На знак визнання вагомого внеску у виховання дітей та збереження родинних цінностей у Долинській міській раді відбулося урочисте нагородження. За самовіддану працю та материнство Любов Володимирівну Оксенюк, жительку села Пелагеївка, нагородили почесною відзнакою та Подякою Долинської міської ради за виховання гідного покоління.
Хто повідомляє: Долинська міська рада
У чому суть?
Мати-героїня разом з чоловіком виховали 5-х дітей. Жінка розповіла, що сама вона у батьків була єдиною дитиною, а її чоловік — з багатодітної сім’ї. Пелагеїва, (колишня назва села Першотравневе) є її рідним селом. Колись в дитинстві пані Люба мріяла стати вчителькою. Після закінчення школи здобула професію бухгалтера і працювала за фахом спочатку в Новогригорівці Першій, пізніше в Долинській. Чоловік родом з Рівненщини, будівельник. Приїхав до Кіровоградщини на роботу працювати на будівництві. Тут вони і познайомилися та одружилися. “Народилася в нашій сім’ї перша дитина, — розповідає жінка, — Коли трішки підросла і ніби час виходити на роботу. Дитсадочка в селі немає. Тому змушена залишатися вдома і виховувати дитину. А далі інші діти пішли. Жили завжди дружньо, допомагали одне одному. Чоловік працював в місцевому господарстві, часто виїжджав на заробітки, а я по дому і по господарству поралася. Завжди ми тримали корову, свиней, птаство домашнє. Продавали щось на базарі з того що виростили самі. Якщо в селі працювати — то завжди якусь свіжу копійку заробити можна”.
Старші діти підростали і допомагали мамі наглядати за молодшими. Нині всі діти вже дорослі, продовжують підтримувати одне одного і своїх батьків. Любов Володимирівна разом з чоловіком народили і виховали двох доньок і трьох синів. Нині подружжя вже має чотирьох онуків.
Жінка розповіла, що нечасто їм випадала можливість вибратися кудись родиною в гості чи на відпочинок. Адже город і домашнє господарство потребують щоденного догляду. Але все ж інколи відвідували родичів чоловіка на Рівненщині. Діти щоразу з нетерпінням чекали цих поїздок. Адже кожна подорож приносила їм багато нових і яскравих вражень. Найстрашніший спогад для жінки — це початок повномасштабного російського вторгнення: “Чоловік в цей час працював на будівництві в Київській області, а саме в Бучі. Йому вдалося швидко виїхати звідти. Хоча залишилися там всі його речі, зарплату не встигли виплатити. А пізніше вже виїхати стало неможливо. І серед його колег по роботі були такі, що залишилися там і постраждали під час окупації цього міста”.
Одна з доньок має власну сім'ю і придбали будинок поруч з батьківською хатою.
Мріє Любов Володимирівна, про те, щоб скоріше закінчилася війна Перемогою України, щоб її дітям та онукам жилося і працювалося на рідній землі краще ніж довелося їй з чоловіком.
