Не лише вибухами та зброєю війна відбирає життя українців. Перенесені поранення, контузії, хронічні хвороби на які бійці намагаються не зважати, з часом наносять непоправної шкоди здоров’ю і значно скорочують тривалясть їхнього життя.
Дружба між братами з часом міцнішала
Олег народився 10 травня 1972 року в Долинській. Мама Діна Шаповалова як мама-одиначка ростила синів одна. Кілька разів вона змінювала місце проживання. З Долинської переїхали до Горностаївки на Херсонщину, потім в Кіровоград (нині Кропивницький). Мама працювала в магазині продавчинею та завідувачкою магазину.
Пані Діна розповідає, що в дитинстві Олег був дуже доброю дитиною, турботливим та ніжним хлопчиком. В дитсадочку йому подобалося виступати на різних дитячих святах, особливо любив танцювати. Але правила поведінки в садочку йому видавалися занадто строгими, сковували його любов до свободи. Тому, коли виховательки втрачали пильність — він втікав додому. Чим завдавав неприємностей і мамі, яка змушена була з роботи бігти на пошуки сина. І вихователям, які не могли покинути дітей в групі, щоб розшукувати втікача.
Коли Олегу було 8 років, народився його молодший брат Сашко. Олег допомагав мамі доглядати за молодшим братом. Заступався за нього в школі та на вулиці. Хлопці підростали і дружба між ними тільки міцнішали. З дитинства Олег і Сашко захоплювалися риболовлею, це захоплення на все життя залишилося для них найкращим видом відпочинку.
В школі Олег навчався в Кіровограді, після її закінчення вступив до училища в Оникеєво, здобував професію тракториста-машиніста.
Працював на залізниці
Потім повернулися жити в Долинську. Олег працював на залізниці. Стрункий високий хлопець з хвилястим світлим волоссям подобався дівчатам. Він тішився їхньою увагою.
Почав зустрічатися з дівчиною, з часом молодята почали жити сім’єю, але реєструвати свої відносини не поспішали. “Вже і донечка у них народилася, а вони все цивільним шлюбом жили, — розповідає Діна Шаповалова. — Характер обоє мали запальний. Тож не вжилися разом. Розбіглися. Але доньку Олег не забував. До мене онука також часто забігала. Зійшовся з часом з іншою жінкою. І знову цивільний шлюб. Народили 5 дітей. І знову розбіглися. Я саме працювала в санаторії в Лазурному, коли він мені зателефонував і сказав, що живе в моєму будинку.
Скільки я не вмовляла його повернутися в сім’ю — не виходило. Щоразу сварилися знову. Грошима допомагав сім’ї. Продовжував з ними спілкуватися, дарував подарунки, підтримував коштами. Він любив своїх дітей і вони йому віддячували тим же. Завжди забігали до батька. І тепер, коли його вже немає — провідують і мене. За що я їм дуже вдячна. Бо помер 8 років тому Сашко, а тепер і Олега немає”.
Повномасштабне вторгнення
Жінка розповідає, що була дуже налякана звісткою про повномасштабне вторгнення. Перші дні при кожній тривозі спускалася до підвалу. Олег на ці її дії сказав, що, мовляв, як дійсно прилетить ракета, то той її домашній підвал не врятує, я скоріше стане пасткою, з якої вона сама не вибереться. І хтозна коли її з тієї пастки зможуть визволити.
У січні 2024 року Олег Шаповалов пішов добровольцем воювати, потрапив до військової частини А7049. “Олег був гарним воїном, — розповідає ротний Юрій. — Не мав страху, підбадьорював інших жартами та власним прикладом”.
Мамі нічого не розповідав з того що йому доводилося бачити та переживати на війні. На її прохання дати їй номер телефону командира чи хоч побратимів він незмінно відповідав: “Вони тобі не потрібні, якщо зі мною щось станеться — тебе розшукають і повідомлять. І якщо якийсь день не зміг вийти не зв’язок — це не привід піднімати всіх на ноги”.
Після кількох контузій та поранень чоловік майже перестав бачити, з’явилися серйозні проблеми зі слухом. Щоб зберегти зір, потрібні були операції на очах. Йому довелося перенести 6 операцій на очах, які виконували лікарі в Луцьку. На реабілітацію був відпущений додому.
Але 4 серпня 2025 року серце Олега не витримало. Воно перестало битися і чоловіка не стало. Похований Олег Шаповалов в Долинській.
