20 березня у дворі КЗ “Маловодянська гімназія Долинської міської ради” зібралися учні, вчителі, представники адміністрації та управління освіти Долинської територіальної громади, старостату села Маловодяне рідні та друзі полеглого воїна Давида Надворного.
Хто повідомляє: КЗ "Маловодянська гімназія Долинської міської ради"
У чому суть?
“Сьогодні ми зібралися з нагоди особливої події — події пам’яті, вдячності і глибокої шани. Ми відкриваємо меморіальну дошку нашому земляку, воїну, захиснику України — Давиду Надворному, який віддав своє життя за свободу і незалежність держави”, — розпочинає мітинг ведуча. А далі звучить голос самого Давида Надворного, який дає клятву на вірність військовій присязі, українському народу та державі.
Війна змінює долі людей. Вона забирає тих, хто міг би творити, мріяти, будувати майбутнє. Але саме завдяки таким людям, як Давид, ми маємо можливість жити на своїй землі.
Кажуть, що людина живе доти, доки про неї пам'ятають. Давид Надворний прожив коротке, але неймовірно яскраве життя. Він був енергією у чистому вигляді, щирою усмішкою і незламною скелею".
Історія Давида Надворного почалася 8 травня 2000 року у місті Долинська. Але справжній дім він знайшов тут, у селі Маловодяноме. Хлопчик-вихор, енергійний, допитливий, він ніби поспішав жити. Сусіди пам’ятають його привітним юнаком, який любив тварин і квіти. Давид завжди говорив: «Найкрасивіші та найвишуканіші квіти — це троянди». Можливо тому, що троянда —це символ сили, краси і водночас болю. Він мріяв вирощувати троянди.
В житті Давид постійно шукав себе: вчився на ветеринара, працював, допомагав батькові. Коли прийшла війна, не чекав повістки, а наполегливо оббивав пороги військкомату. Він наполегливо доводив, що його обов’язок — стати на захист родини та країни. Зрештою він підписав контракт і долучився до лав Збройних Сил України.
Навчання проходив у Львівській області, а згодом — у Данії та Великобританії. Саме під час військової підготовки побратими дали йому позивний — «Інженер». Вони говорили: «Де "Інженер" — там завжди гучно і весело». Його сила була не лише у м'язах, а й в умінні аналізувати та думати. В найскладніші та найважливіші миті він завжди перебував поруч. Завжди знаходив слова, щоб підбадьорити. Коли важко — жартував. Коли небезпечно — йшов першим. Він став елітним бійцем Сил спеціальних операцій.
Останнім рубежем Давида стало село Кринки. Невеликий плацдарм на Лівобережжі Херсонщини, який контролювали ЗСУ. Крижана вода Дніпра, вогняне пекло, яке влаштовував ворог, щоб видавити українських воїнів з цієї ділянки. Він виконав поставлене завдання ціною власного життя, прийняв останній бій 19 листопада 2023 року. Йому було лише 23 роки.
Він так любив життя... червонії троянди,
Що квітли вдома, радували зір.
Він мав би лікувати, боротися за правду,
Та вибрав шлях складніший — шлях офір.
Енергія в очах, невтомність в кожнім русі,
Він поспішав, хотів усюди встигнуть...
Тепер він в кожній сонячній пелюстці,
Які у Маловодяному квітнуть.
Почесне право відкрити меморіальну дошку захиснику України, Герою Давиду надане його батькам Валерію та Наталії Надворним.
До дошки покладають квіти та вшановують мужнього воїна і захисника хвилиною мовчання.
Ми маємо пам’ятати про всіх, хто стоїть на захисті України, про тих, хто віддав життя за нашу незалежність, за наше право бути українцями. Меморіальна дошка — це знак пам’яті, який щодня нагадуватиме про ту ціну, яку ми платимо за свободу.
Листопад. Дніпро. Холодні, темні хвилі,
Де кожен крок — це виклик самій смерті.
«Інженер» тримав свій фронт на межі сили,
Зі сталі воля, погляди — відверті.
Він не ховався. Він ішов вперед,
Бо знав: за ним — сім’я і рідна хата.
У Кринках дописав життєписний сюжет,
Щоб ми могли сьогодні тут стояти.
Про важливість збереження пам’яті полеглих воїнів говорили перша заступниця Долинського міського голови Наталія Терентьєва та секретарка виконавчого комітету Долинської міської ради Сніжана Скороход.
Мама Давида Наталія Надворна розповідала про те, як пишався син тим, що йому довіряли брати участь в складних та ризикованих операціях. Як про Давида відгукувалися побратими та командування.
Про життя Давида Надворного не потрібно вигадувати сюжет для фільму. Воно саме є сценарієм про те, як треба любити свою землю. Сьогодні вулиця Садова, де він жив, носить його ім’я. Ім’я, яке назавжди вписане в історію нашого села, нашої громади і нашої держави. Він не встиг прожити довге життя. Але встиг зробити найголовніше — стати на захист України.
Він став дощем, він став легким туманом,
Він вулиці Садової став назвою тепер.
Живе Давид Надворний не в камені стараннім,
А в пам’яті, що час іще не стер.
Герої не вмирають — кажуть люди,
Вони ідуть у вічність крізь вогонь.
Давид Надворний з нами завжди буде —
Теплом душі і міцністю долонь.
Вічна пам’ять і слава Герою!
