Долинська.City поспілкувалася з долинчанками, які несуть службі в ЗСУ. Говорили про те, що найтяжче для них в армії, чого хочуть побажати землякам та про що мріють.
Марія Петренко
Марії Петренко всього лише 21 рік і все своє життя дівчина прожила в Долинській. Вона розповідає, що іноді їй здається, ніби зовсім не пам’ятає як то було до війни. Адже більша частина свідомого життя припала вже на роки війни з росією. І від початку 2014 року в її родині завжди були люди, які служили в ЗСУ на контракті та перебували в зоні бойових дій. «Спочатку це були мої дяді, потім брати, - розповідає про себе дівчина. – Завжди вся сім’я з тривогою слідкувала за новинами із зони АТО, раділи, коли наші рідні приходили у відпустки чи поверталися додому. Я з дитинства розуміла, що росія для нас - хитрий та підступний ворог. Завжди мала чітку громадянську позицію».
На початок повномасштабного вторгнення Марійка працювала заступником керівника АТБ-маркет і відразу в неї з’явилося бажання теж долучитися до ЗСУ. Але й було розуміння, що в тилу теж потрібно працювати, щоб підтримувати місто, економіку країни та армію. Дівчина розповідає, що вона довго не наважувалася на цей крок, сама себе стримувала, зрештою зрозуміла, що не може залишатися вдома та очікувати кінця війни. Найважчими для неї були дні, коли ворожі війська знаходилися за 70 км від рідної Долинської. З 11 серпня 2023 року Марія Петренко стала солдатом ЗСУ.
Наразі Маша проходить службу в 10-й ОГШБ, підрозділ РУБАК Тайстра (рота управління безпілотними авіакомплексами) на посаді зовнішнього пілота-оператора БПЛА, працює з Mavik. Проводить розвідку, але вже почала випробовувати й скиди «Я ніколи не мріяла про армію та військову службу, проте з воєнним часом зрозуміла, що моє місце тут, поки була в тилу - я не відчувала цього, - впевнено говорить дівчина. – Я можу воювати і я це роблю. Для мене важливо відчувати себе потрібною та корисною”.
Марія перебуває в ЗСУ вже 7 місяців, виконує завдання на Донбасі, буває і в зоні бойових дій. Дівчина говорить, що найважче доводити чоловікам, що така юна дівчина теж вміє воювати. Її намагалися посадити за паперову роботу, за роботу з волонтерами, проте вона щоразу доводила, що може набагато більше. І вона цього досягла. “Мене часто запитують, мовляв, дитинко, що ти тут робиш, - посміхається Марійка. - А я їм відповідаю, що є фанаткою київського “Динамо”, обожнюю футбол та мрію попасти після Перемоги на “Донбас-Арену” на якій київське “Динамо” переможе “Шахтаря” і від мене, після цих слів, відразу відстають. Командир знає про це моє захоплення і навіть відпускав на кілька днів для зустрічі із футболістом. Розумів, що для мене це дуже важливо”.
Маша часто згадує Долинську, яку щиро любить. Найстрашніше для неї - це дізнатися, що її рідне місто захопили загарбники. Дуже переймається за свою сім’ю та родину, що її чекають. “Я хочу сказати долинчанам, що ми обов’язково переможемо! Перемога буде важкою і не скоро, але вона обов’язково і стовідсотково буде”, - впевнено говорить Марія.
Юлія Грищенко
Юлії Грищенко 42 роки, в ЗСУ вона вже півтора року, пішла серед добровольців ще в липні 2022 року. “Я працювала економістом в Долинській дистанції сигналізації та зв’язку, - розповідає про себе жінка. - Саме формувався 194-й батальйон 124-ї бригади територіальної оборони Херсона і запропонували в ньому працювати бухгалтером. Я подумала, чому б і не піти? Наважилася й ось вже служу півтора року. Спочатку була бухгалтером, потім короткий час побула навідником. А далі мені запропонували пройти навчання в Києві у військовому інституті Шевченка.Наразі я обіймаю посаду офіцера групи контролю бойового стресу”.
За словами пані Юлії, дуже важливо надавати бійцям вчасно психологічну допомогу. Ті жахи від шквальних обстрілів, які їм доводиться переживати щодня, дуже негативно позначаються на психоемоційному стані наших захисників і зустрічі з психологами допомагають їм відновити свою душевну рівновагу.
“Моя донька Анастасія, якій 23 роки, від першого дня війни поривалася піти в ЗСУ, - ділиться спогадами жінка. - Але я її відмовляла. Коли туди пішла я - вона була шокована. Настя наразі живе в Києві, а батьки - в Долинській. Мої рідні всіляко мене відмовляли, проте, знаючи мій впертий характер, зрештою змирилися. Чекають мене вдома, тримають на контролі чи була я сьогодні онлайн”.
Для Юлії завжди прикладом патріотизму та любові до рідного міста був її дядя - Василь Поліщук. Він сам пішов воювати від першого дня повномасштабного вторгнення і підтримав рішення Юлії. На жаль, під час визволення Херсонщини, Василь Поліщук загинув. “Для мене найстрашніше на війні - це загибель людей, як мирних, так і військових. Не можеш змиритися з цією звісткою і не можу простити цього окупантам”, - говорить Юля Грищенко.
Жінка, говорить, що обожнює Долинську та її жителів. “Я вже багато де побувала, бачила різні міста і села, - ділиться вона своїми роздумами, - але таких щирих та привітних людей, як в Долинській, більше немає ніде. Особливо торкає до глибини душі згуртованість долинчан, при наданні допомоги нашим Збройним Силам. І я бажаю, щоб цю згуртованість та злагодженість земляки зберегли й після нашої Перемоги! А вона обов’язково буде!”.
Настя Жебка
Військова кар’єра 22-річної Насті Жебки розпочалася ще до повномасштабного вторгнення. Просто серед її друзів було дуже багато військових і всі розмови в колі її знайомих були про ЗСУ та на військові теми. Тож і бажання дівчини стати військовою було для неї продуманим та виваженим.
Настя - танкістка, служить в 17-й ОТБр імені Костянтина Пестушка. Їхня бригада і до повномасштабного вторгнення перебувала на лінії розмежування на Донбасі та одними з перших вступили в бій із загарбниками. Наразі Настя права рука командира батальйону, пані штаб-сержант третьої категорії й вона з побратимами стримує наступ ворога на східному напрямку, поблизу Бахмута.
Слід сказати, що від самого початку своєї служби, Настя демонструвала впертість та вправність у тому, щоб досконало опанувати керування танком. І це їй вдалося так, що на іспитах змогла обійти чоловіків-побратимів. Ніхто за її спиною не може сказати, що до неї відносяться поблажливо, як до дівчини. Щодня Настя доводить, що вона такий же боєць як і всі й що вона на своєму місці. Звісно, що жінці нелегко на війні, але сама її присутність в підрозділі не дозволяє чоловікам показувати якусь слабкість чи страх.
“Бої наразі дуже важкі, найважче на війні - втрачати людей, до цього звикнути неможливо, - зізнається дівчина. - Хлопці виснажені, але є і деякий позитив. Багатьом дають відпустки. Це можливість обняти своїх рідних та кілька днів подихати мирним повітрям. Я хочу, щоб всі жінки дочекалися своїх рідних чоловіків. Моя найбільша мрія збігається з головною мрією українців - Перемога. Всім жінкам хочу побажати витримки. Адже заради них та дітей воюють наші чоловіки і їхня підтримка на відстані дуже важлива. Всім землякам бажаю витримки, віри в нашу Перемогу, єдності в підтримці ЗСУ!”
Наталя Литовченко
Долинчанці Наталі Литовченко 27 років, до війни працювала в Головному управлінні ДПС Київської області. В ЗСУ дівчину мобілізували на початку травня 2023 року. Потрапила в бригаду, що була сформована лише в 04.01.2023. Наразі її обов’язки пов’язані з вирішенням фінансових питань: виплати грошового забезпечення, додаткової винагороди (бойові виплати), списання втраченого майна та військової техніки в ході бойових дій. «До нас звертаються за допомогою при проведенні службових розслідувань по факту втрати військового майна, - розповідає долинчанка, - також проводимо службові розслідування щодо безвісти зниклих під час бойових дій військовослужбовців. Здійснюємо закупівлю військового майна для підрозділів нашої бригади, якого вони потребують для якісного виконання бойових завдань».
А такого майна потрібно дуже багато і перелік його розширюється, бо ворог теж не спить і застосовує все нові види озброєння та технології ведення війни. Наталя говорить, що такі пристрої як квадрокоптери, БПЛА, засоби радіолектронної боротьби (щоб не допустити втрату наших квадрокоптерів та БПЛА) доводиться закупати в значній кількості. Так само, як і автомобільні запчастини та запчастини для ремонту спецтехніки, щоб у наших хлопців не виникало проблем з виконанням бойових завдань
«Від 11 червня 2023 року я перебуваю в зоні бойових дій на сході країни, в Донецькій області. Працюємо в режимі 24/7. В будь який час нам телефонують з питаннями і ми їх маємо оперативно вирішувати, - розповідає Наталка. - Адже війна це не лише бойові дії: наступ, контрнаступ та оборона. Це маса інших проблем, які є частинкою величезного механізму під назвою ЗСУ».
Наталя розповідає, що крім основних своїх обов’язків: консультації з питань фінансового забезпечення бойових частин, списання втраченої техніки та іншого, доводиться часто надавати і моральну та психологічну підтримку й допомагати фізично. «Тут не знаєш, що на тебе може очікувати через хвилину, - ділиться своїми турботами дівчина. – Найважче морально витримувати всю цю атмосферу, знервованих та розлючених чоловіків, які часто свої емоції виливають словами, буває, що нецензурними. Але розумієш їхній стан і намагаєшся тримати себе з усіма коректно та стримано. Адже в таких умовах, лайка – це один із способів зняти з себе стрес та нервову напруженість».
