Побратими називали цього велетня “великим добрим дядьком”. В людях він цінував добро, відкритість та щирість. Завжди готовий прийти на допомогу чи то фізичною силою, чи просто порадою і добрим словом. Проте свою душу не відкривав нікому.
Ніколи не мав агресії чи злості
Віталій народився в Долинській 31 січня 1980 року в сім’ї Анатолія та Тетяни Скороход. В сім’ї вже був старший брат Олег. Хлопчик вдався високим та міцної статури. В дитячому садочку його називали “ведмедиком”, бо серед інших дітей він виділявся не тільки зростом а й гарним апетитом. Мама часто пекла смачні пиріжки та булки, а Віталік полюбляв їх їсти.
Ольга Кумпан розповідає, що жила з Віталієм на одній вулиці, ходили до одного дитячого садочка, а пізніше і до однієї школи: “Він був дуже добрим і світлим хлопцем. Ніколи не тримав на когось зла. Між дітьми різне буває, трапляються і бійки і якісь непорозуміння. Але Віталік не вмів довго сердитися чи ображатися. Вже за кілька хвилин він міг спокійно спілкуватися з тими, хто його образили чи намагалися вдарити. Та й першим бійки він ніколи не починав. Не було в нього агресивності чи злості”.
Віталій з донечкою
Віталій Іващенко розповів, що жив з Віталиком зовсім поруч — будинки знаходилися через дорогу: “Тільки я жив в одному з двоповерхових будинків, а він в приватному. У нашому дворі жило багато хлопців різного віку, ми гралися разом. А Віталик стояв біля хвіртки свого будинку і спостерігав за нами. Я його знав по дитячому садочку і завжди звав до нашої компанію. Але він не йшов. Мабуть соромився, бо був пухкеньким і боявся, що його будуть дражнити. Тільки коли вже ми в школу почали ходити, то мені вдалося залучити його до нашого гурту. Спочатку ми його звали “Скориком”, а коли старші стали, то якось приклеїлося до нього прізвисько “Скєрц”.
З поміж однолітків вирізнявся фізичною силою
Навчався Віталій в Долинській школі №1. В молодших класах він був дуже активним хлопчиком, серед однолітків вирізнявся фізичною силою. Нікому не дозволяв ображати себе. В конфліктах з однокласниками — завжди займав сторону справедливості, заступався за слабших. Оскільки бувало, що траплялися бійки, то маму часто викликали до школи. Не терпів брехні та несправедливості. Був випадок, коли однокласникові в бійці відкусив частину вуха.
А ще дуже любив тварин, особливо собак. Поки додому зі школи дійде — всіх зустрічних собак погладить, поговорить з ними, поцілується. Був навіть випадок, коли одна така собака його за губу вкусила. Попри 40 уколів в живіт для профілактики сказу, бажання гладити собак та обійматися з ними в нього після цього не пропало. Завжди говорив, що у собак потрібно вчитися безкорисливій любові і дружбі. Собаки, на відміну від людей, не здатні до зради. Понад усе в людях цінував щирість та безкорисливість.
Один з його друзів згадує, як якось Віталік взяв з дому 30 рублів, які йому подарували на день народження. І на всі ці гроші накупив біляшів. А потім сидів біля цієї гори біляшів і їв їх. Коли друг запитав навіщо стільки, відповів, що дуже йому ці пиріжки подобаються, ніколи 1-2 не наїдався. Просто мріяв наїстися досхочу. Коли хлопець попросив пригостити його біляшем, Віталик спочатку трішки побурчав, мовляв, купи собі сам. А потім запросив приєднатися до нього.
Міцного хлопця із сильними кулаками помітив тренер з боксу Валерій Новіков. Запросив до себе в секцію. Бо якщо силі не знайти розумного застосування, то вона знайде для себе застосування сама і воно може бути не надто приємним для оточуючих.
В боксі Віталій Скороход здобував перемоги на змаганнях різного рівня. Пізніше Віталій захопився важкою атлетикою.
Йому подобалася тренерська робота з дітьми
Батько Віталія Анатолій Скороход працював слюсарем і став одним з перших ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС. Рішення поїхати він прийняв самостійно і добровільно. Працював там майже місяць, отримав значну дозу радіації. В результаті здоров’я чоловіка було сильно підірване і він пішов з життя в 45 років. Віталій завжди пишався своїм батьком. Після його смерті помітно похитнулося і здоров’я мами. Вона працювала в колгоспі “Дружба” головним бухгалтером. Молодший син оточив її своєю турботою та увагою.
Численні спортивні нагороди Віталія Скорохода
Після школи Віталій поступив до педагогічного університету імені Винниченка в Кропивницькому, на факультет фізичного виховання. Йому подобалося тренерська робота з дітьми.
“Під час навчання у виші він проходив практику у дитсадочку “Ружечка”, — згадує Віталій Іващенко. — Коли він мені сказав про це, я відразу уявив собі “Скєрца” у якого зріст під 1,9 м і вага близько 100 кг серед маленьких дітей. Мені стало смішно. Але він із таким захопленням розповідав про свої заняття з дітьми. Потім, коли в мене вже народилася донька і я запросив його на її перший день народження. Ми побачили як йому подобалося грати з малою — він ліг на підлогу і їм обом було так весело.
Після закінчення навчання працював в Долинській тренером з боксу.
З майбутньою дружиною познайомився на ставку
Дружина Світлана Скороход розповідає, як вперше зустріла Віталія: “Пішли з подружкою відпочивати на ставок. В мене шкіра на сонці швидко згорає, тому завжди користуюся кремом для засмаги. Почала мастити себе, коли це зупинився біля мене високий хлопець, спостерігає за тим як я себе змащую, спитав чи не потрібно допомогти. Я погодилася щоб допоміг намастити мені спину. Дуже здивувало, як він так ніжно і обережно торкався мене”.
Щоразу, як заходила Світлана до води — поруч з нею опинявся цей хлопець. Він трішки на віддалі спостерігав за дівчиною: щоб бути поруч — раптом з нею щось трапиться. Потім зустріла його в місті, впізнала, привіталася. Він назвав себе і сказав, щоб зверталася до нього, якщо їй знадобиться якась допомога. Так почалося їхнє знайомство. “Віталій підкупив мене своєю щирістю, обережністю, — згадує Світлана. — Тим, що у стосунках був надзвичайно делікатним і ніжним. Ніколи не дозволяв собі грубого жарту чи образливого слова. Він мав багато друзів. Його любили за веселу вдачу, за доброту, за готовність допомагати кожному”.
Коли Світлана завагітніла чоловік турбувався про її гарний настрій, постійно смішив, щоб вона не сумувала, говорив, що вона в цьому цікавому стані має насолоджуватися лише гарними емоціями та дивитися на все красиве. Все для того, щоб дитина народилася гарною як зовні так і в душі. До останнього подружжя не знали на кого чекають: на сина чи доньку.
"Донька стала для нього всім"
Народилася донечка Злата. “Його щастю не було меж. Донька стала для нього всім, — розповідає дружина, — Віталій реагував на кожен її пхик, на кожен рух. Він робив все, щоб тільки Златочка не плакала, щоб її личко не покидала посмішка. І донечка йому віддячувала такою ж любов’ю. Вони дуже схожі між собою і не лише зовнішністю — характером теж. І донька пишається цим”.
Розповідає Світлана, що Злата раніше мала кілька захоплень: танці, малювання, англійська мова, вокальний спів. Якщо заняття закінчувалися пізно — то тато її обов’язково зустрічав, виходив з дому заздалегідь і чекав під вікнами кінця занять. Якось йшов дощ, а у Злати урок із сольного співу в Дитячій школі мистецтв. “Донька сказала, що пропускати не буде, поїде велосипедом, щоб швидше дістатися школи, — згадує Світлана. — Уявіть собі цю картину: Злата їде велосипедом, а Віталій біжить поруч з нею і тримає в неї над головою розкриту парасольку. Щоб не дай Боже, донечка не промокла і не захворіла”.
Жінка демонструє спортивні медалі Віталія — результати його перемог на різних спортивних змаганнях. Розповідає, що Їх було набагато більше, але чоловік дозволяв маленькій Златі, гратися з ними, брати їх з собою на вулицю. Тож частина десь загубилася.
Повномасштабне вторгнення
Коли сталося повномасштабне вторгнення, Віталій поривався з перших днів стати на захист країни добровольцем. Але мама вже не могла обходитися без сторонньої допомоги і прохала сина не робити цей крок. Оскільки їй без нього буде дуже важко. Мама, крім важкої форми цукрового діабету мала і онкологічне захворювання. Останні місяці син навіть в лікарні знаходився весь час поруч.
Але у вересні 2023 року мами не стало. “Я вперше бачила, як мій чоловік плаче, — говорить Світлана. — Зазвичай він всіх заспокоює. Пам’ятаю його слова в той час: “Доки живі наші батьки — у нас є можливість відчувати себе дітьми. Після їхньої смерті цього вже ніколи не буде. Бережіть своїх батьків”
Вже у жовтні Віталій Скороход пішов до військкомату добровольцем. Потрапив до штурмового батальйону 77 бригади ДШВ, проходив навчання протягом чотирьох місяців.
А далі їх підрозділ спрямували в район бойових дій на Харківський напрямок. При виході на позиції доводилося на собі нести запаси провізії, води, боєприпасів. Транспортом під’їхати неможливо із-за постійних обстрілів та ворожих дронів. А пішки йти доводилося по кілька кілометрів. Віталій Скороход завжди брав на себе найтяжчу ношу. Мовляв, я сильний, міцний, витримаю. За це побратими називали його “Великим добрим дядьком”, адже більшість хлопців були молодшими за нього.
Попередив дружину, що йде на своє перше бойове завдання. Говорив, що якийсь час не зможе їй телефонувати, щоб вона не тривожилася і не панікувала. Світлана терпляче чекала, на п’ятий день не витримала і зателефонувала командирові. У відповідь почула, що чоловік на бойовому завданні. Відповість їй за першої можливості. “Потім Віталик відзвонився і лаяв мене за той дзвінок. Мовляв, соромиш мене перед командуванням”, — згадує дружина.
Поранення
З другого свого бойового завдання повернувся з пораненням. Повертався під обстрілом, виводив з собою двох поранених побратимів. Одного тягнув на собі, другому час від часу допомагав йти. Але неподалік стався приліт, який вбив обох побратимів і поранив Віталія. Спочатку він цього навіть не зрозумів. Він вмів терпіти фізичний біль. На точці евакуації у нього почався кашель, побратими піджартовували. А далі побачив, що кашляє з кров’ю. З’ясувалося, що осколок зачепив легені. Після цього поранення він лежав в госпіталі і після виписки отримав відпустку додому. До Кропивницького поїзд приїжджає вночі. Світлані сказав, що до ранку перечекає на залізничному вокзалі. “Він дуже не любив просити когось про щось. Не любив привертати увагу до своєї особи, — розповідає дружина. — Попередив мене, щоб я нікого не турбувала. Але я не могла допустити, щоб чоловік після поранення ночував на вокзалі. Ледве знайшла машину в Долинській, хто погодився вночі поїхати, щоб зустріти його і відразу привезти додому”.
Злата не відходила ці дні від татка. На зекономлені кишенькові гроші накупила для татуся подарунків: його улюблений чай “Тисяча і одна ніч”, дезодорант, гель для душу та інші дрібнички. “Зазвичай Віталик не любив, коли йому щось дарували. Дуже скромний у своїх потребах. Але від подарунку доньки дуже розчулився і тішився з її уваги”, — зазначає Світлана.
Цей приїзд додому став для нього останнім. Чоловік нічого не розповідав своїм рідним, сказав тільки, що там, на лінії бойового зіткнення справжнє пекло і дуже важко доводиться бійцям.
Зі свого третього бойового завдання повернувся теж з пораненням в руку. Сказав Світлані, що від більш важких наслідків його врятував телефон.
Останнє бойове завдання
27 липня 2024 року Віталій Скороход виходив знову на бойове завдання, четверте за рахунком і останнє в його житті. Розмовляв з дружиною по телефону і просив, щоб передчасно не здіймала паніку, він зателефонує, як тільки буде можливість. І про всяк випадок прощався, говорив що від дронів йому з його зростом надто важко сховатися, він для них є помітною ціллю. Світлана просила його не говорити так: “Я в цей час знаходилася неподалік від церкви і саме лунали церковні дзвони. Чуєш, говорила йому, церковні дзвони б’ють. Бог нас чує, він тебе збереже. Він був віруючою людиною і я намагалася підтримати його. Адже він у нас сильний, ніколи не сумнівався в своїх силах. Остання фраза, яку він сказав мені: “Бережи Злату”.
Світлана витримала кілька днів невідомості. Потім наважилася зателефонувати командиру. Їй відповіли, що Віталій Скороход з 30 липня 2024 року вважається зниклим безвісти. Донька відмовлялася вірити в те, що тата вже можливо немає.
В невідомості минув рік. В серпні 2025 року відбувся один із обмінів тілами і генетична експертиза підтвердила збіг.
Поховали Віталія 26 січня 2026 року в Долинській.
Спортивна спільнота Долинської наприкінці лютого проводила Всеукраїнський турнір зі змішаних єдиноборств ММА присвячений пам’яті Магомета Ганієва. В пам’ять про земляка Віталія Скорохода, який виховав багатьох спортсменів в нашому місті, в програму турніра включили змагання з боксу.
