Я потрапила в Долинську в грудні 2022 року, після майже 9-місячної окупації Херсона. Тут, уже на вільній території, де є світло, хоч і за розкладом, мені катастрофічно не вистачало екскурсій: хоч своїх, хоч чужих. Я подумала, якщо в Долинській ніхто не проводить екскурсії – то, може, мені почати це робити?
Екскурсія в Долинській
Про що я можу розповідати в місті, якого майже не знаю? Я ходила зимовими вуличками, приглядалася до сплячих дерев, розпізнавала, хто з них є хто. Була вражена різноманіттям порід дерев, які росли в Долинській. Про дерева я знаю багато й розповідати про них можу годинами. Тим більше, що в Херсоні в мене було в планах створити екскурсію, яку можна було б проводити в будь-якому парку міста.
Отже, з темою визначилася, а ще ж треба розробити й маршрут, та такий, щоб на досить невеликому відрізку шляху можна було показати якомога більше різних дерев та кущів.
Спочатку хотіла вибрати якийсь парк. Парків у місті не так багато. Парк Залізничників за своїм складом не дуже багатий на різновиди дерев, парк біля міськради – більш різноманітний, але найкраще пасував парк «Дружба», що за німецькими будинками мікрорайону. Але, подумавши, від парку «Дружба» відмовилася. По-перше, за вітряної погоди взимку дуже холодно, по-друге, цей парк добре підходить лише жителям мікрорайону, а для тих, хто живе в приватному секторі, на околицях міста, – добиратися пішки далеко.
Тож, вивчивши докладніше парк біля міськради та вулицю Соборності України, я розробила маршрут, який на своєму шляху включав понад 20 видів різних дерев та кущів. Цього цілком достатньо для півторагодинної екскурсії.
У соцмережах у місцевих групах та чатах поширила оголошення про безплатну екскурсію. З коментарів під оголошенням зрозуміла, що жителі Долинської не мають традицій відвідувати подібні заходи. У багатьох долинчан уявлення про екскурсію збереглося ще з радянських часів, як про щось нецікаве та нудне.
Проте охочі все ж знайшлися. Це було приємно, хоч і погода була некомфортною: холодний вітер, дрібний дощ. Люди були налаштовані слухати, і я відчувала себе у своїй стихії – бачила їхні зацікавлені очі, здивування від того, які цікаві рослини їх оточують і скільки років вони ходили поряд, не помічаючи цього. Перша екскурсія мене надихнула не те, що потрібно продовжувати.
Крім того, почала відвідувати місцеву бібліотеку, щоб самій трохи більше дізнаватися про саме місто та навколишні села. Також відвідала місцевий краєзнавчий музей, який дійсно цікавий і багатий на експонати.
Запрошення в дендропарк
Одну з моїх екскурсій відвідала директорка дендропарку «Веселі Боковеньки» Галина Підтикана.
Для мене це було випробуванням. Одна справа розповідати людям, які не дуже знаються на темі і зовсім інша – розказувати про дерева фахівцю з дендрології. Але я зрозуміла, що зі своїм завданням впоралася, бо пані Галина поцікавилася, чи була я в «Боковеньках», і навіть пообіцяла, що влаштує таку поїздку.
Так, я була в захваті, бо будь-який парк, ботанічний сад чи дендропарк для мене завжди був бажаним об’єктом для відвідування.
Поїздка була навесні, коли дерева вже буяли зеленню, клумби прикрашали квіти, бузок готувався до цвітіння.
Дендропарк
Парк розташований зовсім поруч із селом Іванівка Гурівської громади. Від Долинської до Іванівки – 18 км, можна доїхати рейсовим автобусом, а можна автівкою.
Що сказати про парк?! Він вражає величчю могутніх дерев, яким уже понад сто років, багатством видів, що зібрані на території парку, продуманістю доріжок, що відкривають за кожним поворотом якусь нову композицію з дерев та кущів. Пані Галина розповіла, що колекція дендропарку складає орієнтовно тисяча видів рослин. Багато з дерев-велетнів ще пам’ятають засновника та творця цього рукотворного дива в Північному Степу – Миколу Давидова.
Територія дендропарку займає 109 гектарів, та до нього прилягає ще територія лісництва з площею 420 гектарів. Крім того, є розсадники, на яких розмножують та вирощують посадковий матеріал рідкісних лісових та декоративних культур.
Закладався дендропарк у 1893 році на землях і за гроші Миколи Давидова. До його проєктування були залучені відомі фахівці садово-паркового мистецтва та лісівники. ЦЬогоріч дендропарк відзначає своє 130-річчя.
Вхід до дендропарку
ХІХ сторіччя відоме тим, що багато поміщиків, надихнувшись прикладом європейців, почали створювати поряд зі своїми маєтками парки. Якщо в північній та центральній частині України парки при маєтках поміщиків не були рідкістю, то в степовій зоні виростити дерева було складніше. Ліс та парк у степовій зоні потребує зрошення.
Ландшафтні композиції створені з груп рослин, що відображають п’ять географічних зон. Директорка розповідає, що коли дерева починають засихати, поряд підсаджують саджанці тих же порід, щоб не втратити склад композицій, які задумувалися під час створення парку. Доріжки просто посипані піском та дрібним щебенем – природними матеріалами. За ними ретельно доглядають співробітники.
Повітря тут просто неймовірне – воно насичене ароматами хвої та квітучих кущів, щебетанням безлічі видів різних співочих пташок.
Озера
Річка Боковенька вигинається на дні балки, схилами якої розкинувся дендропарк. Тут є рукотворні озера: Кит та Рибка, наразі їхні береги заросли водною рослинністю, і первісну форму вже важко вгадати за обрисами. За назвою зрозуміло, яка форма була задумана їхніми творцями. На озері Кит колись періодично бив фонтан. Кажуть, що фонтан працював, коли вмикалися помпи, що подавали воду для зрошення парку. І подивитися на це видовище збиралося багато людей.
Озеро Кит
Озеро Рибка розташоване біля річки Скотовата. Від центральної частини парку до озера треба пройти доріжкою, якою вочевидь відвідувачі ходять рідко, і вона менше доглядається. Сам парк у цій частині має вигляд лісових нетрів, якими рідко ходять люди, багато дерев таких, що вже впали, та сухих.
Пані Галина бідкається, що для того, щоби прибрати кожне таке дерево, потрібно оформлювати дозвільні документи, а це займає багато часу. А парк між тим захаращується і місцями стає непрохідним. Все-таки в нього статус не лісового заповідника, а дендропарку і, теоретично, він має бути доступним та безпечним для людей.
Нарешті дістаємося озера - воно зовсім невеличке. Розповідають, що його дно колись було піщаним, і в прозорій воді було видно яскравих рибок. А ще було повір’я, що якщо чоловік хоче розвестися з дружиною – то треба кинути в озеро монетку та загадати це бажання. Дно озера було всіяне монетами, а озеро за це називали Золотою Рибкою.
Береги річок Боковеньки та Скотоватої поєднують кілька мальовничих містків.
Легенда про Веселі Боковеньки
Місце для закладення дендропарку було вибране там, де зливаються дві степові річечки: Скотовата та Боковенька. Народна назва цієї місцевості з давніх часів була Весела Боковенька. І є навіть легенда походження назви.
річка Боковенька
З’явилась вона ще за часів, коли неозорі степи південної України були майже безлюдними, бо турецько-татарські загони досить часто нападали на села та гнали українців на невільничі ринки Криму. Чумаки й у ті непевні часи возили в Крим збіжжя, а в Україну – сіль. Дорога була дуже небезпечною – крім озброєних банд ногайців та кримчаків, зустрічалися і просто озброєні любителі легкої наживи. Можна було легко позбутися не лише всього свого майна, у вигляді пари волів та воза із сіллю, а й життя. Чумацький промисел був небезпечною та ризикованою справою. Для ночівлі в степу чумаки з возів будували імпровізовану фортецю й обов’язково виставляли вартових.
Лише в Північному Степу невеличкі хутори та села зустрічалися частіше, і чумакам після тривалого перебування в напрузі можна було трохи розслабитися, зупинитися на кілька днів біля шинку, яких на березі Боковеньки було кілька. Тож і називали це місце Веселою Боковенькою, бо щовечора над річкою звучали веселі пісні чумаків. що з гарним виторгом та возами, повними солі, поверталися додому.
Адміністративна будівля
В адміністративній будівлі дендропарку є музейна кімната, у якій дбайливо зберігають експонати, що пов’язані із життям та науковою діяльністю Миколи Давидова. Тривалий час тут була науково-дослідна станція селекції горіхоплідних культур. Результати їхньої діяльності також представлені на стендах музею.
Наразі в дендропарку є розплідник горіхоплідних культур: ліщини, волоського горіха, фундука та ведмежої ліщини. Здебільшого сорти, що вирощує розплідник, були створені тут, місцевими селекціонерами. До слова, таке дерево, як-от ведмежа ліщина, я вперше побачила саме тут. Раніше з ним була не знайома.
Поряд розташований погріб, викопаний Давидовими. Колись там зберігали харчі, а нині в погребі зберігають взимку викопані саджанці, які не встигли продати восени.
Територія перед адміністрацією колись була оглядовим майданчиком, вона розташована на узвишші, й коли дерева ще були маленькими, тут відкривався чудовий краєвид на озеро Кит. Її прикрашають клумби, акуратно підстрижені кущі самшиту та водограй.
Дендропарк «Веселі Боковеньки» – це перлина нашого краю, чудове місце для вікенду сім’єю, та для шкільних екскурсій. Це місце, яке потрібно розвивати й популяризувати як одну з туристичних локацій Кіровоградщини. І про яку в Україні, на жаль, ще мало хто знає.
Дендропарк «Веселі Боковеньки» завжди радий гостям
Вхід до дендропарку коштує 30 грн, для пенсіонерів та дітей – 20 грн. Також можна орендувати мангал (60 грн) та альтанки. На місці можна придбати дрова та неймовірний мед із місцевої пасіки. Можна замовити й екскурсію. Коштуватиме вона по 30 грн з дорослого та по 20 грн з дітей і пенсіонерів.
План парку
Пані Галина розповідає, що до війни сюди приїздили туристичні групи й на вікенд збиралися сім’ями та компаніями. З початком повномасштабної війни відвідуваність дендропарку різко знизилася, але вже на осінь 2022 року сюди знову потягнулися люди, щоб насолодитися атмосферою парку, надихатися повітрям, що настояне на хвої та квітучих рослинах, порибалити, прогулятися тінистими алейками й просто побути наодинці з природою.
Співробітники подбали про те, щоби було, де присісти стомленим мандрівникам, а також про фотозони для тих, хто хоче залишити для себе згадку про відвідування цього чудового місця.
Тож, якщо ви ще не були у «Веселих Боковеньках», – поспішіть відкрити для себе цей неповторний куточок України. А якщо вже були – то відвідати його знову вам не завадить, і дорогу вже знаєте. Осінь – чудова пора для планування вихідних у дендропарку.
