Якщо коротко згадати світову історію до початку ХХ сторіччя, чи багато ви назвете імен видатних жінок, чиї імена і ній залишили помітний слід? Навряд чи хтось згадає понад 2-3 імені. Та й то, це переважно будуть лише королеви чи імператриці. Мабуть виключенням є лише Жанна Д'арк, жінка, ім’я якої спливає в пам’яті одним з перших.
У чому суть?
Варто сьогодні, 8 березня згадати правильну назву цього дня — Міжнародний день боротьби за права жінок, відзначення досягнень жінок та привернення уваги до гендерної рівності. Не свято весни і краси, а День боротьби за права жінок і за гендерну рівність.
Прикро, що для більшості наших співгромадян ці слова ні про що не говорять. Мовляв, яка може бути боротьба за гендерну рівність, у нас і так жінки забагато прав мають. Але якщо розібратись, то жінкам ще є за що боротися. І якраз цього дня, можливо і варто про це нагадати.
І сьогодні часто зустрічаються випадки, коли за однакову роботу чоловік отримує більшу зарплату. Коли постає питання скорочення штату, то швидше скоротять жінку ніж чоловіка. В перукарнях жіночі стрижки завжди оцінюють дорожче ніж чоловічі. Хоча, за складністю роботи, сучасні чоловічі зачіски не поступаються жіночим. Доглядова парфюмерія (мило, шампуні, туалетна вода, дезодоранти), зазвичай, ті що призначені для жінок коштують дорожче. Так званий “рожевий податок”.
Це те, що перше спадає на думку, коли заходить розмова про гендерну нерівність в нашому суспільстві. Якщо копнути глибше, то кожна жінка знайде в історії свого життя безліч прикладів приниження, хейту та неповаги до її роботи та думки саме за ознакою статі.
Мусимо визнати, що, жінки часто нехтують своїми власними інтересами та вподобаннями, щоб не виділятися із загальної маси, щоб не стати предметом обговорення. Скільки разів мені доводилося чути: “Не хочу розповідати про себе, не хочу давати інтерв’ю, бо будуть мене обговорювати та засуджувати”. Я за те, щоб кожна жінка пишалася тим, що вона робить, щоб її робота приносила задоволення по-перше їй самій. По-друге, щоб її роботу поважали в суспільстві. І зовсім неважливо ким вона працює: прибиральницею чи директоркою, має власний бізнес чи є найманою працівницею. А для цього важливо частіше на сторінках медіа висвітлювати діяльність жінок в нашій громаді, щоб їх побачили і почули. І я особисто готова це робити.
До речі, сьогодні понад дві тисячі учасниць акції пройшли центром Києва від парку Шевченка до Київської міської державної адміністрації на Хрещатику. Вони несли плакати та скандували гасла на захист своїх прав.
Однією з головних їхніх вимог було відкликання проєкту нового Цивільного кодексу за яким жінки фактично втрачають право на розлучення. Їм буде надаватися шанс на примирення. Просто уявіть себе в в ситуації домашнього насильства. Коли чоловік бʼє та знущається над дружиною, а їй потрібно це терпіти ще мінімум шість місяців аби мати шанс розлучитися. Інакше жінки втрачають право вимагати аліменти. Поведінка жінки має бути «доброзвичайною». А чому не поведінка чоловіка? Чому саме жінка мусить терпіти насилля і її поведінка має відповідати терміну “доброзвичайність”? Що взагалі це слово означає?
А як назвати норму про те, що в 14 років виходити заміж, якщо завагітніла? На мою думку — це узаконення сексуального насильства над неповнолітніми. Мало того, що почали приховувати скільки жінок і дітей потерпіли від сексуального насилля в окупованих регіонах. Тепер ще й ці нововведення. Адже й так мало не в кожній судовій справі що стосується сексуального насильства, захист намагається виправдати кривдника. Мовляв, не ту сукню одягнула, не так подивилася. не так відповіла і цим сама спровокувала. Тобто в усьому винна жінка, а не чоловік, який не може впоратися зі своїми тваринними інстинктами і поводити себе цивілізовано. Часто, справи про зґвалтування не доходять до суду, бо потерпіла не витримує того шаленого тиску від правоохоронців, які своїми некоректними, неоднозначними питаннями фактично змушують її відмовитися від розслідування. Тобто, під час розслідування, згвалтована жінка потерпає ще й від психологічного насильства від тих, хто за законом має її захищати. А часто такі випадки взагалі замовчуються, бо жінці соромно про це говорити, а гвалтівник ще й погрожує вбивством, якщо комусь про це розповість.
Учасниці маршу також відстоювали права жінок-військовослужбовиць та полонених жінок. Про те що пережила одна із жінок в російському полоні ви можете прочитати тут. Зокрема, вимагали забезпечити жінок в армії бронежилетами, сприяти поверненню жінок з російського полону, згадати тих, хто захоплений росіянами ще у 2014 році та досі перебувають у полоні.
Та що там говорити про сексуальне насильство, коли шалений спротив викликає в суспільстві навіть застосування фемінітивів. Дивно чути їх несприйняття навіть самими жінками. Чомусь слово “членкиня” їх коробить, а бути “членом” — нормально (це іронія, якщо хтось не зрозумів).
З 1 березня 2026 року в Україні офіційно затверджено оновлений Український правопис як стандарт державної мови, що замінює редакцію 2019 року. В ньому зазначено про заохочення застосування фемінітивів. Шкода, що фемінітиви ще не стали обов’язковою нормою в офіційному застосуванні. Бо тільки після цього вони перейдуть і в побут.
Навіть від людей шанованих, до чиєї думки прислухаються інші, можна почути, що фемінітиви не є притаманними українській мові і це все вигадки сучасних мовотворців. Ні, шановні. В українській мові завжди були слова селянка, робітниця, служниця, рабиня, працівниця, сестра-жалібниця, прачка, куховарка, домогосподарка, княгиня, графиня, солдатка, співачка, актриса. письменниця, вчителька, монахиня. І це все фемінітиви. І вони в нашій мові вже давно.
Чому ж тоді раніше не було лікарок, професорок, доценток, гінекологинь, редакторок, директорок, офтальмологинь, науковиць, начальниць, бухгалтерок, дипломаток і т.д.? Все просто. Жінкам ці професії та посади в ті часи були недоступними. Немає жінок в професії, відповідно немає і фемінітивів, які б визначали їхню причетність.
Дехто пропонує просто до назви професії маскулінітива додавати слово пані. Але “пані” - це просто шанобливе звернення, воно не є фемінітивом. Ми ж не говоримо “пані студент”, “пані актор”, “пані домогосподар”, “пані співак”, “пані служник”. Бо це ж нісенітниця, чи не так? Від кожної професії, посади чи звання можна утворити фемінітив з допомогою суфіксів к-, -иц-(я), -ин-(я), -ес-(а). Навіть, якщо вам ці слова здаються дивними, не треба соромитися їх. Мине не так багато часу, повірте, вони стануть для вас звичайними. І вам не потрібно буде перепитувати про те, що психолог Кравчук, директор Зозуля, програміст Недайборщ то жінка чи чоловік? Якщо ви користуєтесь фемінітивами — то це стане зрозуміло відразу. Фемінітиви якраз і підсвічують роль жінок в професіях, роблять видимими та значимими.
Тривалий час жінка в суспільстві взагалі не мала ніяких прав. Були часи, коли жінок вважали чимось на кшталт домашньої тварини навіть в заможних родинах. Їх не запитували кохають вони чи ні, видавали заміж з метою поправити матеріальне становище родини. Одружувалися, бо за нареченою давали гарний посаг, або ж тішила самолюбство підстаркуватого жениха, з якого вже пісок сипався. Їх ніхто не запитував хочуть вони мати дітей чи ні. Скількох дітей вони хочуть народити. Часто їх позбавляли можливості навчатися чи обмежували в здобуванні освіти.
В деяких країнах і на сьогодні прогресу в ставленні до жінки та її прав не спостерігається.
Настав час, коли жінки вийшли на протести, для того, щоб виборювати свої права. Для того, щоб за однакову з чоловіками роботу, вони могли отримувати гідну зарплату. Для того, щоб мати змогу вчитися і вибирати собі професію по душі, а не тільки виконувати ту роботу, яка є нецікавою для чоловіків, бо не оплачується як слід. Для того, щоб виходити заміж за коханого чоловіка, а не того, якого підберуть родичі.
Саме їм ми завдячуємо більшості тих прав, які маємо сьогодні. Але причин зупинятися в русі за виборювання прав для жінок ще поки немає. Жінки продовжують потерпати від домашнього насильства, від сексуальних домагань, від утисків та принижень на роботі.
Щиро вірю, що Україна стане частиною Європейського Союзу. І українкам є чому повчитися у європейських жінок. В такий складний воєнний час для нас пропонують навчання та тренінги, які допомагають жінкам здолати свої психологічні проблеми, нерішучість, навчають як започаткувати власну справу і займатися роботою, яка тобі до душі. В Кропивницькому та Кіровоградській області вже не один рік співпрацює з міжнародними організаціями, які розвивають соціальне та жіноче підприємництво Прес-клуб реформ на чолі з невтомною Вікторією Талашкевич. Я мрію про той час, коли до одного з проєктів Прес-клубу реформ долучаться жінки та дівчата з Долинською громади. І я зможу написати про їхні враження від проєкту, від того, як ця участь змінила їхнє життя, який стимул отримали для власного розвитку і яким бачать своє майбутнє. Мені випала така можливість взяти участь в навчанні, в навчальному турі та спілкуватися з учасницями проєктів Прес-клубу. Я пишаюся тим, що одна з моїх публікацій ввійшла до книги “Жінки. Молодь, Успіх”. Вдячна за можливість відвідати Естонію.
Тож слідкуйте за анонсами на Долинська.City, бо про нові проєкти від Прес-клубу реформ ми будемо повідомляти, а ви не пропустіть можливість взяти участь в них. Можливо і ви зможете кардинально змінити своє життя.
Що було раніше?
Раніше ми розповідали про те, як жінок-лідерок в Кропивницькому об’єднав Прес-клуб реформ.
