- Що, ніхто нічого не дав тобі?
Старенький вийшов з невеличкої крамнички, покрехкуючи...важко спираючись на ціпок, розвернувся на східцях.
- Надійко, дай грамів триста отієї ковбаски.
Звернувся до молоденької продавщиці, тремтячими руками дістав гаманця...за першим разом не зміг дістати купюру.
- Ви оце мені їх сюди принаджуєте...а вони сидять тоді і чатують. В усіх тоді щось випрошують...
- Моя зірочко, а ти хіба не знаєш, що бездомні тварини нам в Бога прощення випросили? І він людей помилував...а за то заповів їх годувати...
- От тільки годують їх ...такі бідолаха як ви...
- Ну чим я бідолаха? Я ще ого го...Хтось же гріх узяв, викинув цуцика...я не бачив його тутечки.
- Та я вже двох пристроїла.
Старенький вийшов з дверей і почав ламати шмат ліверної ковбаси і кидати песику. Крючкуваті пальці не слухалися...
Собача дивилося таким пронизливим поглядом...очі були ....ну ніяк не собачі...надто розумні. Мовчки чекав, поки дідусь відломить кавалок...
Кинув один шматок, другий... трошки менше половини сховав у торбинку. Дорогою ще є котик....повільно пошкандибав, накульгуючи на одну ногу... Так хотів узяти хоч сто грамів отих цукерок...та нехай. Якось потім...а от на ковбасу собаці не пошкодував...
**
- От, Господи, ви казали, немає серед людей уже нічого людського...скільки разів нам вказували, що вже милосердя не існує...а я довів що ще таки є...
Сріблясті крила Янгола торкнулися святіших сандаліїв в глибокому поклоні...
Можна ж їх пробачити?
Постать Отця неквапливо розтанула за рогом...без відповіді....але ж і невідворотнього нічого не відбулося....
- А дозвольте я зцілю його ногу? Ну дуже вона йому досаждає? Можна, Отче?
Рука в повітрі окреслила круг на знак згоди...
***
- Ти диви, як ця мазюка допомогла....нога як новенька. Правду медичка казала...мазь прямо від Бога...треба ще взяти...
Дідусь напялив на ноги вовняні шкарпетки і виглянув у віконце....звідки ж йому було знати, що Янголи, аби здати іспит на людяність, обертаються на безпритульних тварин....
