Володимир Яремчук - поет та етнограф-ентузіаст. В дитячі роки йому пощастило спостерігати та бути учасником автентичних народних обрядів, які проводилися в його рідному селі Вільховому без всяких написаних сценаріїв, розподілення ролей та без репетицій. Чимало часу пан Володимир присвятив дослідженню й вивченню української обрядовості. Результатом цих досліджень стало написання книги. Шкода, але Володимиру Яремчуку не вдалося видати книгу державним коштом.
Долинська.City вважає, що робота Володимира Яремчука відкриває нам величезний пласт нематеріальної культурної спадщини українського народу. Вона обов’язково має побачити світ. З дозволу автора ми публікуємо в розділі “Блоги” сторінки з книги, які описують народні обряди та звичаї. Також заохочуємо всіх небайдужих читачів допомогти зібрати кошти для того, щоб автор зміг видати свою книгу. Номер карти 5168 7451 8878 2103.
Після зимового сонцестояння, після Різдва Сонця минуло трохи часу. Сонце-немовля підросло і стало підлітком Колодієм. В прадавньому розумінні Колодій — це маленький Сонце-Божич, що вже підріс і набрався сили розкручувати Сонячне Коло, тобто діяти коло, отож і стало Колодієм.
Колодій і колодки
Колодій належить, як сказано спочатку цієї оповіді, до т.з. присвятків, які, по суті своїй, є колодарними святами, але із значним елементом вшанування води.
На момент проведення цього свята сонце вже має таку силу, що здатне перетворювати тверду фазу води в рідку і починати потужно діяти нове коло. Це свято, в основному, жіноче. Грубувата його назва – бабське свято, жива й досі. Цікаво, що тут змішалися співзвучні значення словосполучення: «коло діяти», і слова «колодка». Таким чином до глибинного значення Колодія – початок нового Сонячного кола – додалися ще й полінця, які в’язалися людям. Хоч сказати точно, що було первиннішим: чи діяння нового кола, чи, все таки, сама колодка, важко. Поясню.
Давньоукраїнський обряд в’язання «колодок» «старому» парубкові сягає своїм корінням ще фалічного культу, що чітко підтверджується і нинішніми колодійськими, двозначними за змістом, піснями. Та й сама «колодка» своєю формою сумнівів не лишає, а коли й викликає, то однозначні… Парубок міг відв’язати колодку, тільки давши за неї викуп. А вже на Великдень він повертав колодку дівчині разом з…. двома писанками. Вам це ні про що не каже? Тож не варто сперечатися з тим, що очевидне і лежить на поверхні.
Тепер трохи детальніше про в’язання колодок. До «старого» парубка приходили незвані гості і «в науку» за те, що не одружився, в’язали йому та батькам «колодки» – поліна. Як правило, колись обряд проводився вкінці зими, напередодні весни, бо приурочувався до проводів зими.
Відомий також в Україні і обряд водіння парубка з колодкою метрової довжини і десятисантиметрової чи й більше товщини, що підвішувалась парубкові на вірьовці через шию, (с. Панасівка Роменського району на Полтавщині, записав від уродженця цього села Фесенка Федора Кириловича, 1930 р.н.). Парубка водили від хати до хати з побажанням добра господарям і міцного шлюбу їх дітям та зі збором пожертв.
Часто колодки чіплялися і батькам неодруженого парубка, зокрема, матері чимала колода прив’язувалась до ноги. Цю колодку вона мала волочити по подвір’ю чи вулиці, що й звалося волочінням.
Змішування язичницьких і християнських традицій
У святкуванні Колодія також маємо приклад змішування язичницьких і християнських традицій. Християнська церква, запровадивши Великий піст, який кожного року «мандрує» в часі і припадає, найчастіше, на весну, а не на кінець зими, ввела так званий тиждень відвикання від м’ясної їжі – Масляну (у нас – Масницю). Християнська Масляна увібрала в себе колодійський обряд, помінявши його суть.
Колодій – чисто народне, а не церковне свято. Через мандри у часі Великого посту він теж почав мандрувати в часі, припадаючи на останній тиждень перед Великим постом. Тепер це вже доконаний факт. Правди ради скажемо, що й Масляна – не таке уже й церковне свято. Кому невідомо, що на Масляну печуться круглі млинці-незвиванці? А що то є? А то є символ Сонця!
Інші локальні назви Масляної – Масниця, Запусти, Заговини, Сиропустний тиждень, Загальниця, Ніжкові заговини, Прощення, але й – Колодій.
На Масляну готувалися, як правило, страви із сиром, сметаною, маслом, молоком: вареники, пиріжки, млинці, коржі. Впродовж Масляної проводилися гостини, гуляння, в тім числі і вечорниці, на яких колодки парубкам могли чіплятися дівочою громадою. Від них треба було відкуплятися могоричем. Цей обряд був звичайними дівочими зальотами до парубків.
Заміжні жінки влаштовували складнішу виставу – із вдаваним народженням, хрестинами Колодки, з її заміжжям, а вкінці імітували іноді і її поховання та спалення. (Саме цей обряд народження Колодки бачив у дитинстві. Був він доволі хуліганистим і християнським смиренням там і не пахло. Коментарі були однозначно-еротичними. Як і функція колодки).
Як уже сказано, часто справлялося і «волочіння», «волочинди» – обряд, коли мати парубка наділялася великою колодою, яку мала волочити на людях. Кажуть, два останні обряди найчастіше проводились саме тоді, коли парубок справді був старим, а батьки не могли його примусити оженитися.
Спалювання опудала Зими
В ході гулянь виготовлялося опудало Зими (Масляної), що вкінці свята також спалювалася. Іноді наряджали Масляною жінку, (бабцю), яку виводили з хати, а замість неї вводили дідуся – Піст. Зима – літня жінка в драному кожусі і з горщиком льоду, зустрічалася з Літом – молодою дівчину у святковому строї. Між ним точився діалог, у якому Літо дивувалося, куди поділися пташки, куди поділися зелені листки, а найбільше – куди поділися паляниці, що воно надбало. На це Зима відповідала, що «людиська поїли», а нових не напекла, бо почала сіяти борошно, а натрусився сніг, почала варити вареники, а зробилася крига. Літо пропонувало Зимі іти туди, звідки вона прийшла.
В масляний тиждень годилося просити прощення у всіх, перед ким завинив, або просто – у всіх, бо в Піст треба було ввійти з духовним очищенням, ось чому цей тиждень ще звався Прощенням. Треба було також відвикати від м’ясної їжі, споживаючи молочну, тому його називали ще й Пущенням. Тоді ж поминали померлих, («зимові діди»), залишаючи на столах на ніч коливо – так звану «четверту страшну кутю».
Масляний тиждень
Структурно масляний тиждень ділився на три основні частини: зустрічний або переломний понеділок, широкий четвер та прощенну або шуткову неділю. Їли в цей тиждень гречані млинці зі смальцем та маслянкою (сколотинами), кажучи: «Хай буде і маслянка, аби щоранку». Свято було жіночим, чоловіки мали вгощати.
В цей час практикувалися жіночі погостини – жінки йшли до корчми: в понеділок і вівторок відзначали початок Масниць, в середу відзначали «зноби-баби» – те ж гуляння. Однак у моєму дитинстві колодки широко справлялися і по домівках. Ні про яку корчму чи шинок не йшлося. Гадаю, так було й раніше, бо, як і сьогодні, далеко не всі могли собі дозволити йти в шинок і з міркувань матеріальних, і з міркувань моральних. Так само спірним є питання, що було обрядовою їжею. Одні наполягають на варениках із сиром, інші – на млинцях. Гадаю, було й те, й те.
В широкий четвер жінки піднімали тости за те, щоб телята водилися і щоб масло не гіркло. П’ятниця була днем пошанування тещі. Зять її пригощав, саджав на воза та віз селом. Якщо «мав на неї зуб», міг воза і перевернути. Але постійно припрошав гостей випити за тещу, щоб у тої горло не пересихало, натякаючи на сварливість.
Подекуди саме п’ятниця була днем в’язання колодок тим парубкам, які тещею не обзавелися. В цей же час, в понеділок, народжувався Колодій, у вівторок хрестився, в середу – похрестини, в четвер женився, в п’ятницю помирав, в суботу оплакували і ховали. Неділя була апофеозом, коли і Зиму палили, і млинці-незвиванці їли, і Колодія палили, і прощення просили.
Знову таки, етнографічна література масово пише про похорони колодки і нічого – про весілля. Тим часом, у моєму селі якраз похорон і не було… Можливо тому, що не було села, в якому б у когось та не помер у цей період якогось року хтось близький. Чи доречно було в таких умовах грати похорони? А от весілля – скільки завгодно.
Тоді ж і дівчата, зберігши з понеділка кісточки з холодцю (свинячі ніжки, тому й назва «ніжкові заговини»), гадали на судженого: як упаде кістка біля самих воріт – буде дівка здоровою, як перелетить через ворота – заміж вийде. Не дай Боже, не долетить…
Початок Великого посту
В перший день Великого посту, в понеділок, жінки старанно вимивали посуд від залишків «скоромного», пекли пісні житні коржики – жиляники і споживали їх та полоскали зуби, але не водою, а горілкою, «щоб вимити залишки скоромного», закушуючи випите картоплею в лушпинні і примовляючи: «Не все коту Масляна». Тому цей понеділок звався ще й жиляним, полоскозубом. Їли в цей час, окрім жиляників, і борщ із заквашеного столового буряка та з хроном.
Окрім того, що за християнським звичаєм – цей період вважався відвиканням від м’ясної їжі, а тому обрядовими ставали молочні продукти, є ще й цілком логічне пояснення цього факту: масово розтелювалися корови і масово прибувало молоко. От ним і ласували.
Нині Масляна з християнськими атрибутами є головним святом, а Колодій, подекуди, супутнім. І добре, що хоч подекуди і хоч супутнім. Бо з Масляною, як і з усіма іншими народними обрядами, сталася негарна метаморфоза: вона перетворилася в балаган і пиятику, добре, хоч з якимсь давнім реквізитом – млинцями та варениками. Але ж це – двадцята частина народного обряду.
Та спробуйте, розпитайте старожилів про цей обряд. Багато випитаєте? Всі нинішні старожили перейшли через таке горнило сталінського вишколу, що де там шукати сакральних коренів свята! Це я до того, що вченим-етноґрафам треба не стільки вивчати цю справу через наукові експедиції, скільки її популяризувати і максимально підтримувати ентузіастів-етноґрафів.
Кажу це не спроста, бо й сам доклав багато зусиль до відродження саме Колодійського дійства із повним набором обрядових дій довкола колодки, але так і не був підтриманий ні вченим-етноґрафом, ні чиновником культури. Чи тому, що натикався на байдужих людей? Чи тому, що мав справу з ревнивцями і заздрісниками? Чи і тому, й тому – не знаю.
Обладнання та реквізити до обрядових дій на Колодія
Та й сановні освітяни наші гарно «спустили на гальмах» шкільне українознавство, де це все хоч якось вивчалось! Розумію: в школах – битва за години, в житті – битва за прагматичний підхід до цього життя, а в партіях – ще тяжча битва, щоб не допустити українізації України. А де ж ваша позиція, вчені-етноґрафи?
Щодо обрядових дій на Колодія, то їх так само: що край, то звичай: десь в’яжуть колодки «старим» парубкам, десь – усім, десь – обом батькам, десь – тільки матері. Десь в’яжуться дівчатами, десь – молодицями. Десь чіпляються хустки, десь – ні. Десь такі ігри, десь – інші. Десь виноситься Крокове колесо, десь ні. Десь звучать заклички весни, десь вони приходяться на початок березня. Робіть так, як було прийнято у вас. Головне – не робіть недоречностей, що не є властивими цьому обряду.
Обладнання та реквізити до свята: опудало Зими (Масляної) з соломи, хмизу, очерету. Може бути одягнене і без одягу. Обов’язковою є хустка, щоб було видно, що жінка. Розмір – від півтора до двох з половиною метрів; колодки (полінця) довжиною 15-20 см і товщиною 4-6 см, зав’язки чи стрічки до них, щоб прив’язувати до руки чи ноги хлопцям. Самі поліна можуть бути і заквітчаними; одне поліно довжиною 80-100 см і товщиною до 10 см з вірьовкою, щоб повісити парубкові на груди, подібне поліно, але коротше (50 см) і товще (15-17 см) для прив’язування до ноги «тещі»; кольорова хустинка для зав’язування і вповивання «новонародженої» Колодки, полотняна колиска для неї і стовпець до 1,8 м, до якого колиску можна вчепити; пара свічок; вінок для «Колодки-нареченої»; млинці-незвиванці; вареники чи пироги з сиром; санки чи возик для катання і дітей, і «тещі», можливо і самокат для дитини; можна коника з возом чи санками; щось типу маленьких каруселей, які могли б крутити і самі батьки, катаючи своїх дітей; якщо є сніг – дуже бажані гірки і лабіринти; можливий гладенький стовп з призом на вершині; сміттєвий (солом’яний) дідушок (подоба тулуба людини без усяких особливих прикрас) для спалювання.
