Якою ви уявляєте собі відьму? такою, як дитячих казках: страшною бабцею в лахмітті, із страшними іклами, що стирчать із рота? А може відьма все ж красуня? Дбайлива господиня, що тримає в порядку господу, збирає лікарські трави, якими лікує всіх недужих. Навіть тих, хто її боїться і не довіряє. Вона запросить до хати всіх, хто заблукав у лісі, пригостить запашним трав'яним чаєм зі свіжими пиріжками. Ну то й що, що вона розмовляє з котами та півнем. А з ким їй ще поговорити?
Відьма теж жінка і проблеми у неї такі, як і у всіх жінок. Читайте чудове оповідання від Зої Петрикович.
Не зовсім юна, але все ще молода і ладна відьма газдувала у своїй господі. А роботи в неї було більш ніж удосталь: нагодувати трьох котів – звісно ж чорного, руденького та тигрового, задати корму десяткові курей на чолі з задерикуватим півнем. Ще була рудоморда вівчарка, яка на дух не переносила котів і гнобила їх щоразу як тільки могла дістати.
Зараз же відьма знічев’я поливала дощовою водою квіти, що стояли на порозі і тихенько наспівувала сумну пісеньку. Її мітла вже який рік припадала пилом під бантиною, замітати нею не годилося, а літати було зась – останнім часом господиня досить прибавила у вазі. А мітла, як відомо , більше певної ваги не підіймає….
На нічному небі ніби велика голівка сиру підіймався золотаво-жовтий місяць, із-за хмар виглядали зірочки, а над чорними верхівками дерев кружляли кажани… Краса… Такої ночі просто гріх не сісти на мітлу, та не покружляти над напівсонним містечком.
Відьма зітхнула, хлюпнула з кухля воду в останній вазон і погасила ліхтаря, над яким уже кружляли дрібні метелики. За довгий час вона стала звичайною господинею, яка нічим не відрізнялася від усіх інших жіночок – в стодолі висіли вінки з цибулі, красувалися пузаті мішки з картоплею, а з кухні частенько пахло пиріжками. Єдине, що вона собі таки дозволяла – це збирати різноманітне зілля, зв’язувати його в пучки, підвішувати під стелею. Іноді відьма брала свого зошита, розкривала на якійсь сторінці і з тугою читала старовинні заговори, пригадувала як колись варила у великому казані чародійські настоянки, приправляючи їх духмяними травами…
Звичайно, ж вона була чарівницею. Та не лякайтеся, насправді чарівниця – це не зла чаклунка з довгим бородавчатим носом, що мешкає в тісній хатинці з павутинням на стелі і літає на мітлі з кажанами. Відьма – то мудра жінка, названа так з давніх давен від слова відати, знати те, чого не дано було розуміти іншим людям. Наша відьма була саме такою – весела жіночка, з доброзичливим характером. Ну трохи з норовом, але для відьми то пробачалося.
Проте сьогодні її ніби ґедзь укусив, інакше і назвати не можна. Блиснувши сіро-зеленими очима, вона постукала кігтиками по дубовому столу. От біда — на днях зламала ніготь на середньому пальці. Так вийшло. Доведеться наростити манікюр і зробити малюнок у вигляді котячого ока. З тугою подивилася на величезну здобну булочку, яку купила аби поласувати свіжим медом… Хочеш кататися на мітлі – після шести булочки — вже зась!
Темна ніч огортала сонне містечко, дворами ніби білий саван розповзався їдкий дим – то під покровом темряви дбайливі господині спалювали бур’яни на своїх городах. Відьма тихо шепотіла непристойні слова, згадуючи тих хазяйок. Ковтаючи отруйне повітря, сердито гепнула ставнями.
«Все! З завтрашнього дня повертаюся до свого звичного життя, —сказала подумки відьма. — Трішки займуся собою, влізу в свою стару шовкову сорочку, розтовчу в ступі сім трав і заварю собі ароматного напою. Для початку викличу сьогодні вночі гарну грозу з ливнем. А вже потім як масть піде, колись же сяду я на ту стару і норовисту мітлу!!!». Погладила довгими пальцями голову чорного кота, і весело підморгнула місяцеві, що визирнув з-за купчастої хмарини, закусивши нижню губу посміхнулася якійсь несамовитій думці, що зародилася щойно в її голівці: «О! Завтра неодмінно потрібно зробити зачіску, справжня відьма має бути красунею». Позіхнула, пошукала на поличці слоїк з кремом. З’явилась невеличка зморшка, треба негайно витравити. Чим же його скинути зайві кілограми? Вирішила, що допоки не літає на мітлі – буде їздити велосипедом.
Краще бути доброю відьмою, аніж злою і стомленою жінкою.
Зранку настрій ніяк не задався. Навіть у відьми гумор змінюється як у звичайної жінки: від безтурботних веселощів до глибокого смутку. Так от сьогодні настрій у нашої відьми був препаскудний. Ще ніби і тепла літня погода, і листя зелене і квіти квітнуть, нічого не вказує на те, що на календарі осінь. Але щось таки перемикає людську свідомість, включає якусь генетичну пам'ять і така туга огортає, коли на небокраї з’являється перший журавлиний ключ…
Нічого не хотілося. Не допомагав навіть відвар з духмяного зілля, настрій відлетів у вирій, разом з гусячою зграєю.
Чорний кіт умивався, сидячи проти сонечка. Його гладенька шерсть вилискувала під вранішніми променями, а очі світилися загадковим блиском.
— Досить тобі вже журитися. Ти переросла себе, забудь про свій смуток, займися чимось іншим… — муркотів чорний кіт, улюбленець господині.
— Ти цукерочку з’їж, тістечко солоденьке. Враз настрій підніметься. – потерся об ноги руденький котик. — І всі твої кілограми, що ти скинула повернуться назад в третє підборіддя.
— Писок закрий! – гаркнула господиня. Вочевидь настрій насправді був настільки кепський, що навіть улюблені коти не розважали.
— Якщо так далі справи підуть – у нас усіх морди схуднуть. — підвів підсумок тигровий кіт з білою манишкою на грудях.
Вікторія сіла в старезне плетене крісло. Справді, якщо дуже віддатися меланхолійному настроєві – від цього не стає краще ні собі, а ні людям. Відьма теж жінка… Хоч і не зовсім звичайна. Перше, що вона зробила, наступивши на горло своїм патологічним лінощам – налила в мідну миску кришталевої джерельної води і пішла мити вікна. Так, за літо віконця забруднилися і напевно тьмяна пиляка вплинула на ауру. Позитивна енергетика просто заплуталася в літньому павутинні.
З кожним вимитим віконцем настрій поліпшувався. Домиваючи і витираючи до блиску останню шибку відьмочка вже наспівувала на весь двір популярну пісеньку, а жовтоморда вівчарка склавши лапи розмірковувала: чи й собі починати підспівувати, чи нехай господиня сама…
Не погано було б уже починати переносити до будинку квіти. Але як можна порушити традицію – зазвичай це робилося, коли прогнозували перші заморозки.
Трудотерапія дала певні результати – настрій трохи поліпшився, і знову ж таки – блискучі вікна це просто гарно.
І нехай доведеться хвилин п'ятнадцять стрибати на скакалці, вона не переймаючись вмаламурила п’ятдесят грамів щастя – половину плитки смачнючого молочного шоколаду з лісовими горішками.
— Спортом вона займається. На цукерки настрій є, а бідним котам кавалок ковбаси кинути – то вже перебір. – промурчав-пробурчав руденький.
— Та тихо ти… Бо якщо в неї знову настрій пропаде – будемо гречку жерти до японського Великодня.
Коти принишкли, щойно господиня з мискою повною брудної води пропливла повз них, аби вилити під бузковий кущ.
Надвечір вона таки зробила ще один крок до подолання осінньої депресії – змінила зачіску і пофарбувала волосся. Цим зовсім спантеличила всіх мешканців свого невеличкого відьомського маєтку. Але ж вигляд тепер мала просто чудовий!
— Прокачана дівка! — посміхнувся білозубими іклами чорнявий котяра.
— О, яка ти гарна, наша неперевершена господине! – рудий кіт намагався схопити лапами руку дівчини і вмостити собі на голову, він обожнював пестощі.
Але шалапутній господині зараз припав до душі чорнявенький, тому вона знову пройшлася пальцями по чорному хутрові .
— Нехай ті п’ятдесят грамів додадуть тобі кілограми два… — прошепотів руденький.
— Писок закрий! – вже весело відповіла відьма. Жіночий настрій – то як погода. То дощ серед ясного дня, то мороз літньої ночі. Всі жінки трішки відьми, але набагато краще коли кожна відьма пам’ятає, що вона насамперед – жінка…
Всі негаразди і меланхолійні думки то від безділля. Якщо вибратися з липкої нудьги та зажури, можна гори звернути. Хоча нащо ту дику природу рушити, най собі стоять. Помити шибки та пересадити квіти, буде більш ніж достатньо… І ще зачіску, новенькі панчохи та туфельки. А ще поменше печива, бо тоді їй Богу, пара лишніх кілограмів і третє підборіддя забезпечені.
