Маленькою Іра обожнювала бувати в тепличці, в якій її тато вирощував розсаду овочів. На вулиці ще холодно і сіро, а тут буяє зелень, пахне розігріта земля і рослини. Кожна рослина пахне особливо, їй подобалося вгадувати їх за ароматами: помідори, огірочки, перці, капуста.
Дівчинка в усіх садово-городніх справах допомагала татові. Але коли настав час обирати професію - зупинилася на економіці. Якось не личило відмінниці копирсатися в землі. Люди б не зрозуміли…
Але й за професією їй працювати не вийшло. Пробувала себе в бізнесі, в туризмі. Зрештою, майже в 40 років, зрозуміла, що рослини - це те що її підтримує і надихає.
Ірина стала учасницею українсько-естонського проєкту “Нові можливості для українських жінок і молоді”. Цей проєкт втілюється громадською організацією “Прес-клуб реформ” і Естонським жіночим центром досліджень і ресурсів (ENUT) за фінансування ESTDEV - Eesti Rahvusvahelise Arengukoostöö Keskus EST, Естонським центром міжнародного розвитку. Однією з цілей проєкту є розвиток жіночого підприємництва за методологією “Команд успіху”, яка ефективно спрацювала та показала гарні результати в Естонії.
За результатами роботи команд Ірина Попік стала однією з переможниць. В якості нагороди жінка отримала можливість відвідати Естонію з навчальним туром.
Ірина погодилася дати інтерв’ю Долинська.City.
Пані Ірино розкажіть будь ласка про те з чого почалося Ваше захоплення рослинами?
Це почалося ще із самого дитинства. Я народилася в селі Сасівка Компаніївського району на Кіровоградщині. Моя мама вчителька не тільки за фахом, а й за покликанням. Скільки пам’ятаю себе, мама дуже віддана своїй професії. Вона вкладала свою душу в учнів, багато уваги приділяла позакласній роботі з ними, возила їх на екскурсії, в туристичні подорожі по Україні. Як сім’ї вчительки нам в селі виділили будинок. Біля будинку - гарна присадибна ділянка. І ось цією ділянкою вже займався тато, а я йому допомагала. Все що росло на цій ділянці - робота його рук.
Іринка з батьками на відпочинку в Алупці на фоні гір та Воронцовського палацу. Фото зроблені з різницею в 10 років
Тато не мав фахової агрономічної освіти, але дуже любив вирощувати рослини. Починав з овочів. Він виписував садово-городницькі журнали, вирізав в газетах статті на цю тематику і всю зиму читав їх, робив собі якісь виписки, планував, що буде садити та як за ним доглядати. Змайстрував тепличку, в якій вирощував розсаду овочів на продаж. До цієї справи відносився дуже відповідально: всі сорти в нього підписані, він знаходив і вивчав їхню характеристику та особливості. Якість вирощеної ним розсади завжди була відмінною і її охоче купували односельці. Навіть робили замовлення наперед.
А я завжди в цій справі допомагала татові. Мені дуже подобалося відвідувати теплицю, обожнювала запах, який йшов від землі і від рослин. Пам’ятаю, як дивувалася тому, що з маленької насінинки може вирости велика рослина, яка до того ще й дає смачні плоди. Навіть дитячий набір з грабельками та пасочками ми ділили з татом на двох. Влітку я ним гралася, а взимку й навесні користувався цими інструментами в тепличці тато. На початку 90-х років навіть таку дрібничку було придбати проблемно.
Коли трішки підросла, то попросила батьків виділити для особистого городу клаптик землі. Звісно, що я продовжувала допомагати батькам на основній ділянці. Але власний город, на якому росло кожної культури по одному кущику, був моїм світом. Тут я спостерігала за рослинами, відмічала наскільки вони виросли за день, з нетерпінням очікувала на них плодів.
Пам’ятаю пакетики з насінням овочів, які тато купував заздалегідь. Вони тоді були ще без картинок, просто білого кольору і з печаткою. Мене ці пакетики зачаровували, навіть сама клеїла з паперу схожі та зберігала у них зібрані насінинки з квітів та плодів.
Іринка з батьками в Симеїзі
Пізніше тато захопився розмноженням ягідних кущів: смородини, агрусу, полуниці. Це стало нашою сімейною справою. Він читав в довідниках і журналах описи сортів. Потім цілеспрямовано в розплідниках та на виставках шукав певні сорти. Акцент робив на стійкість до хвороб, на розмір ягоди та на смакові якості. Вирощував у себе маточники, а потім їх розмножував з допомогою щеплення та черенкування і пропонував для продажу.
Тато в усьому процесі розмноження та вирощування строго дотримувався рекомендованих технологій. Він мав два зошити, записи у них дублювалися. Один зошит був постійно поруч з ним на ділянці. А другий зберігався в домі. Там відмічалося де та який сорт висаджено, коли та які добрива вносилися, коли і чим ділянка оброблялася від хвороб та шкідників. Саджанці кущів при такому догляді виходили завжди відмінної якості. Покупці залишалися задоволеними й рекомендували наш сімейний розсадник своїм знайомим. Сорт завжди відповідав заявленому. Навіть якщо випадково губилася етикетка - то покупцеві чесно про це говорили. Але запевняли, що навіть без назви сорту, можете бути впевнені в тому, що він має гарні характеристики, бо поганих тут не тримають.
Прикрий випадок, а саме втрата обох зошитів із записами, стали причиною того, що батько від вирощування ягідних кущів перейшов до саджанців плодових культур, троянд та винограду.
Знову початку нової справи передувало ретельне вивчення технологій, здобуття навичок щеплення, дослідження характеристик найкращих сортів, що пропонував ринок.
Батьки придбали для розсадника ділянку землі із можливістю зрошення. Відвідували розсадники та виставки плодових культур, вивчали попит на ринку. І звісно, що для розмноження у своєму розсаднику, купували найкраще і вже перевірене досвідом інших садівників.
А ще тато захопився виноградом. Це його особлива любов. Винограду у нас було 90 сортів. Ніхто не вірив, що в Центральній Україні можна мати такі врожаї винограду. Китиці часом мали вагу до 2 кг. Одного разу за гілочку з чотирма бруньками рідкісного сорту винограду тато заплатив 450 грн. На той час це була просто космічна сума.
Чи думали Ви над тим, щоб власну професію пов’язати з вирощуванням рослин?
Я навчалася в школі на “відмінно” . Але про те, щоб зробити вирощування рослин своєю професією і здобувати знання в цій сфері, я чомусь навіть не замислювалася. Тато мені часто говорив, що мовляв, всі мої записи та книги - це твоє придане. А я сприймала це як жарт.
Мабуть тут зіграв роль соціум. Всі говорили: “Ти ж відмінниця, ти ж маєш шанси поступити вчитися на якусь престижну професію”. І я поступила вчитися на економіста в Кропивницький національний технічний університет, закінчила виш за спеціальністю “економіка підприємств” теж на “відмінно”.
На випускному в університеті
На другому курсі я вийшла заміж, до цього ми довго з майбутнім чоловіком зустрічалися. А після отримання диплому дізналися, що скоро станемо батьками. Першим у нас народився син, а через три роки донька. Тож за фахом мені після закінчення вишу працювати не довелося. У нашому місті не так багато підприємств, щоб знайти відповідну роботу не маючи досвіду.
А де Ви знайшли застосування своїм силам і здібностям?
З часом я відкрила власну справу - магазин жіночого одягу на Європейському ринку в Кропивницькому. В ньому я була і власницею і продавчинею одночасно.
Мені подобалося підбирати одяг своїм клієнткам. Я не боялася сказати їм, що якась сукня не пасує, що краще зупинити свій вибір на іншому фасоні. Я не працювала аби продати. Адже інколи люди купують одяг керуючись емоціями: бо сподобався колір, тканина чи фасон. Не завжди жінка, приміряючи одяг, може відразу зрозуміти, що він їй не пасує. А коли зрозуміє - то принесе його назад, або просто більше ніколи не прийде в цей магазин. А я тішилася, якщо вдавалося гарно одягнути своїх покупчинь і вони йшли від мене щасливими та задоволеними. Мала своїх постійних клієнток, які довіряли моєму смаку. Але сталося так, що орендодавці землі, на якій знаходилися крім мого магазину декілька інших, почали висувати до нас вимоги та змушувати нас підписати документи за якими ми відмовлялися від своїх магазинів. Ми пройшли через суди, намагаючись відстояти свої права. Але орендодавці своєї мети досягли і кілька дрібних підприємців залишилися ні з чим.
Я почала шукати роботу і спробувала себе менеджеркою в туристичній агенції - підбирала тури людям. Здебільшого закордонні: Туреччина, Єгипет, Таїланд. Взимку часто ще Буковель замовляли. Ми з сім’єю теж встигли відвідати Туреччину та Єгипет. Мріяли, щоб почати подорожувати Україною. Навіть запланували собі що хочемо побачити в першу чергу. Я мріяла відвідати саме відомі сади та парки: Добродар, Софіївку, Фельдман Екопарк.
Чи були присутніми в цей період у Вашому житті рослини? Чи знаходили ви для них час?
Рослини в моєму житті були присутніми завжди. Тому що я і під час навчання допомагала батькам з розсадником. Коли вийшла заміж, то разом з чоловіком їздили їм допомагати. Ми будували власний будинок в передмісті Кропивницького. Самі в цей час жили з батьками чоловіка. Всі кошти вкладали в будівництво. На власній ділянці теж заклали плодовий розсадник, щоб заробляти додаткові кошти. Тато нам допомагав порадами та посадковим матеріалом.
Я не могла вже без того, щоб щось не сіяти та садити. Чоловік мені збудував тепличку. В ній вирощувала розсаду і квіти. Вже на початку зими мені не терпілося розпочати роботи в тепличці. Завжди ретельно готувалася до посіву. Підбирала певні сорти квітів та овочів. Захопилася декоративними рослинами.
Ще з дитинства я звикла вставати раненько і працювати в теплиці або допомагати татові робити щеплення. Ці роботи виконуються зранку, доки не жарко. Працюєш і мрієш, думаєш про те, якими будуть ці саджанці, які вони даватимуть плоди. Така своєрідна медитація. Завжди приходять якісь нові ідеї під час цього процесу.
Потім, коли працювала в магазині на ринку чи в турагенції, теж мій ранок починався з теплиці. Магазин відчинявся о 9-й ранку. До цього часу я вже встигала добре напрацюватися і магазин для мене був відпочинком від садово-городніх справ.
Як вплинула на Вашу зайнятість епідемія ковіду?
Епідемія ковіду сильно вдарила по туристичному бізнесу. Люди практично перестали їздити на відпочинок. Але тепличка та сімейний розсадник допомагали нам виживати в цих складних умовах. Я багато часу проводила з сім’єю. Вчотирьох нам було дуже комфортно, ми більше часу та уваги приділяли один одному. Вже закінчилося будівництво нашого дому і ми мріяли про подорожі сім’єю.
І в цей період я вперше спробувала сплести кошик із штучного ротанга. Не люблю одноманітності у саду, а кошики, в які я вставляю вазони з квітами, дозволяють мені постійно змінювати картинку. Їх дуже зручно переносити, комбінувати між собою.
А потім почалося повномасштабне вторгнення. Війна остаточно дала можливість мені бути собою - не шукати роботи по офісах, а займатися тим, що мені до душі. Для того, щоб відволіктися від важких думок, від страшних новин я почала вести блог в Інстаграмі. Це щось подібне до щоденника, в якому я розповідала і показувала, що я робила сьогодні в своїй тепличці, в саду. Показувала у якому стані мої рослини, чим я їх підживлюю тощо. Я зробила це для себе, навіть не мала якоїсь комерційної мети. Але в мене з'явилися підписники і підписниці, які задавали мені питання, говорили, що я надихнула їх на упорядкування власного саду, цікавилися чи не буду я продавати якісь рослини і просили продовжувати мої трансляції, не зупинятися. Тим самим вони ніби підсвічували мені, що в мене виходить добре, а де ще треба вчитися, шукати інформацію.
Якось помітили мої кошики і запитали чи можу подібні зробити на замовлення. Так я почала плести кошики та вирощувати декоративні рослини і квіти для продажу. Отримала дуже гарні відгуки, які надихали продовжувати працювати в цьому напрямку.
Як ви дізналися про проєкт “Нові можливості для українських жінок і молоді” і що надихнуло взяти в ньому участь?
Минулий рік для мене видався важким. Не стало тата. У нас із ним завжди існував якийсь невидимий зв’язок. І для мене - це дуже болюча втрата. Але життя триває, треба шукати щось, що тебе підтримуватиме. Рослини мене завжди надихали та підтримували.
Про проєкт я дізналася від своєї подруги. Вона розмістила його рекламу у своєму Інстаграмі. Я запитала чи дійсно там так все класно. Вона сказала, що це саме для тебе, заповни форму і зареєструйся. І я заповнила цю форму, розписала все про себе, але не наважувалася відправити. Зрештою чоловік сказав: “Ну що ти втрачаєш? Відправляй. Відберуть тебе - класно! Не відберуть - нічого не втратимо”. Він в мене вірив більше ніж я в себе. Завдяки цим двом людям я потрапила в проєкт.
Пізніше я дізналася, що для участі в ньому поступило 90 заявок, відібрали з них 40. І моя заявка потрапила в число відібраних. Цей факт змусив мене задуматися і трохи підняти власну самооцінку. Нас розбили на команди по 5-6 чоловік. Всі дівчата мали різні заняття. Ми на першій зустрічі знайомилися, розповідали про себе і ставили собі цілі. Тобто розказували, що сьогодні ми знаходимося в точці А з такими показниками, маємо прийти в точку В і досягти таких показників. Розписували, що для цього потрібно, складали план як пройти цей шлях. Ми збиралися щомісяця, проводили дискусії, обговорювали що зроблено за місяць і складали план на наступний. І так непомітно ці плани виконувалися. Була відповідальність перед собою і перед дівчатами.
Робота в “Команді успіху” дала чудові результати для всіх її учасниць. Дівчата були дуже щирі та відверті і це сприяло ефективній роботі. Ми давали одна одній поради з точки зору клієнток та споживачок послуг. Це допомогло визначити наші сильні сторони та проблемні місця над якими ще потрібно працювати.
Потім, коли за результатами підсумків, я зайняла одне з призових місць, то мала вибір: отримати грант на підтримку своєї справи або поїздка в Таллінн. Я вибрала поїздку. Ніколи раніше не бувала в Європі і дуже мріяла побачити європейське місто. А найбільше побачити сади і парки. Побачити як там все влаштовано.
Ця моя мрія збулася, я побувала в Таллінні, побувала там в ботанічному саду, в парку Кадріорґ та японському саду. Найбільше мені сподобався японський сад, він вразив моє серце. Дуже круті враження від міста, від його мешканців. Там у людей відповідальне відношення до природи, вони навіть говорять: “Ми не віримо в Бога, ми віримо в ліс”.
Які Ваші плани на майбутнє?
Психологи кажуть, що займатися потрібно тим за що тобі дякують люди. Я проаналізувала за що мені дякують: за мої рослини, за консультації та рекомендації по догляду за ними, за вироби зі штучного ротангу.
Я закінчила курси з ландшафтного дизайну. На сьогодні є три сади за якими мені довірили догляд. Один із них створювала з нуля, другий досаджую і оформлюю. Виконую стрижку рослин на замовлення. Часом мене просять створити сад в певних кольорах, або створити галявину чи клумбу неперервного цвітіння. Коли я по місту доставляю замовлені рослини - то господарі запрошують мене подивитися їхній сад. Чекають фахових порад та рекомендацій і я можу вже їх давати. Ще не вистачає знань із фітопатології та захисту рослин, але я над цим працюю, займаюся самоосвітою.
Для мене секатор - це як для художника пензлик. Я дивлюся на кущ і уява вже малює як його оформити, щоб він виглядав гармонійно. Тепер я впевнена, що мені потрібно розвиватися лише в цьому напрямку, зрозуміла, що рослини і квіти - це моє.
Знаю, що там де я - там завжди будуть квіти.
сім'я
