Свято Калити святкували на межі зими і осені

Володимир Яремчук блогер

Вчора о 21:31

До осінніх свят деякі дослідники чомусь віднесли і свято Калити. Якщо триматися старого літочислення, то це виправдано, бо приходиться воно на 1 грудня. Але за новим літочисленням – це вже 13 грудня. Воно символізує умирання строго сонечка, напевно, й Сивобога.

Калита

Залишається тиждень до найдовшої ночі. Отже Сонечку залишається жити тільки цей тиждень. Ущерблюється воно, безповоротно старіє. Знаємо, народиться нове. Обов’язково! А нині треба пошанувати стареньке…

Потреба цього в давніх українців була такою гострою, що й тут церква не змогла здолати народного мовчазного, я б назвав, – звичаєвого опору. Люди святкували, хай там що. Тоді церква приурочила до цього дня Андрія Первозваного. (І думаю собі: якщо ви, панове, так вірите цьому святому і такі щирі християни, – а чи не гріх це по відношенню до нього самого: підігнати його пошанування під язичницький обряд кусання Калити?)

Та про все по порядку.

Обряд кусання Калити – не що інше, як імітація уже згадуваного ущерблення Сонця, старіння його.

Автор: фото з відкритого доступу

Починався обряд урочисто, з винесення і підвішування Калити, далі запалювалось три свічі, в яких, ніби то, й було сховане Сонце, швидше всього – сонце-юнак, зріле Сонце і Сонце похилого віку. Язичницька суть цього обряду також лежить на поверхні, бо випікання хлібних символів Сонця – одна з найдревніших традицій нашого народу.

Отож випікалася Калита: здобний корж з отвором ближче до краю, з великою кількістю впечених в нього «смакот» – сухофруктів, цукерок, родзинок. Підвішували її на шнурку колись раніше до сволока. А тепер теж можна до стелі. Шнурок давався в руки, найчастіше, малому, але меткому хлопчику, який і був Калитинським. Йому ж доручалася ганчірка із сажею. Він мав закликати всіх присутніх до кусання Калити, але пильнувати, щоб ніхто не вкусив, підсмикуючи за шнурок.

Головним було «доїхати» до Калити, не посміхнувшись. Всі присутні дружно смішили того, хто «їхав» до Калити. І як тільки він сміявся, – Калитинський тут же «кресав по писку» – тобто гарно мастив ганчіркою в сажі по обличчю. До Калити мали тільки «їхати», – це однозначно. Кожен «сідлав» замість коня те, що бачив: коцюбу, рогачі, пікну лопату, віника, мітлу, рубля (давню таку собі ніби-праску). Відповідно він і звався: Коцюбинська, Рогачинський, Лопатинська і т.д..

Винесення цього реманенту саме по собі було дійством, бо і коментарі були відповідні: який кінь (яка кобила) кому і чому, й іржання та хвицання, і запрягання чи осідлування, і.., і..

Автор: фото з відкритого доступу

Надкушування Калити було сигналом до завершення вистави, тому не скоро це вдавалося зробити, та й самі присутні не спішили завершувати спектакль. Окрім того існувало негласне правило: першим мав надкусити той, хто цього найбільше ждав – хтось із малечі.

Ворожіння

У дівчат це був ще й привід для проведення ритуалу ворожінь, а їх в арсеналі було ой скільки: що вулиця, то й свої правила. Суть гадань була такою: чи взагалі дівка скоро вийде заміж; яким буде ім’я судженого; яким буде рід його занять; в яку сторону піде заміж. Відповідно до цього:

випікали т.з. «балабушки», (з прісного тіста формувались кульки розміру середньої цибулини), виставляли їх довільно на землі і кликали собаку: чию балабушку собака першою вхопить, та й заміж піде першою. Саме випікання було цілим обрядом, бо воду для тіста дівки мали нести в роті від ближчої криниці. Хлопці дівчат переймали і смішили чи лякали (тримати руками заборонялось). Якщо не донесла води, мусила вертатись назад;
ставили у воду зрізану гілочку, щоб розпустилася. Якщо розпуститься – піде дівка заміж. Не розпуститься – ще дівуватиме. Щоправда, більш поширеним було таке ворожіння на Різдво на гілочці вишні, яка мала в теплі до Різдва розцвісти;
питали ім’я в першого перехожого або підслуховували його під вікнами сусідів. Іноді просили назвати чоловіче ім’я кого-небудь з рідні: яке ім’я прозвучить, таким буде й ім’я судженого;
підслуховували розмови під вікнами – який рід занять назвуть, тим і займатиметься майбутній чоловік.
Автор: фото з відкритого доступу

Крім того ворожили на штахетинах чи на певній кількості кілочків, на певній кількості цибулин, картоплин і т.п.. При цьому називалась певна послідовність занять і якостей чоловіка, яку обговорювали заздалегідь, наприклад: багатий, губатий, чумак, пияк, хороший, без грошей, вдівець, молодець – цих якостей могло бути як завгодно багато. Дівчині зав’язували очі і вона йшла до штахетин (картоплин, цибулин, викладених в ряд). На яку наткнулась, з тієї і починала. На якому слові штахетини (цибулини, картоплини) закінчились, таким і буде чоловік. Або ж дівчині зав’язували очі і вона чи загортала, чи брала обома руками якусь кількість чого-небудь (зерен пшениці, соняшника, квасолин), а вже по тому все перебирала, примовляючи оті слова: на якому слові цибулини, картоплини, зерна і т.п. скінчились – такий і чоловік;

перекидали через хату чобіт: в яку сторону холявою (чи носком – як домовлялися) повернувся, туди й заміж піде.

І це далеко не все, бо людська фантазія ніколи не висихала. Про це написано багато, то ж більше зупинятися на цьому не буду. Дарма, що це був Пилипівський піст, – пісні лунали до ранку: ще один доказ поверхової християнськості більшості нашого народу.

А ще на свято Калити, котре тепер більше відоме, (де ще відоме), як Андріївські вечорниці, хлопцям дозволялося бешкетувати. Робилося це з різних причин: чи дуже гонориста дівка, чи ніяка дівка, чи злі господарі, чи скупі господарі, чи просто – комусь цього року чимсь допік. А робилося й без причин: для бешкету. І ворота знімали, і вози чи сани подалі від дому витягували, і фіртки на солом’яний верх висаджували, і двері зав’язували, і собачу будку в найнесподіваніших місцях ставили, і.., і.., і… Певна річ – все було в міру і під наглядом. Та, подекуди, то були й злі бещкети. Але те – виняток, а не правило. Як би там не вчинилось – господар мав бешкети пробачати.

Автор: фото з відкритого доступу

Випікання і кусання Калити як символу Сонця і ховає в собі отой найдавніший прихований зміст обряду, його суть – це пошанування старого Сонечка, символ його умирання, а також магічні дії-врожіння на щасливий шлюб.

Обрядові дії

Принесення дівчатами води (в роті) для випікання «балабушок». Хлопці смішать, щоб не донесли.

Випікання обрядових «балабушок» для ворожіння: чию балабушку собака з’їсть, та й заміж першою піде.

Випікання Калити: подоба Сонця із здоби, із впеченими в нього родзинками, цукерками, сухофруктами, з отвором, ближче до краю: для підвішування на вірьовці.

Приготування розчину сажі і ганчірки для «писання» тих, хто буде їхати кусати Калиту.

Урочисте винесення і підвішування Калити.

Автор: фото з відкритого доступу

Винесення і запалення трьох свічок.

Винесення побутового реманенту, що слугуватиме «кіньми»: коцюба, кочерга, рогачі, пікна лопата, і т.п. (з обов’язковим гумористичним коментуванням).

Почергове під’їжджання кожного з гостей до Калити і намагання вкусити. Публіка смішить їздця. Засміявся – «пишуть», «крешуть» сажею.

Поїдання Калити.

Окремо для дівчат – ворожіння:

- ворожіння з «балабушками»;

перекидання чобота через хату;
запитання імені, щоб знати ім’я нареченого;
ворожіння на штахетинах, (цибулинах, картоплинах квасолинах і т.п.), який попадеться чоловік.

Пісні на свято Калити

Зі спеціальних пісень пам’ятаю такі:

Ой як на Андрія та була завія.

Хлопці снігом брели, погубили постоли

солом’яні драні, парубки погані.

Ой як на Андрія та була завія.

Дівки снігом брели, перебрести не змогли.

Собаки обпали. Дівки дочвалали.

Прикотися, Калито, прикотися!

(й)У світлиці сонечком засвітися!

Прикотися, Калито, ой красна,

засвітися сонечком нам ясним.

Ой котиться Калита, котиться,

а нам її вкусити хочеться.

Як будемо Калиту кусати,

будуть по нас сажею писати.

(Спочатку говориться, потім співається).

Калита, Калита! Золотом, золотом облита!

Золотом, золотом облита, на червону китаєчку надіта!

На червону китаєчку, на шнурок!

Ой дайте нам Калитоньки хоть кусок.

Автор: фото з відкритого доступу

Блискучий гурт «Дивина» (керівник Юлія Куліненко), дівчатка, що переселилися з Донецька, доніс до нас ось такі пісні до свята Калити зі своєї місцевості:

Ой уже Калита котиться. (фолькгурт «Дивина», Донецьк)

Нам вкусити хочеться.

А хто буде кусати –

будем в сажу писати.

Ой яка ж бо наша Калита:

сріблом-злотом облита.

Підвішена на шнурок.

Дайте її хоч шматок.

Їхав молодець (фолькгурт «Дивина», Донецьк)

Їхав молодець, хоробрий стрілець, ой дай Боже!

(підкреслене повторюється після кожного рядка)