Незвичайно тепла погода в квітні стала причиною того, що стрімко і майже одночасно разцвітають абрикоси, алича, вишні та інші дерева. І вже починає розкриватися красуня сакура. Ще не так давно про сакуру ми чули як про екзотику і дивину, спостерігали в новинах за цвітінням цього дерева на Японських островах, а сьогодні вже і в Україні мало не в кожному селі вам із гордістю продемонструють хоч одне деревце, вкрите піною біло-рожевих квітів.
Легенди про сакуру
Квітуче деревце сакури стало своєрідним символом Японії, її візитівкою. Вона надихає музикантів і поетів. Японці вірять, що в кожній квіточці вишні живуть духи давно померлих предків. І під час цвітіння сакури обов’язково виділяють час для того, щоб поговорити зі своїми пращурами, попросити у них поради та захисту і милуватися цвітінням красивих дерев. Про те як з’явилася сакура є у японців кілька легенд.
Дуже сумна легенда
За японським повір’ям квіти сакури символізують кров невинно загиблих людей. Одного разу староста села Сакура привів до правителя Сьогуна своїх дітей і показав йому їхні спини вкриті шрамами від побоїв, які вчинили слуги за наказом жорстокого князя Хотти. Правитель покарав князя, а той зачаїв смертельну образу на старосту.
Вилучивши момент, він звелів схопити всю сім’ю Сакури, прив’язати їх до вишні та забити батогами до смерті. З того часу вишні в Японії, окроплені кров’ю невинних дітей Сакури, квітнуть рожевим цвітом.
Легенда про одруження бога Нінігі
Для того, щоб одружитися бог Нінігі спустився на землю. Бог високих гір Охо-яма запропонував йому на вибір двох своїх доньок: Іву (Скеля) та Саку (Квітуча). Нінінгі вибрав молодшу Саку, а Іву відіслав назад до батька, сказавши, що вона некрасива. Тоді батько розгнівався і сказав: “.Якби ти вибрав старшу доньку - то ваші діти мали б вічне життя. Оскільки ти вибрав Саку - то життя ваших нащадків буде бурхливим і квітучим, але швидкоплинним, як весняне цвітіння вишні”. Так воно і сталося, бо пішло від того шлюбу плем’я людей, життя яких бурхливе, насичене подіями, але швидкоплинне.
Легенда про дерево-людину
Одного разу боги вирішили прибрати зі свого саду дерево, яке ніколи не цвіло. Але перед тим, вони перетворили його в людину, для того, щоб воно змогло пережити людські відчуття. Стало дерево гарним юнаком, ходило воно проміж людей і почуття його були дуже сумними, бо в країні саме йшла війна і довелося йому побачити горе, спустошення, смерті людей. Вже подумав юнак, що краще йому померти, ніж жити серед болю та відчаю, але трапилося так, що зустрів він дівчину в яку щиро закохався. Признався він коханій, що є деревом і що скоро має знову на нього перетворитися, так як підходить до кінця час, який боги йому відміряли життя у вигляді людини. Тоді дівчина сказала, мовляв, якщо так, то я теж хочу бути деревом. Обнялися вони і так стали одним деревом - сакурою, яка щороку навесні радує людей своїм пишним цвітінням.
Традиції ханамі в Японії
Ханамі в Японії – це час милуватися цвітінням сакури. Цей період в країні розтягнутий в часі майже на три місяці з півдня країни на північ. Розпочинається ханамі в лютому на острові Окіносіма, а закінчується на початку травня на острові Хоккайдо. В японських ЗМІ в цей час оголошують до яких міст вже можна приїздити на вікенд для ханамі.
Люди приходять під квітучі дерева з килимками, їжею та напоями і цілий день релаксують насолоджуючись цвітінням цих прекрасних дерев. Багато підприємств та офісів в країні під час ханамі змінюють режим роботи своїх співробітників для того, щоб люди не пропустили цвітіння цього чудового дерева і встигли ним насолодитися. Деякі офіси та навчальні заклади з ноутбуками перебираються в парки і весь робочий день проводять серед квітучих дерев.
В багатьох парках під час цвітіння дерева підсвічуються, а телевізійні канали проводять передачі-трансляції з парків, для тих людей, хто не може сам прийти, щоб помилуватися цим дивом.
За деякими джерелами, традиція милування квітучою сакурою з'явилася Японії в VII столітті за часів правління династії Танг. Японські аристократи любили проводити час під квітучою сакурою, насолоджуючись легкими напоями, музикою та іграми. За часів імператора Сага, знаменитого поета та каліграфа, при дворі в Кіото стали проводити свята милування сакурою, що є пікніками під квітучими деревами. У цей період пишуться поеми, що вихваляють прекрасні витончені квіти японської вишні, в яких бачили метафору всього життя: її непостійність, ефемерність і швидкоплинність.
Спочатку цей звичай поширювався лише на еліту та імператорський двір. Незабаром він став популярним серед самураїв, а до початку періоду Едо - і серед простих людей.
У ті часи сакура була символом урожаю, і її цвітіння сповіщало про початок сезону посадки рису. За віруваннями японців, природа була населена парфумами, тому сакурі робилися підношення та поливання. Пізніше на ритуалах дарів стали пити саке.
З часів Мейдзі зображення сакури знаходиться на головних уборах учнів та військових, як показник рангу. В даний час використовується на гербах поліції та збройних сил Японії.
Наразі в країні налічують більше ста видів цього дерева. Вони прикрашають кожний населений пункт і кожне подвір’я. Перерахувати скільки всього росте сакур в Японії неможливо - їх мільйони.
Більшість видів - це декоративні з махровими квітами і не дають плодів. Та й ті що дають плоди - вони дуже дрібні і оболонка з м’якоті дуже тоненька, в їжу їх не вживають. Розмножують сакури переважно щепленням на інші види вишні та сливи.
Живе переважна більшість дерев сакури близько ста років. Але є в Японії і дерева-рекордсмени, кожне з яких має свою історію та дуже поважний вік.
Ніхто не знає скільки років Йу-року-сакурі, тобто сакурі, що квітне на 16-й день року. Всі знають, що Новий рік по східному календарю - то “плаваюча” дата, що залежить від фази місяця. Але щороку це дерево зацвітає саме на шістнадцятий день року і пояснюється цей феномен легендою.
Легенда про Йу-року-сакура
Жив один самурай, багато вже йому років було, так сталося, що пережив він своїх дітей і не лишалося у нього рідних людей, які б підтримували його. Була лише в саду сакура, яку він пам’ятав ще з дитинства, батько йому розповідав, що під тією сакурою виросли його дід і прадід. Здавалося лише цвітіння сакури, якого він з нетерпінням чекав щороку, підтримували в ньому життя. Але одного літа сакура почала всихати. Від початку Нового року щодня приходив самурай в сад до своєї сакури і молився, щоб боги подарували їй життя. Але все було марно, вже почали розпускатися інші дерева, а сакура стояла мертвою. На 16-й день від Нового року приніс самурай під дерево килимок, помолився і просив в молитві богів, щоб ті роки, що йому судилося прожити, вони віддали його улюбленому дереву. Після цього сів в ритуальну позу і виконав сепуку (самогубство). Наступного року, на шістнадцятий день першого місяця року, сакура знову вкрилася білим цвітом. І відтоді початок її цвітіння щороку співпадає з цією датою.
Йу-року-сакура, "Душа самурая"
Легенда про сакуру Сейган принцеси Тюдзьо
Під час епохи Нара(710-794 роки) принцесу Тюдзьо, праонуку аристократа Фудзівара-но Каматрі, за наказом мачухи покинули в горах. Але дівчинці вдалося дістатися до монастиря Гандзьодзи, де її врятували монашки. Коли принцеса підросла - то теж стала монахинею. Одного разу вона дуже сильно захворіла, день і ніч дівчина від усієї душі молилася про спасіння, сподіваючись на милість Будди та богині милосердя Каннон. Довго тривала її хвороба, проте з часом вона почала відступати і на знак подяки богам Тудзьо посадила сакуру Сейган (“сей” - клятва, “ган” - молити Бога).
Ця сакура жива до сих пір, їй більше 1200 років, висота дерева - 8 метрів, а обхват стовбура - півтора метри. Квітне махровими квітами з 20-30 пелюстками. І не дивлячись на свій поважний вік, квітне дерево щороку.
Як виявилося це дуже рідкісний вид гірської сакури, в 1929 році його занесли до офіційного списку пам’яток природи. Це дерево бачило дуже багато на своєму віку: розквіт і занепад імперії, любов і війни. А на сьогоднішній день воно побачило навіть космос. Бо з 248 насінин сакури Тюдзьо, які передали на орбіту Міжнародної космічної станції, 2 насінинки проросли. Зазвичай в природних умовах таке стається надзвичайно рідко.
Тому принцеса Тюдзьо, яку хотіли знищити, продовжує жити в легендах та цвітінні сакури.
Сакура Сейган принцеси Тюдзьо
Історія появи перших сакур в Україні
Історія сакур в Україні не така древня як в Японії, але відомо, що перші деревця розквітли в Ужгороді ще на початку минулого сторіччя. І є навіть така цікава місцева легенда про те як в цьому місті з’явилися перші сакури. Отже сталося це за часів австрійського імператора Франца-Йосипа І. Японська делегація їхала з візитом до імператора та везла саджанці сакури в подарунок. Літаків тоді ще не було, шлях був досить довгим і пролягав через Закарпаття. Довелося делегації заночувати в Мукачеві.
Звісно ж, містом миттєво розійшлися чутки, що везуть японці з собою саджанці якоїсь загадкової надзвичайно цінної вишні. Місцеві цигани вирішили скористатися нагодою і вночі частину саджанців у японців вкрали і вже на ранок в Ужгороді продавали їх успішно місцевим жителям під видом рідкісних фруктових дерев.
З тих пір росте сакура в Ужгороді і радує око та душу, правда обіцяних плодів з неї ужгородці так і не дочекалися, але потік туристів, який приїжджає до міста милуватися весняним цвітінням, компенсує ту невелику неприємність.
Сакури в Долинській
В Долинській же перші сакури з’явилися в 2012 році. За словами місцевого краєзнавця, Віктора Григоровича Маруценка, перші 12 саджанців цього екзотичного деревця, в якості подарунка місту, прислав із Закарпаття наш земляк, уродженець села Червоне Озеро, Володимир Сулима в 2012 році. Чотири деревця відразу висадив біля краєзнавчого музею сам Віктор Григорович з охоронцем музею. Решту передали міській раді і ці рослини були висаджені поруч з пам’ятником ліквідаторам Чорнобильської аварії.
Сакури висаджені біля музею, завдяки його співробітникам, які за ними ретельно доглядали, прижилися всі і сьогодні виглядають просто розкішно. З восьми інших вижили лише дві. Це результат того, що молодим деревцям довелося виживати самостійно.
Наступні саджанці сакури були закуплені місцевою владою та висаджені в 2018-2019 роках. Долинчани та гості міста можуть милуватися ними на вулиці Соборності, в парку Дружби, та в скверику на вулиці Шевченка.
Дякуючи Володимиру Сулимі, саджанцями сакури збагатилася колекція дендрологічного парку "Веселі Боковеньки". Тож маємо надію, що розсадник парку невдовзі поповнить свій асортимент власними саджанцями цього красивого дерева.
Молоді деревця сакури можна побачити вже і на вулиці Новій, біля вільного простору “Небо” і у дворах багатоповерхівок. І я дуже сподіваюся, що по кількості сакур в місті у відношенні до числа жителів, Долинська зрівняється з Ужгородом та Мукачевом, головне, щоб в перші роки життя молоді деревця отримували належний догляд і полив. Бо сакура любить вологу й в нашій степовій зоні переносити засуху їй нелегко.
Аунтуан де Сент Екзюпері в своєму безсмертному творі «Маленький принц» сказав: «Ми відповідальні за тих, кого приручили». Пам'ятаємо про це…
Я вірю, в те, що колись українські ЗМІ повідомлять: «В Долинській настав час ханамі, розквітли сакури і всі бажаючі можуть приїхати в це чудове степове містечко милуватися цвітінням сакур.
