Поміж крислатих дерев у старому парку розкинулася вюнка стежина. Дуже непроста, звивиста, то повертає , то стрімко біжить вниз, то натужно піднімається на пагорб… Потім спускається до невеличкого озерця, де плескаються качечки, каламутячи і розбризкуючи воду.
Під деревом примостився лісовичок, поважно набундючивши на носа старі окуляри. Біля нього лежить кілька монет, хтось вправно щоранку підкидає нові.
Біля берега колишеться на хвилях невеличкий дерев’яний будиночок, напевно хтось змайстрував для качок. Але не качки його облюбували, зовсім не качки. Мало хто знає, що там щоночі відпочивав водяник. Лягав собі на хвилях, дивився на зоряне небо, спершись слизьким боком об стінку будиночка.
Щодня стежиною прогулюється хлопчик, годує качок, кидає в озеро пласкі камінчики, щось шепоче таємничому лісовику. Ось і сьогодні він вдивляється в далечінь…. Вчора увесь день ішов дощ, і сьогодні небо заснували сірі хмари, напевно ось-ось ляпне дощик. На піщаній косі біля бережка присіла молода дівчина, дивиться на воду, про щось задумалася…
Повз будиночок пропливають качечки, кумедно кивають голівками, ніби вітаються з кимось. Напевно з тією ж таки дівчиною. Хлопчик зупиняється, проводжає качечок поглядом. Іноді він крише їм хліб, а вони ловлять його у воді потішно ковтають, крячуть у відповідь і пливуть собі далі.
— Агов, малий! Ти чого похнюпився?
Хлопчик придивляється до незнайомки, трішки шморгає носом, збирається з думками.
— Ну, так… Думаю собі.
— І про що ж ти думаєш в такому юному віці? — дівчина випросталася, струсивши з рук краплі води.
— Я загадав бажання. Попросив лісовичка про допомогу. Хочу щоб скоріше закінчилася війна і зник той, хто її розв’язав. Я щодня несу йому монетку і солодощі, але він не поспішає його виконати. Ви будете з мене глузувати?
— Чого б то? Не бачу нічого смішного в цьому. Але скажу тобі один секрет: лісовик не зможе сам зарадити справі.
Хлопчик з недовірою поглядає на панянку, мабуть, вона справді насміхається.
— Ні. Я цілком серйозно кажу тобі. Навіть більше, я розумію про що ти просиш!
В маленьких оченятах хлопчика виблискують промені зацікавленості і надії.
— Розумієш, малий… В житті існує лише два поняття моралі – добро і зло. Всі нібито знають що це таке, можуть відрізнити одне від іншого. Та чому ж тоді між ними йде одвічна боротьба? Завжди здається, що зло сильніше, його важко здолати, неможливо перемогти. Все тому, що зло не робиться спонтанно. Всі погані вчинки обдумуються заздалегідь, ретельно плануються, часто виряджаються як добрі справи. Зло потребує надто багато зусиль та енергії, воно знищує людину як фізично так і духовно. В усього є своя остання крапля.
Добро це зовсім інше. Добро не має меж і країв, воно не розраховується заздалегідь, іноді стається саме по собі. Комусь одного разу спадає на думку витратити величезні статки і збудувати лікарню з надсучасним обладнанням, другий вкладається в науку і освіту, хтось віддає життя щоб зберегти тисячу інших, а хтось просто рятує від голодної смерті маленьке кошеня.
Дбайливо висаджені квіти в парку, маленький будиночок для качок посередині озера, навіть крихти хліба для пташок в твоїй руці – це все промінчики добра. Добро завжди переможе, бо воно з’являється як паросток з-під каменю… Зло може потерпіти поразку, бо навіть найграндіозніші плани іноді кришаться від однієї малесенької дрібниці.
— Якби ви знали, як мені сумно дивитися на мою маму, іноді вона не може зателефонувати татові на війну, вона плаче і переймається за нього. Вона ховає сльози, бо думає що я надто маленький щоб це зрозуміти.
— Знаєш, хлопче… у кожного з нас є право боятися, сумувати, плакати і робити помилки. Всі ми лише люди, отож маємо почуття. Але варто пам’ятати, що зло не вічне, та зруйнувавши чужу долю ти руйнуєш і свою. Найпершим підмурком добра є не побажання лиха твоєму кривднику, а потяг до хороших вчинків. Якщо ти будеш слухатися і оберігати свою маму, вона натомість подарує тобі тепло і ласку, разом ви зможете показати своєму татові як любите його і чекаєте. А щира любов і віра то справжнє диво, воно надасть сили і наснаги, захистить і збереже всіх, хто нас захищає.
— Значить лісовичок не зможе зупинити війну?
— Сам лісовичок ні. Але нам всім разом це під силу. Отож не опускай носа, а поміркуй, що доброго ти можеш сьогодні зробити. Якщо кожен вчинить якусь добру справу, по своїх можливостях – добро переважить, Всесвіт вміє матеріалізувати думки як хороші, так і погані. А я попрохаю Водяника, аби теж почаклував над твоїм бажанням. Іноді чари не бувають зайві!
Дівчина загадково посміхнулася і пішла геть вздовж берега.
Хлопчик замислився, йому на думку спало, що поважна пані, з якою він познайомився тут у парку бідкалася про те, що їй важко самій піти до крамниці за покупками. Тому він має сьогодні її провести і стати галантним кавалером – зброєносцем на весь залишок дня.
А загадкова дівчина зникла … Хто зна, можливо то була русалка, яка іноді вибиралася з води і проходжалася вздовж берега, можливо повітруля, чи інша казкова істота… Але лісове відьмацьке братство теж не дурно переводить солодощі…
Чули б ви як регочуть відьми, коли у ворогів ні з того ні з сього стається черговий гармидер!
