Від любові до ненависті всього лиш крок. Цей вираз Сергій чув неодноразово, особливо його любили повторювати в популярних телепередачах, які так часто дивилася його дружина . Але навряд чи вони розуміли самі суть цього вислову. Бо щоб зрозуміти будь що – потрібно це пережити. Самому пройти вузенькою кам’янистою стежкою, аби колючі віття терну не тільки розірвали одяг, а й твою плоть, твоє серце…
Колись і його серце розбилося на шматки. Хтось скаже – час усе лікує – не вірте, то не завжди. Або ж час таки зовсім нікудишній лікар, або ж рана настільки тяжка, що не під силу …
Він кохав її понад усе. Вона була його думкою, його повітрям, його всесвітом… Він посміхався, коли згадував її пухнастий светрик, відчував неслухняні пасма волосся на своєму обличчі… Щоб вона була весь час поряд – вкрав в неї пухнасту рукавичку, що пахла парфумами, а на дотик нагадувала її ніжну шкіру.
То було велике кохання, яке або триває все життя, або залишає після себе невиліковну згоїну. Це якраз його випадок – рубець, попруга через усе серце.
Вони зустрічалися досить довго, а знайомі були ще зі школи. Спочатку просто разом приїхали до столиці з маленького провінційного містечка, потім на якийсь час зникли з поля зору одне одного. Але одного разу зустрілися… Так буває, коли випадкова зустріч стає доленосною. Запропонував допомогти з важкою валізою, вона відповіла відкритою посмішкою. І він втратив себе в безкрайому озері її сірих очей… З того часу для нього більше не існувало нікого і нічого. Він безперестанку закидав її смс-ками, телефонував без всякої причини, а вона спочатку сприймала це не надто серйозно, але згодом теж поринула у вир несамовитого кохання.
Така любов називається неземною. Якщо й існує – то тільки в жіночих мріяннях. Це коли він безперестанку пише, чекає її відповіді і знову пише, та так часто, що вона встигає відповісти на одне з трьох повідомлень. Увечері приносить квіти, солодощі, якісь дрібнички… Вона сміється з його компліментів… Вони говорять одне одному дурниці, і не бояться це робити. На якийсь час вони стають дітьми, і не хочуть дорослішати, бо доросле життя воно складне…Вона крадькома милується його фігурою, обличчям, очима… І не бачить навкруги жодного іншого чоловіка, вони враз перестали існувати. Всі крім одного. Для нього теж не було на світі інших дівчат. Красива феєрія, здавалося, розтягнеться навічно.
А потім зовсім випадково він її побачив. Поряд з нею стояв молодий красень з променистою посмішкою… Але все це було нічого, головне де він їх побачив… Позаду пари, що мило щебетала красувалася табличка «Центр планування сім’ї»….
То було як грім серед ясного неба, страшна дійсність в яку він не міг і не хотів вірити. Допоміг, як то кажуть, клин… Після гарненької дози спиртного він отримав вранці склянку води уже від іншої. З нею і залишився на довгі роки. Спочатку то була просто пристрасть, намагання замінити оригінал копією… Але згодом якось звик і навіть захотілося щоб сім’я стала трішки більшою…
Але у Ксенії були з цим проблеми - викидень, що стався ще на початку їхнього знайомства. Сергій картав себе, що напевне був не досить уважним до своєї жінки… Через це терпів її далеко не ангельський норов, не переймався її відвертою любов’ю до грошей, не помічав , чи не хотів помічати як вона ненавидить інших людей…
Одного разу він завів розмову про те, що було б не погано знайти якусь закордонну клініку, яка б допомогла їм з малюком. У відповідь почув таку істерику, що ладен уже був забігти світ за очі. Ксенія дорікала його в безсердечності, згадувала всі мислимі і немислимі гріхи, а наостанок дорікнула, що саме через нього втратила їхнього первістка.
Не багато чоловіків здатні витримувати безперестанні закиди норовливої жінки, але Сергій був терплячим. Він справді відчував свою провину, отож вирішив сам усунути проблему, створену кілька років тому. Замість роботи він вирішив відправитись в клініку, з якої частенько отримував рахунки та поспілкуватися з лікарем дружини. Можливо він запропонує якесь нестандартне лікування, або ж зможе порекомендувати куди звернутися…
Його прийняв у себе сивий, статечний ескулап, стримано вислухав питання і пильно поглянув у вічі співрозмовнику, потираючи двома пальцями елегантну борідку.
- Дуже похвально, що ви переймаєтеся здоров’ям дружини. Вона давно спостерігається в мене, і я дуже добре знаю історію кожної своєї пацієнтки. В вашому випадку провина цілком ваша.
- Не буду заперечувати, можливо я був не досить турботливим, але я не винен що тоді стався викидень!
- Аборт – це не викидень. І настільки я пам’ятаю – ініціатива була ваша, чи у вашої дружини був інший чоловік?
- Ви напевно плутаєте щось…
- Було переривання вагітності. Чоловіки зазвичай плутаються в термінах які обраховуються тижнями, тому скажу щоб було зрозуміло для вас: це було на третьому місяці. Шкода, але наслідки досить плачевні.
Сергій не став розпитувати чи обговорювати почуте. В його голові запульсувала одна єдина думка. На той час, коли сталася трагедія, вони були разом з Ксенією трохи більше місяця. Переривання вагітності в термін три місяці ніяк не вкладалося в його голову. Він хотів пояснень і негайно.
Спочатку, увійшовши в квартиру, він не звернув увагу на розкиданий одяг. Ксенія не любила прибиратися, тому бардачок в помешканні особливо не дивував. Але коли серед одягу на очі попалися чоловічі кросівки, Сергій нарешті зрозумів що стежина з одягу веде до спальні… Далі – то зовсім банальний сюжет - Ксенія в обіймах іншого чоловіка… Вже біля дверей спальні він рвучко повернувся, дружина похапцем натягала халат.
- Навіть не намагайся пояснювати мені щось з цього приводу. Хоча єдине, що я хотів би знати - ти почала зустрічатися зі мною, коли носила дитину від іншого чоловіка?
- Я ненавиджу тебе… Колись я пішла на все, аби заволодіти тобою… Навіть убила свою дитину, покинула чоловіка який повзав переді мною навколішках. Але ж мені захотілося тебе. А ти – виявився бездушною скарбничкою… Знаєш, така буває, зверху пофарбована золотцем, всередині закидана грошима. Але ж пуста і з крейди.
- Ні, дорогенька. Це ти і є крейдяна скарбничка. Скільки в тебе грошей я не засипав – але заповнити пустоту так і не зміг. Ця квартира залишиться тобі. За речами я когось пришлю. З приводу розлучення – всі питання до мого адвоката. Я вдячний долі, що відкрила мені очі.
Він справді відчув полегшення. Не було ані болю, ані люті. Трішки щемко було на серці, так, наче щось має статися… А ти не знаєш, що саме, але передчуваєш…
Сергій швидко йшов через сквер, аж раптом побачив стареньку черницю, що просила милостиню з дерев’яною скринькою. Ні на мить не роздумуючи, він зірвав з пальця обручку і кинув її як пожертву. Літня черниця підняла очі і уважно поглянула на нього.
- Правда схована за завісою брехні… Але брехня завжди слабкіша за правду. Коли обман розчиниться – ти пізнаєш щастя, якого збувся …
Сергій стиснув плечами. Дивакувата монахиня… Брехня розкрилася сьогодні. Але великого щастя він не відчув. Скоріше якусь пустку… Щось накотило раптом. Захотілося все кинути і поїхати в маленьке містечко, далеко звідси. Туди, де немає однакових, немов під копірку будинків. Де вулиці з’єднані вузенькими собачими провулками…Де біля кожного двору буяють квіти і стоять лавки, а на парканах висять кумедні поштові скриньки.
Сергієві раптом спало на думку зайти до найближчого супермаркету і купити мамі гостинців. Вона дуже любила печиво в шоколаді та цукерки з горішками, а ще молочний шоколад і тістечка еклери. Згадуючи маму, посміхнувся… Вся кімната заставлена його світлинами, тільки зараз він відчув як скучив за ненькою.
При вході взяв візочок і, проходячи повз забитих поличок, просто кидав до візка все, на що накинув оком…
Коли підійшов до вітрини з тортами та тістечками, його увагу привернув гарненький білявий малюк років п’яти. Він стояв навпроти і серйозно розглядав полицю, вщент заставлену тортами. Сергій навіть підморгнув цьому діловому чоловічкові, щось таке знайоме було в його погляді. І тут він побачив того, кого зовсім не сподівався зустріти. До хлопчика підійшов той, хто колись зламав Сергієві життя, розбив його мрії, порушив всі задуми. Отже цей білявий хлопчик – її син.
Світловолосий, схожий на свого татка… На якусь мить вони зустрілися поглядами. Так, він упізнав Сергія, бо раптом в очах запалало полум’я неприязні. Чого ще не поділили, ніби ж всі залишилися при своїх інтересах.
Сергій взяв з полиці коробку з еклерами і мовчки пішов до каси.
Дорога аж шелестіла під колесами, рівненька темна смуга з кожною хвилиною наближувала таку довгоочікувану зустріч. Він дуже давно не бачив мами…З того часу як зійшовся з Ксенією. Він досі не міг зрозуміти, чому вона так не хотіла, аби він їздив до рідного містечка. Щойно починав згадувати про поїздку туди – вона одразу щось вигадувала, то подорож, то хворобу, то якийсь світський захід.
Після двох годин поїздки серце Сергія почало вибивати чечітку в грудях. Все навкруги було до болю знайоме. Він давно тут не був, але ж майже нічого не змінилося, лише трішки додалося генделиків вздовж траси. Ось уже і знайоме перехрестя, звідси додому всього кілька десятків кілометрів. Він не телефонував мамі, нехай його приїзд буде для неї несподіваним. Ось уже знайомі акації з викрученими наростами на стовбурах, все рідне, незмінне.
Сергій звернув в провулок і припаркувався біля маминого двору. Паркан трошки скривився, і ворота відійшли… На обійсті немає господаря. Сергій втратив тата дуже давно, а більше мама чоловіка собі не шукала. Вечоріло, у віконечку горіло світло. Дістав з багажника важкі торби з гостинцями і ліктем штовхнув хвірточку. Швидко крокував двором до будинку, здавалося зі столиці доїхав швидше ніж зараз ішов від воріт до хати. Смикнув ручку - двері як завжди не запираються…Увійшов до будинку і почув різкий запах заспокійливих крапель. Кинув торби біля дверей і рвонув до кімнати. Мама сиділа в кріслі біля столу, закутана в шаль і тримала в руках фото в рамочці. Весь стіл був заставлений його дитячими світлинами… Маленький усміхнений товстунчик з темним чубчиком. Сергієві згадався хлопчик з супермаркету. А він міг би теж мати темне волосся, але ж…
- Синочку! Рідненький мій! Невже це мені не сниться, ти повернувся… – мама піднялася і простягнула до нього руки, вона не обійняла його, а легенько торкалася, ніби не могла повірити що то він. Сергій ніжно пригорнув до себе немолоду вже жінку і притиск до серця.
- Матусю моя… Я приїхав. Пробач мене, рідненька, я так давно був у тебе. Зараз принесу тобі чогось смачненького. Матусю моя, я навіть собі пояснити не можу, чому так довго не приїздив до тебе. Ти прихворіла? Присядь.
- Та є трішечки. Нічого мій дорогий, тепер ти біля мене і мені нічого не болить.
Сергій розкладав на столі гостинці, мама намагалася йому допомагати, та він обережно відсторонив її.
- Ти обставила весь стіл моїми дитячими фотографіями. Де ти скільки їх набрала. Навіть я деяких не пам’ятаю. – Сергій посміхаючись взяв одну зі столу, хотів роздивитися, аж раптом мама схопилася за серце.
- Синку, дай водички. Зараз я трошки віддихаюся і ми з тобою підем до столу, я тебе погодую.
Сергій швиденько мотнувся на кухню. Навіть там висів його дитячий портрет, років п’ять йому було.. В голові щоправда майнула думка, де мама скільки кольорових фото взяла, але ж технології пішли вперед, напевно хтось підшаманив.
- Мамо. Ну щось ти мені сьогодні не подобаєшся. Може лікаря викличемо?
- А до мене й так зараз лікар прийде. Щось нездужалося мені ще з початку тижня… Та нічого смачненького до чаю немає. А тут ти нагодився, отож буде чим пригостити.
Сергій присів біля мами і взяв її маленькі холодні руки в свої долоні. Як він міг стільки років її не бачити? Слухав жінку яка весь час його дурила, натомість кинув найріднішу і найщирішу людину в світі.
Чиясь тінь промайнула у вікні. Сергієві здалося що він марить. Спочатку на підсвідомості знайомий стукіт підборів, потім тінь у вікні, ледь вловимий аромат парфумів. Ні. Це якась дивна гра свідомості, в нього просто видався надто насичений день сьогодні.
- Доброго вечора, у вас гості.. – візитерша нахилилася, пораючись з черевиками. Сергій рвучко повернувся від її голосу. Виявилося, що це гра не свідомості, це забава якихось вищих сил, які певного моменту починають міняти декорації життя.
Молода жінка випросталася, але так і продовжила стояти, прихилившись до дверного косяка. Сергій же натомість так і не зіп’явся з колін, лише стояв у півоберта перед двома жінками.
- Надіє Петрівно, як ви почуваєтеся? Я швиденько руки помию … - лікарка відштовхнулася від стіни і на ватяних ногах пішла до кухні.
- Мамо? – одним словом Сергій зумів задати тисячу питань одночасно.
- Наталка моя сімейна лікарка. Вона приходить до мене, я розхворілася щось останнім часом.
- Чому ти мені не сказала? Я б відвіз тебе до гарної клініки, підняв би всіх найкращих лікарів…
- А наша Наталочка і так найкраща. Вона в нас багато кого підняла. Ще дня не пройшло, щоб її ваші гарні клініки до себе не кликали.. І я їй казала, щоб прислухалася, поїхала. Чомусь не хоче.
Тільки тепер Сергій почав більш-менш адекватно мислити. І першою його думкою було: чому її чоловік з дитиною були в місті, а вона тут? Він піднявся і став збоку. В його голові роїлося сотня питань, але щось заважало їх задати.
Наталка витерла руки рушником і сіла біля жінки. Зміряла тиск, взяла тоненькими пальчиками зап’ястя… Якусь хвилину замовкла, рахуючи пульс.
Сергій тишком спостерігав за нею. Він відчув непереборне бажання схопити її за руку і цілувати кожен пальчик і тоненьку венку. Від згадки про минуле його чоло вкрилося вологим серпанком, і в горлі пересохло, так що аж клубок засів.
- Я зараз зроблю ін’єкцію, посиджу кілька хвилин.
- Ти будеш чай чи каву? – гукнув з кухні, ставлячи на вогонь чайник з водою. Треба купити електричний, бо хто це зараз окріп на газовій конфорці кип’ятить?
- Ні, дякую, мене вдома чекають.
Ще кілька хвилин Наталія посиділа біля хворої, прослідкувала аби Петрівна випила пігулки і зазбиралася додому. Сергій дістав з куртки гаманець, і хотів було вийняти кілька купюр. Його зупинив крижаний погляд сірих очей…. Дарма що пройшло скільки років, але і досі її погляд заворожував.
- Я проведу тебе.
- Не обов’язково. З хати я сама дорогу знаю, і живу тут неподалечку, на випадок якщо не пам’ятаєш.
- Я нічого не забув. – Сергій зміряв її важким поглядом. Від ненависті, яку він плекав кілька років, не лишилося й сліду. Дивно… Колись він не міг пройти повз неї, щоб не обійняти. Тепер же хотілося просто поговорити, дізнатися нарешті вже правду, якою б вона не була.
Наталка взулася і вирушила до виходу. Сергій завбачливо відкрив двері, мовчки вони вийшли на вулицю. Колись він думав що йому життя буде замало, аби намилуватися нею. Зараз йому хотілося лише одного: дізнатися, чому вона так вчинила?
- З мамою це серйозно? – запитав не те, що хотів, але питання було не менш важливим.
- Звісно, вік дає про себе знати. Її щось гризе, вона дуже нервується останнім часом. Мені здається, вона дуже чекала на тебе.
- Чому просто не зателефонувала?
- Вона телефонувала. Кілька разів. Ти весь час збиваєш її. Весь час виправдовує тебе, мовляв, роботи маєш багато… Але навіть найважливішу роботу можна відкласти заради мами.
Наталка розвернулася і рушила до хвірточки, а він потупився і пішов назад до хати.
- Ти провів Наталку додому? – запитала мама, щойно він став на порозі кімнати.
- Ні. Вона не захотіла.
- І не дивно… - жінка зітхнула і ковтнула води зі склянки.
- А Наталка з чоловіком тут? – раптом поцікавився Сергій.
- Як це Ксенія тебе сюди відпустила самого? Вирватися з її пазурів напевне непросто? – мама закрила тему своїм питанням.
- Ксенія мене і не тримала. – Сергій зараз лукавив. Але мама нагадала про один важливий нюанс, отож Сергій дістав мобільний і проглянув налаштування…Чорт. Справді контакт виявився заблокованим. Мама не могла до нього додзвонитися… А він так зрідка згадував, що вона чомусь не телефонує, а сам набирав її ще рідше ніж згадував.
- Мамо, давай я тебе вкладу. Може ти трошки задрімаєш?
- Синку, скажи мені, що в тебе сталося?
- Ти не телефонувала, мамусю.
- Я ж знаю який ти у мене зайнятий. Тому не хотіла зайвий раз турбувати.
Мама. Тут вона вся, навіть тепер вона шукала виправдання для свого сина.
- Мамо, ти полежи, я вийду трішки на вулицю.
На дворі пахло весною, скошеною травою і трішки димом. По сусідству напевно палили багаття, бо сіра поволока стелилася двором. Сергій вийшов з двору і повільно попростував вулицею. Не зчувся, як опинився біля знайомого будинку, ніби й не збирався сюди йти, але ноги самі принесли…Невеличкий приватний будиночок, невисокий паркан, кущі квітів поряд…Вікна закриті темними шторами. Лише в одному вікні було видно силует молодої жінки, що порядкує на кухні. Сергій заплющив очі і уявив собі як вона сидить навпроти нього, гріє руки об горнятко з трав’яним чаєм… Вони удвох на затишній кухоньці, де пахне печивом, кавою і корицею. А в будинку спить в колисочці їхня дитина.
Він зітхнув і знову подивився у віконце. Світло погасло, очевидно Наталка перейшла до іншої кімнати, куди він не міг заглянути. Так як і в її душу…
Сергій ще раз зітхнув і повернувся додому. Мама вже дрімала, тому він тихенько прокрався до себе в кімнату, мимоволі згадавши що колись так робив, як був ще хлопчиськом. Але і тоді, і зараз, він ходив до одного і того ж будинку.
Прокинувся вранці від пахощів, що неслися з кухні. З просоння чоловікові навіть здалося що він вчора приїхав з університету.. Довго завіявся на гульках, а добра мама не будить, а навпаки готує смачні млинчики. Сергій став на порозі кухні, затуливши весь дверний простір. Мама порядкувала біля плитки, вправно виливаючи тісто на сковорідку. Поряд на столі вже стояла гірка рум’яних млинців, тільки в мами вони виходили надзвичайно тоненькі та смачні…
- Синочку! Ти вже встав? Був би ще полежав, я не встигла навіть млинчиків насмажити.
- Ти сама не могла б полежати? Чи так уже важливо було готувати? Я сам би щось приготував.
- Мені полегшало вже від того, що ти вдома. Де ж ти таке бачив, щоб мама хворіла, коли синок приїхав. Та я лише коли тебе на порозі побачила, про хворобу і думати забула.
Сергій посміхнувся. Його друг розповідав як відвозив дітей до мами і та проявляла всю майстерність шеф-кухаря, аби тільки улюблені онуки не були голодними. В нього теж зараз міг би бути син… І бабуся зараз би годувала його отут на кухні пундиками. А вони з Наталею… Господи… Він знову марив нею. Тільки щойно згадав, що вона йому снилася протягом усієї ночі.
Цілий день Сергій займався домашніми справами, знайшов хлопців аби підлампічили паркан, поправили ринву під покрівлею, так різні дрібниці по господарству.. Ближче до вечора поїхав у крамницю, мало не з боєм змусивши маму написати список необхідних продуктів. Коли врешті зайшов до хати – побачив святково вбраний стіл: барвиста скатертина, запашний і рум’яний пиріг, сервіз з серванта… Його мама діставала лише в дуууже особливих випадках.
- Свято з приводу приїзду блудного сина оголошується відкритим? – сині очі лукаво посміхнулися, дивлячись на матір, що поглядала не менш хитрим поглядом.
- Ну не кожного дня ти приїжджаєш. То чому і не відсвяткувати? Я можу і наливочку дістати.
- Мамо. Ну яку наливочку? Тебе вчора при мені ліками до тями приводили.
- От я про це і веду мову. Зараз ти підеш і покличеш Наталку. Я пиріг приготувала, вип’ємо разом чаю.
Сергій про себе відмітив, що на столі стояли чотири чашки. Отже, Наталка прийде не сама.
- Може ти зателефонуєш їй? – ну не хотілося йому супроводжувати чоловіка Наталі на чаювання…
- Сину, піди до Наталки. Буде доречно, якщо ти особисто запросиш її. Вона вже більше п’яти років приходить до мене, кілька разів навіть ночувала біля мене. Так сину, всього траплялося. Тому я наполягаю щоб ти особисто її запросив.
Сергій не суперечив …Мовчки одягнуся і пішов до будинку Наталки. Зараз він приведе її сюди, цивілізовано проведе цей вечір, аби не ображати маму. Адже нічого дивного немає в тому, що вона вийшла заміж. Він теж мав дружину. Психологічний тренінг взагалі не для нього. Від однієї думки про чоловіка, який щодня тримав в обіймах Наталю, його чомусь аж трусонуло, але переборовши себе він рушив далі.
На вулиці було трохи прохолодно, чи то від хвилювання його кидало в озноб. Чомусь сьогодні йому так складно подолати ці кілька сотень метрів, ніби то на Говерлу довелося видертися. Сергія раптом немов хтось підмінив. Він перемахнув через низенький паркан, підійшов до вікна і легенько затарабанив пальцями по шибці. Він так колись робив, коли був ще хлопчиськом, але навіть уявити не міг, яку бурю емоцій викликав в душі молодої жінки.
Вона рвучко піднялася зі стільця і подалася в бік вікна. Потім зупинилася, ніби прислухаючись, взялася пальцями за скроні. Напевно подумала що їй почулося.
Сергій невесело посміхнувся. Колись, почувши легеньке постукування, вона вибігала з хати і кидалася в його обійми. Така тепла, а він тулився до неї холодною щокою, і намагався поцілувати, а вона сміялася і відвертала своє ніжне личко…Минуло стільки років, але його шкіра покривалася мурашками при одній згадці про неї. Перелізши назад через паркан він підійшов до дверей і цивілізовано натиснув кнопку дзвінка.
Через якусь мить Наталка стала на порозі. Така рідна, зовсім зовсім ніби півтора десятка років тому… І Сергій не втримався. Він схопив її в обійми і міцно притиснув до своїх грудей. Навіть не шукав її губ для поцілунку, просто стояв і не відпускав, але і жінка не намагалася вивільнитися з його палких обіймів. В голові Сергія промайнула думка, нехай уже вийде її чоловік, побачить цю картину, закотить сцену ревнощів. Дика ідея відбити Наталку у нього… І тут Сергій таки не втримався, знайшов губами її губи. Він цілував її так, наче намагався втамувати спрагу в холодному джерелі. Зминав її немов вітер молоду траву посеред степу.
З кожною хвилиною його поцілунок ставав лагіднішим і спокійнішим. Він тримав обома руками її обличчя, а вона теребила пальцями руки коротке волосся на потилиці.
- Можеш мене проганяти… Можеш казати і робити що завгодно. Але тепер я нізащо не відпущу тебе, так і скажу зараз твоєму чоловікові. Нехай іде під три чорти, ти будеш зі мною… - Сергій випалив на одному диханні те, про що лише встиг подумати. Наталка мовчала, лише посміхалася.
- Мамо. Хто до нас прийшов? Тобі вже пора йти до бабусі!
Сергій аж відсахнувся з несподіванки. На порозі стояв хлопчик років п'яти. Хвилясте каштанове волосся і сині-сині очі, наче волошки. Такі, як у нього самого. Хлопчик з фотографії, що висіла у мами на кухні.
- Господи… Наталю, скажи мені, невже…
Здогадка пронизала його немов блискавка. Як таке могло бути. Вона з іншим чоловіком тоді, біля центру планування сім'ї. Хлопчик в супермаркеті… І тепер її справжній син, як дві краплі води схожий на нього самого в дитинстві.
- Як? Я ж бачив тебе з іншим хлопцем ?
- Ти бачив лише те, у що повірив. Михайло мій однокурсник. Він прийшов того дня зі своєю нареченою, але дуже соромився і нервував… Я стояла з ним, аби підтримати. Ксенія про це знала, адже чула нашу розмову. Це ж вона тебе намовила, чи не так?
- Я купився тоді немов дурень. Ревнощі настільки засліпили мене, що я навіть з'ясовувати не став. І Ксенія весь час була поряд, все розповідала мені про твого одногрупника, як він хвалився що скоро стане татом.. Мені тоді зовсім дах знесло… Я так кохав тебе, що не зміг змиритися з побаченим.
Сергій відпустив Наталю зі своїх обіймів і присів біля хлопчика.
- Як тебе звати?
- Петрик Сергійович.
- Он як… Сергійович значить. А ти до бабусі Наді часто заходиш?
- Так. – хлопчик розплився в щирій дитячій посмішці. – Ми з мамою там іноді ночуємо. Коли бабуся хворіє і так, як мамі на роботу потрібно, мене в бабусі залишає.
Сергій обійняв хлопчика, намагаючись проковтнути клубок, що застряв у горлі. Він відчував як по щоках котяться сльози, але боявся повернутися, щоб Наталка ненароком цього не побачила. Від любові до ненависті, від радості до сліз іноді менш як один крок, а інколи ціле життя.
Такого зимового ранку Наталка ще не бачила ніколи в житті. Все навкруги засипало лапатим снігом, який розпочався ще з вечора і йшов досі.. З великого панорамного вікна відкривався вид на гори, вкриті засніженим лісом. В кімнаті пахло ялицею і свіжою кавою, яку щойно заніс її коханий чоловік.
Сонце в горах
- Доброго ранку моє сонечко.
- І тобі доброго ранку, мій місяцю ясний!
- Сонце з Місяцем не зустрічаються. – він потерся носом об її теплу щоку.
- Зустрічаються, ще й як зустрічаються. Навіть живуть разом! – її дзвінкий сміх потонув у чутливому поцілунку, яких останнім часом було так багато…
А пізніше, вже аж під вечір, коли вони сиділи на овечій шкірі біля запаленого каміна, вона прошепотіла йому на вухо одну таємницю, від якої його очі загорілися немов іскри з вогнища..
Він хотів підхопити її і кружляти в несамовитому танку, але замість того опустився на коліна і ніжно ніжно поцілував, так як може цілувати свою дружину тільки дуже закоханий чоловік.
