.
Тато — надійний захист для дітей
Після закінчення восьмого класу поступив до Новгородківського професійно-технічного училища, де здобув професію тракториста-машиніста. Закінчив навчання в 1990 році.
Відслужив в армії, служба проходили в місті Пермі на Уралі.
Далі працював в селі Суходільському на гусеничному тракторі Т-150, тут познайомився з дівчиною Тетяною. Закохався, згодом одружилися, в шлюбі народилося двоє дітей: син Богдан і донька Даринка.
Богдан згадує, що тато для нього завжди залишався надійним захистом. Назавжди запам’ятався йому випадок, коли трирічним хлопчиком йшов поруч з батько, раптом назустріч їм вискочила величезна собака. “Я не пам’ятаю, як видерся на нього, — згадує син, — але вже за лічені секунди сидів на плечах батька. Таких міцних і надійних і кричав: “тато, собака!”.
Розповідає, що найбільше батько любив мотоцикли і риболовлю. Рибалив виключно на велику рибу — на коропа кілограмів на 3-4. Завжди повертався додому із трофеєм, навіть якщо доводилося просидіти зі снастями з раннього ранку і до пізнього вечора. Всю спійману дрібну рибу відпускав назад у ставок. Навіть карасів вважав не вартими його уваги.
Попри його любов до риболовлі, Сергій панічно боявся купатися у водоймах. Пояснював це рідним, що був випадок в його життіі, коли він мало не втонув. З тих пір випадкове потрапляння до водойми викликало в нього панічну атаку. Пригадує хлопець випадок, коли батько похитнувся на дерев’яній кладці і впав у воду: “Там глибини не більше ніж по коліно, а він так верещав, що всі люди, хто неподалік були перелякалися. Він ніколи не купався у водоймах”.
А ще дуже любив працювати з деревом. Любов до дерева перейняв від батька. Вмів сам гарно малювати і захоплювався випалюванням малюнків по дереву. Він навіть не переносив малюнок на дерево. Просто дивився на нього і як художник пензлем, так він випалювачем відтворював його на дерев’яній поверхні.
"Його не можна було чимось засмутити"
“Будь-яку проблему він зустрічав з посмішкою на обличчі, — згадує Богдан, — його не можна було чимось засмутити. “Всі проблеми можна вирішити, вони не варті зіпсованого настрою,” — так відповідав, коли хтось дивувався його посмішці у відповідь на озвучену проблему. Дуже любив танцювати. Якщо траплялася якась гулянка і вмикали хіти Вірки Сердючки — то він не міг всидіти на місці — пускався в неймовірний танок”.
Пізніше працював в охороні в селі Червоне Озеро. В 2018 році поїхав на заробітки до Польщі. Працював там на будівництві новітньої міжнародної залізниці PKP Intercity.
“Після того, як почав працювати, Сергій в рідне село приїздив дуже рідко, — згадує сестра. — Наша мама має непростий характер, але мною і старшим братом вона завжди опікувалася, навіть коли ми стали дорослими. Про Сергія чомусь згадувала рідко. Мені здається, що вона просто була впевнена в ньому, в тому, що він з будь-якої ситуації знайде вихід, що завжди зможе дати раду собі і своїм проблемам. Так воно власне і було.
Можливо, що він і сам не дозволяв надмірної опіки над собою. І мама за це на нього образилася.
Я навпаки, завжди підтримувала з братом зв’язок. Якщо він з якихось причин обривався — розшукувала його через інших людей, через інтернет і наше спілкування відновлювалося”.
Завжди приходи на допомогу
Тетяна розповідає, що якось брат певний час гостював в її домі. Діти були ще маленькі, але Сергій впевнено допомагав їй в догляді за малюками: помити, погодувати, переодягти, випрати якісь дитячі речі, приготувати їжу для сім’ї. Не цурався ніякої справи, не говорив, що мовляв, не чоловіча то робота. А ще відзначає його готовність прийти на допомогу, хто б не попросив його про неї. Коли йшов вулицею і бачив, що люди якусь роботу роблять: техніку ремонтують чи якесь будівництво затіяли — просто підходив і пропонував свою допомогу. Не за гроші, а просто тому, що може це зробити і йому приємно бути комусь корисним.
“Коли він на роботі в Польщі перебував, — згадує сестра, — а мій син збирався на роботу в Київ. Така ситуація у нас тоді склалася, що не мали зайвих грошей, щоб дати хлопцю з собою не перший перший час, доки отримає зарплату. В телефонній розмові з Сергієм бідкалася про ситуацію, що склалася, бо мені це боліло. Він відповів мені, щоб я не хвилювалася і відразу ж скинув на карту необхідну суму.
Обмовилася також по телефону, що зламалася пральна машина — він мені того ж дня переказав гроші, щоб я придбала нову. Я ж його навіть і не просила про це. Але такий він був — не потрібно його просити про допомогу. Він сам її пропонував, коли це потрібно”.
Обороняв Херсонський напрямок
В 2024 році Сергій Натальчук повернувся в Україну. Дуже переймався тим, що його син на війні з 2022 року. Говорив, що це він має відстоювати незалежність країни і захищати своїх дітей. В 2025 році його мобілізували. Старший солдат, стрілець-помічник гранатометника 2 стрілецького відділення, 2 стрілецького взводу, 1 стрілецької роти 1 батальйону територіальної оборони військової частини А7049 Сергій Натальчук обороняв Херсонський напрямок.
“24 березня 2026 року на мій день народження, батько зателефонував, щоб привітати мене, — розповідає Богдан Натальчук. — я служив тоді на Запорізькому напрямку. А 25 березна його не стало. Все, що мені вдалося дізнатися — це те що їхні позиції закидали КАБами. А після цього, ймовірно, боєприпасами з отруйними газами. Застосування хімічної зброї категорично заборонено міжнародним правом і вважається воєнним злочином згідно зі статтями Римського статуту Міжнародного кримінального суду. У медичному висновку записано — отруєння невідомою речовиною.
Батько дуже хотів, щоб мене звільнили, щоб я міг повернутися до сім’ї, щоб його онук ріс поруч батьком. Мені інколи здається, що він шукав смерті, аби був привід мені демобілізуватися. Але поки я продовжую боронити нашу землю від загарбників.
На війні також його старший брат Сашко, мій дядько. Він не збирається зупинятися, говорить, що і далі битиме окупантів, щоб помститися за смерть брата…”
