Володимир Яремчук - поет та етнограф-ентузіаст. В дитячі роки йому пощастило спостерігати та бути учасником автентичних народних обрядів, які проводилися в його рідному селі Вільховому без всяких написаних сценаріїв, розподілення ролей та без репетицій. Чимало часу пан Володимир присвятив дослідженню й вивченню української обрядовості. Результатом цих досліджень стало написання книги. Шкода, але Володимиру Яремчуку не вдалося видати книгу державним коштом.
Долинська.City вважає, що робота Володимира Яремчука відкриває нам величезний пласт нематеріальної культурної спадщини українського народу. Вона обов’язково має побачити світ. З дозволу автора ми публікуємо в розділі “Блоги” сторінки з книги, які описують народні обряди та звичаї. Також заохочуємо всіх небайдужих читачів допомогти зібрати кошти для того, щоб автор зміг видати свою книгу. Номер карти 5168 7451 8878 2103.
Сьогодні знайомимося з обрядами та обрядовими піснями до святкування Колодія
На вулиці: млинці, водіння хлопця з поліном на шиї, його матері – з колодкою біля ноги (волочіння, «волочинди»), гуляння, санки, коні, гірки, змагання на гладенькому стовпі і т.п. По завершенню свята – спалення опудала Масляної чи невеликого віхтя соломи, що її уособлює.
В приміщенні.
Прихід гостей.
Вихід Зими – старої жінки в драному одязі, і Літа – молодої жінки в святковому строї. Зиму веде старий дід – Мороз. У Зими в руках щербатий горщик з льодом, через плечі – пуста торба. Поки Зима йде до сцени – коментування її злиденності і непотрібності.
У християн замість діда Мороза може бути дід Піст.
Ділог-суперечка між Зимою і Літом: Літо дорікає Зимі, що все, ним надбане, взимку спожито, що Зимі пора йти до себе, бо людям з нею сутужно. Зима погрожує холодом і хуртовинами.
Винесення громичної свічки. Благословення свічкою присутніх (обійти їх).
Народження Колодки.
Вповивання Колодки.
Хрестини Колодки (ім’я наречення).
Прив’язування полін батькові-матері, (обом – до ніг, матері – велике поліно), парубкові – до руки або навішують на шию .
Викуп за «колодку».
Величання Колодки – яка вона вдатна.
Волочіння колодки матір’ю по подвір’ю, а то й по вулиці.
Спалення Дідуха-сміттюха.
Пісні до Колодія і Масляної.
(деякі автентичні, решта – відтворені за етнографічними даними).
Весна Зиму зустрічає
(вірші та мелодія В.Яремчука)
Весна Зиму зустрічає. (2) Весна Зимоньки питає.
Скажи, Зимо, скажи, сива, (2) де той хліб, що я зростила?
Скажи, Зимо, скажи, біла, (2) куди ти його поділа?
Ой поділа – не поділа, (2) я увесь його поїла.
Я в заметах ночувала, (2) на новий хліб не надбала.
Ой угору, сонечко
(вірші та мелодія В.Яремчука)
Ой угору, сонечко, угору.
Закриває Колодій зимню пору.
Ладненько! Ой проворненько!
Ладнесенько! Проворнесенько!
Уже пташки за морем набулися.
Вже вишеньки до сонця потяглися.
Ладненько! Ой молоденько!
Ладнесенько! Молодесенько!
Вже сніжечки водою беруться.
Вже млинці-незвиванці печуться.
Ладненько! Ой гаряченько!
Ладнесенько! Гарячесенько!
Лиш тому буду млинець давати,
а хто мене у танець буде звати.
Ладненько! Ой веселенько!
Ладнесенько! Веселесенько!
Хто ж мене не поведе у танці,
цілувати той буде свині вранці.
Ладненько! Ой солоденько!
Ладнесенько! Солодесенько!
Іди, Зимо, яром, долами
(записано Леопольдом Ященком)
Іди, Зимо, яром-долами, та ой, яром-долами.
Бо ти вже нам та й надоїла, та ой, та й надоїла.
Іди, Зимо, яром-кручами, та ой, яром-кручами.
Бо ти вже нам та докучила, та ой, та докучила.
Іди, Зимо, хоч байраками, та ой, хоч байраками.
Ти нам всюди та й однакова та ой, та й однакова.
Іди, Зимо, та не вертайся! Та ой! Та не вертайся.
А водою та розливайся! Та ой! Та розливайся.
(У Л.І. Ященка «іди… до Столина, бо ти вже нам надостоїла (??)» «та й до Кучина, бо ти вже нам надокучила» Впевнений, що в кожній місцевості люди називали відомі їм населені пункти, бо хто, крім близьких до Рівненщини територій, чував про Столин і Кучин? На Вінничині, приміром, це міг би бути Тульчин … Саме ж слово «надостоїла» – явно спотворене, бо у автора (а народні пісні – теж авторські) такого незрозумілого слова бути просто не могло. Хіба що діалектизм, але тоді має бути відповідне пояснення…).
Сповию я Колодку
(вірші та мелодія В.Яремчука)
Сповию я Колодку, сповию я маленьку
Сама ляжу спочивать, миленького дожидать.
Ой не довго я спала – вже й колодка розцвіла.
А ми її шануймо та заміж її даймо.
Як нікотрий не пришлеться – то прив’яжемо !
Господиня недбала
(народна, мелодія весільна).
Господиня недбала, рушників не надбала,
не бралася рушників шити, бо не мала сина женити.
А ми її не спитаєм (2), бо ми свій рушник маєм,
бо ми свій рушник маєм та й молодих поєднаєм.
Ой сядь, ой сядь, Колодочко
(народна)
Ой сядь, ой сядь, Колодочко, на свій посад
та глянь та глянь, Колодочко, (й)у вишневий сад.
(й)А в тім саду гілля в снігу зігнулося,
(й)а вже ж твоє дівування минулося.
Уже ж тобі в полінниці не лежати,
уже тобі свекрушеньці догоджати.
Тепер тобі, свекрушенько, порадіти,
як буде вслід колодочка та й летіти.
Хазяїне, порадій
(народна)
Хазяїне, порадій, на порозі Колодій.
Колодій побіг у ліс, нам колодочку приніс.
Прийшла, прийшла колодка, вчепилася до дядька.
Потрусив би калиткою – не ходив би з колодкою.
Тринди-ринди, тринди-ринди, почалися причепинди.
Тринди-ринди, уха-ха! І нема в тому гріха.
Ой колодка, колодка, ой яка ж ти солодка.
В тебе одна, в мене дві – солоденькі обидві!
І у тебе колодка, і у мене солодка.
Тільки моя солодша, бо у мене молодша.
Тринди-ринди, тринди-ринди, скоро будуть волочинди.
Тринди-ринди, уха-ха! І нема в тому гріха.
Шануйтеся, парубки, бо заб’ємо в колодки.
Як женитись не хочеться – хай колодка волочиться.
Тринди-ринди, тринди-ринди, нехай будуть волочинди.
Тринди-ринди, уха-ха! І нема в тому гріха.
(Ця пісня явно свідчить про еротичні мотиаи Колодійського свята, бо хіба це про полінце: «Тільки моя солодша, бо у мене молодша?» Почув її цілком випадково десь у 80-х роках ХХ ст. по телевізору і швидесенько, наскільки міг, відтворив).
Колодочка родилася
(вірші та мелодія В.Яремчука)
Колодочка родилася, в талій воді скупалася.
Де ж нам полотна просити, щоб Колодочку вповити?
(й)А в нашої да Колодочки
(вірші та мелодія В.Яремчука)
(й)А в нашої да Колодочки голова болить.
А їй треба да наливочки – то й переболить.
Оце ж тобі, да Василечку, молода жона.
Обтесана та обрубана ще й наряджена.
Було б тобі, да Василечку, старостів слати.
Тепер тобі із Колодкою вік вікувати.
Масляна я
(народна, записав Леопольд Ященко, доповнення слів – Володимир Яремчук).
Масляна я! Оце я йду.
Загубила алу лєнту да й не знайду. Гу-у!
А хлопці ідуть да й регочуть.
За собою алу лєнту да й волочуть. Гу-у!
Масляна я! Оце я йду.
Загубила білий фартух да й не знайду. Гу-у!
А хлопці ішли да й фартух знайшли,
я просила, голосила, вони не дали. Гу-у!
Масляна я! Оце я йду.
Загубила спідниченьку да й не знайду. Гу-у!
А хлопці ішли на (й)улицю.
Нап’яли мою спідницю на палицю. Гу-у!
Масляна я! Оце я йду.
Загубила голівоньку да й не знайду. Гу-у!
А хлопці ішли, реготіли.
Вони мою голівоньку не схотіли. Гу-у!
Масляная! Яка ти дивна!
Якби тебе да сім неділь, а посту одна! Гу-у!
Скупа господиня
(народна пісня на весільний мотив)
Скупа господиня, скупа господиня,
полотен повна скриня,
не хоче вділити, Колодочку заповити.
Як не дасть нам полотенця – буде пекти коло серця.
Як не дасть нам біленького – буде пекти коло всього!
Я жиляники жувала
(на мелодію «Кину кужіль…»)
Я жиляники жувала, горілкою полоскала (2),
щоб жир вимивати, гріха щоб не мати (2).
Жиляників пожую та горілочки поп’ю (2),
Не люблю я жиляників, а горілочку люблю (2).
Не любила і не буду, бо він незугарний (2),
не постила і не буду, я й без посту гарна (2).
Варіант сценарію свята Колодія
Сценарій дуже приблизний. Його можна повертати, як завгодно: і отак, і отак. В давньому побуті він кожного разу творився заново. Певна річ – з додержанням прадавніх обрядових дій, в яких зашифровано, гадаю, куди більше, ніж ми можемо нині судити… Але кожного разу – заново.
Сільська хата. В хаті господиня, господар, їх син. За вікном чути спів. (Спів може бути і в хаті. Далі – йде суперечка Зими і Весни, Літа).
Пісня «Весна Зиму зустрічає»
На порозі з’являються гості. Вводять ту Зиму, про яку щойно співали – літню жінку в драному одязі, з горщиком льоду в руках, та Весну (Літо) – молоду, гарно вбрано дівчину.
- На день добрий всім, хто в хаті! А ми зустріли оце двох жінок на вулиці. Сперечаються. Думаємо, а зайдемо до цієї хати та помиримо їх!
(господиня, не дуже приязно) І вам добрий… А самі що – безхатьки? Ото до себе й вели б.
- Щось нелагідно нас зустрічають!
- Та й млинцями тут не пахне!
- А як їх почути, як тут старим парубком аж тхне!
- (господиня) Чого це він старий? Чо’ це він старий? Тридцять перший річок…
- (син, перекривляючи) Тхне! Тхне! Поки вас не було – то й не тхнуло!
- Дивись! Він ще й огризається! Осмілів!
- А старостів послати – відваги не стало!
- А давайте його самі оженимо!
- А давайте! Ось і молода! (дістає колодку)
-
Пісня «Колодочка родилася»
- Дайте полотна на пелюшки!
- Ая’! Дитину придбала! А пелюшок – дайте!
Пісня «Скупа господиня»
- Оце ж язички! Та нате, нате, лиш біди не накликайте!
Пісня «Сповию я Колодку» (В’яжуть синові колодку)
- Оце пара! Стеліть же молодим рушник!
- Еге! Ще я поліняці рушників не стелила!
Пісня «Господиня недбала» ( Ставлять «молодих» на рушник)
Пісня «Ой сядь, ой сядь, Колодочко»
- Що ж, Василю, не захотів засилатися – маєш собі дерев’яну кралю!
Пісня «Оце ж тобі, да Василечку, молода жона» (Наливають чарки, випивають)
- То пора й до танцю! (В ході танцю в’яжуть колодку батькові).
Пісня «Хазяїне, порадій»
- А чого це лиш мені колодка? Я що – вдівець?
- І правда! А ходіть сюди, пані-матко! (в’яжуть матері велике поліно. По закінченню «волочинд» знесилено падають на лаву)
- Але й потомилися! Ніяких сил нема!
- Але що не кажіть, а це вам уже не зима, коли сил таки справді нема! Уже до весни повертає, уже сил прибуває! А Зима все тут, як тут! Пора б уже й честь знати!
-
Пісня «Іди, Зимо, яром-долами».
- Іди, зимо! Іди, небого! Уже сонечко в добру пору йде вгору та вгору! Ми й без тебе перебудемо.
Виносять громичну свічку, благословляють нею гостей.
Пісня «Ой угору сонечко»
- Ну, Василю, тепер тобі є кого цілувати!
- Є кому і млинці пекти!
- А ми дякуємо цьому дому, та й підемо к другому!
- А млинці?! Ми що оце даром на весіллі вистрибували? Коли ж їх і їсти, як не на Масляну!
Пісня «Масляна я! Оце я йду»
- Дякуємо! Жаль, млинців не попробували…
- (господиня): А по млинці додому… Додому…
Пісня «В Колодія на весіллі і не пили, і не їли»
Може бути яка завгодно послідовність обрядових дій. Сценарій може бути побудований і довкола діда Мороза, а у християн – довкола діда Посту.
А вже приповідок і приспівок до свята може бути неміряно. Ось тільки деякі.
Ой турицю, турицю та й на нашу вулицю.
Господиня породила, горілкою покропила
Рости-рости виростай!
А нам, господине, вареників подавай!
Колодію, Колодію, знай жіночу кару,
як то лиш парубкувати, не шукати пару.
З колодкою волочитись!
Аж тепер будеш женитись!
Їде до нас Колодій солоденький
на кониках вороненьких.
Їде до нас із добром, з сиром, маслом, пирогом.
Із млинцями та з вареничками!
Була я на колодці, моргала я на хлопці.
Гаю, молодці, гаю! Гарнії брівки маю.
Я на Колодія маю всю надію.
А без тебе, Колодію, нічого не вдію.
Ой, упала колодка із печі та й побила Семенові плечі.
Оце тобі, Семене, за мене, що не ходиш звечора до мене!
Ой, упала колодка із груби та й вибила Семенові зуби.
Тепер треба колодку рубати, Семенові зуби вставляти.
Коли б мені ступка та жорна, коли б мені жінка моторна,
то я б її цілував, милував, а до печі куховарочку найняв,
а до хати заміталочку, до дитини колихалочку,
а сам би я по водицю ходив, свою милу за рученьку водив.
На березу дуб похилився, на багату чорт задивився,
на вбогую добрії люде, з убогої господинька буде.
Козаченьку чорновусий, чого в тебе жупан куций?
– Вражі дівки підпоїли, жупан мені підкроїли.
Ой ти, Гандзю милостива, чим ти брови намастила?
- Намастила купервасом, щоб ходили хлопці часом.
Колодійчику, -чику, і голубчику, -чику,
ждали тебе цілий рік, та не довгий тобі вік.
Додаю тексти жартівливих пісень, які майже завжди звучали і на Колодія, і на Калиту (маю на увазі не саме ці тексти, а те, що жартівливі).
А чи мені Бог дав, чи Божая мати?
(від Віри Глушко, м.Київ)
Наїхали любі гості до моєї хати.
Гості ж мої, гості, гості мої пишні,
ой спасибі, любі гості, що до мене прийшли.
До мене, до мене, до моєї хати.
А чим же я, любі гості, буду вас приймати?
А чи медом-пивом, а чи пирогами?
Прийму я вас, любі гості, добрими словами.
Гості ж мої, гості, де ж я вас подію?
А чи я вас, любі гості, в городі посію?
В городі, в городі, поміж барвіночку.
А ви мої, любі гості, пийте наливочку!
Дай Боже здоров’я та й не знаєм кому.
А чи не тим господарям, що ми у них дома?
Що вони нас напоїли ще й нагодували,
Щоби вони сто літ жили та й не хорували!
Наша баба на базарі була (2)
Ой дуб-дубина, на базарі була.
Вона собі дідугана привела.
Вона к йому прибиралася.
(й)У покришку видивлялася.
Прокляте дзеркало, яке невидюще!
Проклятий дідуган, який нетямущий!
А на селі новина, новина.
Баба діда навчила, навчила. (Тепер дурним не вмре!)
Ой бочечка, бочечка дубовая,
яка в тобі бражечка медовая!
Яка в тобі бражечка медовая.
З ким я її пить буду, молодая?
З ким я її пить буду чорноброва,
як мого миленького нема вдома?
Ой поїхав миленький в городочок,
на малу годиночку – на часочок,
а я, молоденькая, у садочок.
Гнула, гнула вишеньку – не пригнула,
лягла під вишенькою, та й заснула,
як приїхав милий мій – я й не чула.
Устань, устань, милая, пробудися,
на мою колясочку подивися.
Які в мене коники воронії,
які в мене кучери молодії!
У Колодки на весіллі і не пили, і не їли.
Намішали нам полови – ми язики покололи.
Ой, біда, ой біда, біда, біда,
кухаро- а кухарочка молода.(тут і далі)
Якби мені кусок сала, то я б себе показала.
Якби мені кабанець – був би вам і холодець.
Я б капусти натушила, щоб сусідка накришила.
Зготувала б деруни – не помиті казани.
Зготувала б завиванці – кіт втопився у сметанці.
А пшоно на голубці розклювали горобці.
Якби мені купа грошей, то й обід був би хороший.
А як тії горобці та поселились в гаманці.
Тірда, тірда, тірда, тірда, тірда, тірда, тірда-да (приспів: двічі, тут і далі)
Ой збирайтесь, добрі люди, зараз наша полька буде –
розвесела, молода, славна полька “Тірда-да”.
Нащо здалися музики, як ми маємо язики?
Не докаже те смичок, що жіночий язичок!
А я в мами донька ловка, лиш боюся дуже вовка.
Ходіть хлопці ночувати, будем вовка відганяти.
А я дівчина Горпинка, що рік, що два – то й дитинка.
Як четверта родилася – дівувати навчилася.
Вісім років дівувала, таки любчика не мала.
А у мене любчик був, та посватати забув.
На тім боці, на толоці паслися дві дрохви.
Ізійшлися, потовклися, обидві подохли.
Як будете помирати, не забудьте чарку взяти,
на тім світі баба є, що горілку продає.
Цілувала попа в шию, казав – чоботи пошию.
Цілувала у плече, треба чобіт, аж пече.
Ой гоп, штани – лоп! Цілувала мужа в лоб:
«Або штани зашивай, або меншу пошукай»!
Понад яр, понад яр та збирала груші.
Усім хлопцям давала за померлі душі.
Ой вийду я на вулицю, каблуками бахну.
Розступися, шантрапа! Я духами пахну!
Ми дівчата хвацькі, хвацькі. Сорочки на нас багацькі.
Признавався ваш дячок, що гарні ми й без сорочок.
(Варіантів таких слів – десятки, коли не сотні).
Ой не ходи, та й розкудрявче, та й коло мого саду
та й не топчи, та й розкудрявче, ой саду-винограду.
Не для тебе ой сад садила, ой квіти поливала,
а для того ой сад садила, ой кого я любила.
Тече річка ой невеличка, ой скочу – перескочу.
Віддай мене, та моя мати, ой за кого я схочу.
Віддай мене, ой моя мати, ой де білії хати,
де свекірко та як батенько, а свекруха, як мати.
Де зовиці ой як сестриці, ой люблять помагати,
де діверки та як братики, ой люблять жартувати.
Один кивне, а другий моргне. а третій засміється,
а у мене та й молодої ой серденько заб’ється.
Про сакральну суть Колодія уже сказано. Це і проводи Зими, і зустріч Весни, і славлення Сонця, що набирає силу, і випікання на його честь млинців, а на честь Місяця – вареників, і релікт обрядів із сивої давнини, коли славилася чоловіча сила, як запорука продовження роду людського, та ганилися ті, хто не прагнув продовжити свій рід.
