Дуже- дуже давно, біля самого моря жив собі один рибалка. Був він дуже бідним, бо залишився з дитинства сиротою. Заробляв тим, що ловив рибу та продавав її на базарі. Щоправда можна було жити й краще, та він мав надто добре серце і частенько віддавав зароблені гроші бідним та немічним старим, або ж дітям-сиротам. Взимку він ходив по річках, прорубував ополонки, щоб дати рибі дихати, та годував птахів, що не могли дістати собі під снігом поживи.
Одного літа з гори посипалося каміння. Величезні валуни закидали річку, що текла неподалік. Молодий рибалка, побачивши це, пішов та почав відкочувати каміння, щоб звільнити течію. Коли він відніс убік останнього каменя, вода в річці раптом зупинилася і з самого дна з’явилася прегарна дівчина. Одягнена в блискуче вбрання зіткане зі срібла та перлів, а на голові блищала корона з гірського кришталю. Дівчина була дуже вродлива, от тільки волосся в неї було зелене …Рибалка спочатку злякався і подумав, що то він пекучого сонця та втоми йому таке привиділося, але марево не зникало , тож він зачудовано дивився, доки вона не заговорила:
— Здрастуй рибалко! Не бійся мене, я не марево і не привид. Я – Повелителька води. Давно спостерігаю за тобою. Ти надзвичайно добра та чуйна людина. Тому хочу нагородити тебе. Скажи, чого б тобі хотілося?
Хлопець трохи оговтався від подиву, але чув від старих людей, що існують Водяники та Русалки, які задурюють людям голову і затягують у водяну глибочінь, звідки ще жодна жива душа не повернулася. Тільки но він хотів щось сказати, як Повелителька води засміялася і промовила:
— Не бійся мене, я не Русалка, я не затягну тебе під воду. Я прочитала твої думки, але повір, я не бажаю тобі зла. Адже все на землі має бути винагородженим: і зло і добро. Тож подумай, що тобі потрібно і я виконаю твоє бажання.
— Я хотів би оженитися, але такий бідний, що ніяка дівчина не піде за мене. В мене немає житла, куди б я міг привести дружину, немає землі та худоби, щоб утримувати сім'ю…
— Це не біда. Я допоможу тобі засватати будь-яку дівчину, яку ти тільки забажаєш. Але запам’ятай одну пораду: перш ніж діставати яблуко, яке росте на вершечку дерева, поглянь навкруги — можливо на нижній гілці висить краще, ніж те, що вгорі. Отже, кого б ти хотів мати за дружину?
— Я навіть не знаю…Ловлячи та продаючи рибу я не замислювався над тим, на кому одружитись.
— Тоді зробимо так, — Повелителька дістала з широкого рукава велику мушлю і простягнула її рибалці. - Ось, візьми. Потруси її гарненько.
Рибалка потрусив мушлю і з неї посипалися сувої дорогого шовку, тканина гаптована сріблом та золотом, гарні хустини, халати та пояси, розшиті намистом. Слідом за крамом з мушлі з’явився маленький віслючок та візок.
— Завантаж цей крам на віслюка, і йди на базар. Там побачиш доньку купця, вона зі своїми служницями буде в цей день купувати усяку всячину. Скажеш, що хочеш посватати її за свого сина. Послухаєш, що вона тобі відповість і тоді подивишся, чи брати її за дружину.
По цих словах вона побризкала його водою і він одразу став старим крамарем, з сивою бородою. Узяв віслюка за повідок та й повів його на базар. Там розклав свій товар і почав чекати покупців. Через якийсь час побачив опецькувату дівчину, за якою слідом бігли три служниці. Вона запихалася солодощами, які щойно купила. Тільки-но вона побачила шовк та дорогу парчу у крамаря, одразу зупинилася і почала обмацувати сувої матерії, приміряти пояси та торгуватися. Крамар казав зовсім малу ціну, тож до нього одразу збіглися жіночки, і почали просити відміряти їм по відрізу тканини. Крамар тихенько нахилився до купецької доньки та запитав:
—- Люба дівчино! У мене є син. Чи не пішла б ти за нього заміж, якби він прислав сватів?
— Хм... А чи багато маєте ще такого краму?- запитала дівчина, витираючи об себе масні пальці.
— Так. Мій син плаває на кораблі в далекі краї і привозить усе це, а я продаю на базарі.
— А чи привозить він заморські солодощі? – запитала вона.
— Так, він привозить усе. І солодощі і прянощі і багато усякого інших товарів.
— Тоді можеш слати сватів, — загиготіла вона. – Але крам ти продаєш задешево. Так ми не наживемо великих статків! Ану стояти, - вона почала видирати крам у жінок, що хотіли щось купити. — Все це не продається!!! Треба поміняти ціну! Забирай свій крам, а коли я стану дружиною твого сина, я сама визначу ціну, аби не продешевити!!
За лічені хвилини дівчина перетворилася в сердиту перекупку. Крамар мовчки зібрав свій крам і поїхав геть. Він прийшов на берег, сів на каміння і з води знову постала Повелителька.
— Ну, розповідай, чи сподобалася тобі донька купця??
— Ох, не знаю що й робити… — і він розповів їй як усе було, а на останок додав — Вона думає лише про товар та про те, як його дорожче продати. Все що її цікавить — це чи привезу я ще більше товарів та солодощів. Вона вже й так як три хати й млин, а що буде з неї надалі? Ні, не хочу я такої дружини.
— Добре, відвези все це до себе в хижу, а завтра прийдеш надумаємо щось інше.
Ранком парубок повернувся до річки. З води знову з’явилася Повелителька. Вона простягла йому велику мушлю і веліла потрусити. З мушлі вискочили пара баских коней, в гарній збруї, з розчесаними гривами та хвостами, запряжених в легеньку бричку. Ззаду були прив’язані пара волів, гарних, вгодованих. А сам рибалка став сивим дідком.
— Сьогодні ти поїдеш до поміщика. У нього землі в цій окрузі та багато худоби. Але він дуже любить купувати все нове. То ж скажеш що маєш власний табун, та велике стадо і хочеш продати отих пару волів і коней, якщо він захоче. Він має доньку на виданні, то заодно запитаєш чи не хоче вона заміж…
Парубок сів на бричку і поїхав до поміщика. Заїхавши в двір, він одразу спитав у прислуги про господаря. Але той поїхав десь ненадовго у справах. Тож йому запропонували зачекати його у садку. Там він і побачив доньку поміщика. Вона сиділа в альтанці, закритій з усіх сторін від сонячного проміння. Дівчата-служниці махали на неї віялами, кропили навколо стежки свіжою водою, а вона вередувала і тупала ніжками. Старий підійшов до неї, низенько вклоняючись.
— Доброго тобі дня, господине. Я приїхав з далекого краю, маю табун коней та стадо волів. Хотів запропонувати твоєму батькові дещо в мене купити.
—- Мене не цікавлять батькові оборудки.
— А ще в мене є гарний син. У нього немає дружини, то може б ти погодилася вийти за нього?
— І поїхати з одного села в інше? Та ще й коли ви займаєтесь розведенням худоби? Нізащо! В стайнях страшенно смердить, мухи та ґедзі заїдають, курява стоїть аж до неба! Ні, не треба мені такого заміжжя. Хіба що купить мені будинок у місті, де я буду вдень ходити по крамницях з мереживною парасолькою, щоб сонце не обпекло моє ніжне личко, а увечері їздити на пишні бенкети. Тільки тоді я піду заміж, хоч і за самого дідька!
За цими словами старий не став чекати пана, а сів у бричку та й поїхав собі . Приїхав до річки, сів на камінь і став чекати Повелительку води. Довго чекати й не довелось, вона постала перед ним за якусь мить.
— Бачу по твоєму обличчю, що і поміщикові донька не припала тобі до душі…
— Вона мріє якнайшвидше опинитися в місті. Вона не терпить сільського життя, а що я можу їй дати? Адже навіть з тим, що ти мені подарувала, мені доведеться обробляти землю.. А вона не буде мені гарною помічницею.
— Добре. Візьми потруси мушлю ще раз.
Рибалка потрусив мушлю і з неї посипалися дорогі прикраси з золота та коштовних каменів: ланцюжки, каблучки, перстні, сережки та браслети. А ще багато дорогоцінних каменів. Рибалка зібрав усе це в скриньку, Повелителька обернула його на старого ювеліра і наказала йти до князівської доньки, а там показати крам і посватати за свого сина.
Рибалка сів у бричку і поїхав до князівського будинку. Там він назвався ювеліром, узяв скриньку і пішов до палацу. Охорона пропустила його , а слуги провели до князівни. Він відкрив сою скриньку і почав викладати коштовні прикраси, а князівна одразу кинулась все приміряти. Таких прикрас вона ще зроду не бачила, тож забажала купити усе. Тим часом ювелір запитав:
— А чи не хотіла б ти піти заміж за мого сина, він привозить ці камені з далеких країв, а я роблю з них прикраси.
— А багато у вас таких коштовностей??
— Так удома ще дуже багато, — кивнув головою старий.
—- О! Тоді я з радістю вийду заміж, тоді всі коштовності стануть моїми! Я зможу щодня одягати нові і милуватися собою! — бурмотіла князівна, приміряючи сережки, стягуючи один перстень та одягаючи інший.
Через якийсь час, коли вона переміряла все, що було в скриньці, вона поглянула на старого хижим поглядом і запитала:
- А за кого треба йти заміж, за тебе чи за твого сина?
При цих словах старий зібрав прикраси і сказавши, що прийде завтра, поїхав знову до річки…
— Певно і князівна тобі не до серця…
— Жодна з них не забажала навіть побачити мене. Їхні бажання настільки важливі для них самих, що їх зовсім не цікавить той, з ким мають прожити все життя. Але ж мені потрібна дружина, яка любитиме мене до кінця днів не за багатство та коштовності, а такого який я є, з усіма моїми вадами та перевагами. Але ж я побував у трьох дівчат і не знайшов такої, яку сам би зміг полюбити.
— Певно ти забув мою пораду. Ну та добре, — вона знову бризнула водою на рибалку і обернула його на бідного старця. – Іди, походи до вечора, може й знайдеш когось…
І подибав рибалка в образі старого берегом. Не довго і йшов, як побачив гарну дівчину, що завжди прала одяг за винагороду. Дівчина гарна на вроду, але сирота так само, як і рибалка. Росла вона у родичів, а ті змалечку змушували її робити усяку чорну роботу, та йти в найми до багатих людей. Старий підійшов до дівчини поближче, присів на корчеві, який річка винесла на берег.
— Добрий день тобі, дитино.
— Доброго дня, дідусю. Чи не хочете ви водички, з далекої дороги, в мене є в глечику.
Дівчина була привітною, щирої вдачі, до того ж вродлива та роботяща.
— А скажи но мені, мила дівчино, чи не вийшла б ти заміж за мого небожа, він рибалка і ловить рибу в морі та в річках.
Дівчина посміхнулася.
— Так, я знаю рибалку, але ж я дуже бідна та не маю приданого. Я щодень працюю, але мушу віддавати усе до копійки за харчі та житло, то ж ніхто не захоче взяти мене за дружину. Рибалка такий же сирота як і я. Він досить набідувався, отож якби він одружився зі мною, ми б разом працювали та згодом звели собі якусь хижку, я б дбала про нього, і любила його…
— Ти маєш те, що вартує більше ніж усе багатство світу: добру душу та кохання в серці. Ти будеш гарною дружиною!
Сказавши так, старий пошкандибав до каменів, а там уже його чекала Повелителька води. Вона побризкала його водою і він став знову молодим та сильним.
— Ти таки знайшов собі наречену? — запитала вона, на що рибалка закивав у відповідь, розповідаючи про бідну сироту. — А чи не я тебе вчила, подивитися навкруги, перш ніж дертися догори? Та добре, наука ніколи не пропадає дарма. Бери собі її за жінку, дарую тобі чарівну мушлю. Вона дасть тобі завжди все, що попросиш, досить лише подумати про бажане та потрясти нею. Купи собі клапоть землі, зведи будинок і хазяйнуйте собі з молодою жінкою, не чиніть нікому зла і любіть одне одного!
Так рибалка і вчинив. Він звів собі гарний будинок, завів худобу і одружився на бідній сироті. Всього у нього було в достатку, а чарівною мушлею він майже не користувався, бо все що їм було треба — вони заробили своїми руками та чесною працею.
Щастя не можливо виміряти аршинами шовку або величиною самоцвітів… Воно — в звичайних речах , добрих словах та дитячих посмішках.
