Олександр дуже любив техніку. Не просто любив — він відчував її, легко міг визначити причину несправності та відремонтувати. Не відмовляв нікому в допомозі. Тішився від того, що вже став дідусем двох чудових онучат. Незважаючи на те, що нещодавно переніс операцію — від мобілізації не намагався ухилитися. Бо знав, що йому є кого захищати.
Зі свого мотоцикла він здував порошинки
Олександр народився 18 липня 1973 року в селищі Молодіжне Долинського району в сім’ї Ганни та Семена Репели. Мав ще молодшого брата Юрія.
Навчався в Молодіжненській середній школі. Після її закінчення вчився на тракториста. Друзі розповідають, що був він гарним фахівцем, обожнював працювати з технікою, багатьом допомагав з ремонтом мотоцикла чи автівки.
“Знаю його ще зі школи, він однокласник мого молодшого брата, — згадує Володимир Візер. — Сашко був дуже щирим і душевним хлопцем. Любив пожартувати. В мене він навіть на весіллі свідком був. Завжди готовий прийти на допомогу. Ми любили з ним на мотоциклах їздити навколишніми селами. Я познайомився і зустрічався з дівчиною з Лаврівки. Домовився з нею про побачення, а мотоцикл мій зламався, ремонтувати часу вже немає, не встигну. Пішов до Сашка, пояснюю ситуацію. Мовляв зможеш мене до Лаврівки відвезти. Хвилин 40 там погуляти і потім ми назад поїдемо. Щоб я в очах дівчини брехуном не виглядав. Мобілок тоді ще не було. Іншим чином зв'язатися не можливо.
Він відповів, що я можу взяти його мотоцикл і поїхати на побачення сам, мовляв, вранці повернеш. Моєму здивуванню не було меж. Адже він так турботливо до свого мотика ставився, порошинки з нього здував, шампунем мив, натирав всі блискучі деталі. Перепитав, чи це мені не почулося, чи настільки він дійсно мені довіряє. Він відповів, що бачив як я їжджу на мотоциклі і впевнений, що я привезу його “коня” цілим і неушкодженим”.
“Закохалася в Сашка з першого погляду…”
Працювати влаштувався спочатку на цукровому заводі.
“Я познайомилася з Сашею на дискотеці, — розповідає дружина Тетяна. — закохалася в нього з першого погляду за веселий характер, за красиві карі очі. Зустрічалися півтора року. В 1999-му році одружились, а в 2000-му у нас народилася старша донька Кароліна. В 2008 році — молодша Софійка.
На той час ми жили в Києві, Саша хворів і не міг ходити на роботу. То працювати довелося мені, а чоловік з двомісячного віку доглядав за донькою. Мені куми говорили, що не кожен чоловік може сидіти з дитиною, міняти підгузки, варити кашки. А Саша це все робив. Він дуже любив своїх доньок. Та й вони обидві схожі на нього й обожнювали татка”.
“Любив тварин, особливо котиків. Якось зустрів мене, питає: “Вовчику тобі котики потрібні? В мене кошенята і потрібно їх прилаштувати”. Приходжу до нього, а він так з тими кошенятами няньчиться, як з дітьми — сам їсти не сідає, їх в першу чергу годує”, — згадує Володимир Візер.
Гарний друг і добрий сусід
Олександр Бур’янов вважає, що Олександр Репела був йому більше ніж друг: “Він для мене як брат. І підтримає, і порадить, і допоможе. Якщо потрібно десь поїхати, а моя машина не працює — йду до Сашка. Ніколи не відмовляв ні в чому. І грошей не брав. Хіба тільки на бензин. Потрібно було в лікарню родичів відвезти до Кропивницького — звертався до Сашка, бо знав, що він погодиться це без зайвих запитань і умов. Майстром з ремонту автомобілів та мотоциклів він був першокласним. Багато людей до нього зверталися, коли потрібно несправність усунути. І він техніку дуже любив, відчував її”.
Сусідка пані Алла Степанова пам’ятає Олександра, як доброго сусіда: “Простий, скромний чоловік. Трохи сором’язливий, дуже любив своїх донечок. Ніколи не чула, щоб він на них хоч голос підвищив. Гарний сім’янин, та й просто добра та чуйна людина. Допомагав він тут всім, хто до нього звертався, коли потрібно машину відремонтувати чи мотоцикла — всі до нього йшли, знали що Сашко допоможе. Братові своєму також багато допомагав — ремонт зробити чи по господарству щось.
Мобілізували його і він пішов, хоч незадовго до цього операцію переніс. Був у відпустці, розмовляла з ним. Він говорив, що так не хочеться повертатися на війну, так добре дома, поруч з дітьми, з онучатами”.
Дуже важко сприймав загибель своїх побратимів
Володимир Візер згадав, що останній раз зустрів Олександра в 2023 році, він був після операції. Сказав, що трохи оклигає і йтиме до військкомату, щоб йти на війну.
У серпні 2023 року Олександр отримав повістку і пішов захищати Україну.
“Тата поважали в нашому селищі за відкритість, щирість і доброту, — говорить донька Кароліна. — Завжди говорив, що ми з сестрою — це його найбільший скарб. А потім додалися ще й онуки. У мене народилися близнюки Єгорка і Єва. Він не міг ними натішитися. Завжди мріяв про сина, а тут вже онук є. Мріяв, що ходитиме з ним на риболовлю, навчатиме їздити на мотоциклі”.
Олександр Репела отримав повістку у серпні 2023 року. Воював на Донецькому напрямку у складі 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини А0989. Виконував бойові завдання на “нулі”: захист позицій, штурмові операції. Він мав м’який і добрий характер. Психологічно дуже важко сприймав загибель своїх побратимів. Після одного бою його побратим, що став вже і найкращим другом отримав, поранення в голову. Умови бою були такі, що бійці не могли відразу евакуювати поранених. Наступний вибух спричинив пожежу і поранений боєць згорів заживо. Олександр теж отримав поранення, лікувався в госпіталі. І весь час перед його очима стояла картина страшної загибелі товариша і охоплювало відчуття безсилля та провини від того, що він не міг йому ніяк допомогти.
Після госпіталю Олександр отримав відпустку, побував вдома. Спілкувався зі своїми рідними і друзями. Не міг натішитися онуками. Перед від’їздом він дарував усі свої улюблені речі. Зятю подарував вудки та інші рибальські пристосування. Онукам — музичну колонку. Говорив про те, як скучив за ними всіма, як йому не вистачає родинного тепла на війні.
“Я тоді не розуміла, що тато з нами прощається, — говорить Кароліна. — Він не був боягузом. Але його душа, його добре серце не витримували тих жахів, які йому доводилося бачити”.
Загинув солдат-стрілець стрілецького взводу Олександр Репела 3 липня 2024 року поблизу села Григорівка на Донеччині.
