Березівка (Керстичівка, Керешека) – село на правому березі однойменної річки. Вважається, що слободу заснував Іван Олександрович Керстин. Отримавши землі на р. Березівка, Керстин переселив сюди своїх кріпосних із Полтавської області.
На мапі Шуберта
У матеріалах генерального межування територій сільце числиться за поручиком І. О. Керстином. Згідно з архівними даними, прапорщик Іван Керстич (Керстин) отримав у 1779 році 1500 десятин землі.(97) У матеріалах 6-ї ревізії населення Російської імперії (1811 року) зазначено, що поручик Керстин володіє 1541 десятиною землі з правого боку річки Березівка та має 41 душу кріпосних. На мапі Шуберта 1842 року село назване вже Березівкою. Згідно з «Алфавітним списком поселень Олександрійського повіту» 1856 року, село числиться за майором Керстичем.
Криниця
На той час у селі було 33 двори. Станом на 1886 рік Березівка (Керекеша) на короткий час стала волосним центром Олександрійського повіту Херсонської губернії. На той час у селі нараховувалось 43 двори, у яких жили 207 осіб. Статус волосного центру сприяв розвитку села. Згідно зі «Списками населених місць Херсонської губернії» 1896 року, у селі числилася метеорологічна станція, лавка та церковно-приходська школа, у якій навчалося 20 учнів. Кількість жителів зросла до 312 осіб, а у селі вже числилося 60 дворів. Згодом у селі збудували земську школу.
Дитячий майданчик
В кінці ХІХ століття частина місцевих земель належала міщанинові Петрову. Завдяки матеріалам чергового перепису «Списків населених місць Херсонської губернії» 1916 року дізнаємося, що село складалося з 72 дворів, в яких жили 360 осіб. Кількість жителів села продовжувала зростати, попри буремні події, які відбувалися в державі. Згідно з «Описом населених місць Катеринославської губернії» 1925 року, в селі налічувалося 94 двори, а кількість жителів села досягла 426 осіб.
Наприкінці 1920-их років до складу Березівки увійшло село Грозманине.
Пам'ятник на братській могилі воїнів, полеглих в ДСВ
Після утвердження «радянської» влади будинок Грозманів конфіскували й перетворили на «народний дім». У ньому мешкав єлисаветградський більшовик Михайло Полозенко, який очолив місцевий ревком. Було організовано в селі комітет незаможних селян (КНС). Головою КНС обрали колишнього секретаря комітету станції Долинська Михайла Попова.
Будинок культури
1926 року в селі створили більшовицький та комсомольський осередки, члени яких брали активну участь у злочинах окупаційної радянської влади проти українців. 1929 року, в рамках кампанії проти релігії, криворізький оргвідділ ДПУ заарештував у селі псаломщика-регента Березівського приходу Колоса Г. М., який мав колосальний авторитет у людей. У селі відбулися заворушення. За повідомленням чекістів, «240 осіб накинулися на міліцію, намагаючись визволити Колоса». Того ж року Колоса засудили до 5 років ув’язнення у концтаборі.
Вид на річку Березівка
Наприкінці 1920-х років у селі створено колгосп «Паризька Комуна», а 1930 року – колгосп імені Косіора. На початку 1930-их років радянська влада почала справжню війну з непокірним українським селянством. Першим ударом по селі стало знищення так званих куркулів, а насправді – господарів. 1930 року в Березівці розкуркулили родини Вітерів, Качанів, Чуприн, Соболів, Лихошерстів, яких вислали за межі України.
Але найбільших втрат село зазнало у 1932 – 1933 роках. Внаслідок штучного голодомору, що тривав у 1932-1933 роках, Березівка надзвичайно постраждала. До 1932 року в селі жив 701 мешканець, після 1933 року залишився 261. Померлими вважаються 102 людини, 338 – такими, що виїхали із села. Проте, враховуючи обставини голодомору, очевидно, значна частина з 440 осіб, зниклих під час голодомору, померли, й лише незначна їх кількість змогла вижити та перебратися подалі від рідного села (69).
Тут живуть лелеки
Під час репресій 1937–1938 років розстріляли вихідця із села Дороша Д.О. Згідно зі «Списками колгоспів Кіровоградської області за відомостями районних земельних відділів, укладених у серпні – вересні 1940 року», у колгоспі «Паризька Комуна», який створено у селі, налічували 107 дворів, в яких жили 154 працездатних особи. На фронтах Другої світової війни загинули 35 жителів села.
В кінці 1962 року внаслідок так званого укрупнення районів до складу Долинського району приєднали 14 сільських рад, серед яких Березівська сільська рада Устинівського району. Таким чином, у Долинському районі стало два села з назвою Березівка. Вони обидва були центрами однойменних сільських рад. Цей факт призводив до постійної плутанини. Тому 15 вересня 1964 року, рішенням виконкому Кіровоградської обласної ради трудящих, Березівку перейменували на Роздільне. В кінці 1966 року відбулося розукрупнення, внаслідок якого, відновили Устинівський район. Але історичну назву селу не повернули. І лише 19 лютого 1993 року Роздільне знову стало Березівкою. Слід відзначити, що в розмовній мові назву Роздільне вживали рідко. Більшість жителів продовжували називати його Березівкою.
Такий симпатичний старий будиночок зберігся ще у відносно гарному стані.
Перепис населення 1979 року зафіксував у селі 377 жителів. За переписом населення України 2001 року в селі залишилося 280 жителів.
У 2005 році село Антонівку газифікували.
Стара покинута хата в Антонівці. Для збереження стін їх обшили металевими листами. Покрівля з черепиці
12 червня 2020 року Березівська сільська рада, в ході децентралізації, об'єднана з Долинською міською громадою.
