Сьогодні у своєму блозі долинський поет Микола Нагорний ділиться з вами своєю любовною лірикою, яка присвячена коханню всього його життя — дружині.
Човник
Я ще не встиг напитися любові,
Не докохав, не долюбив до дна.
Душа сміється в очі волошкові,
А доля плаче, бо в літах уже зима.
Я молоді літа свої розтринькав,
Гадав, що завжди будуть солов'ї,
А час моє життя журбою виткав,
Тягар років на плечі ліг мої.
Я ще не встиг напитися кохання,
Любові не допив хмільне вино.
От і стою на березі бажання,
А човник мого щастя вже відплив давно.
Я вслід йому гукаю - повернися!
А моє серце просить - підожди!
За горизонтом човник розчинився,
І слід його розтанув на воді.
В твоїх очах
В твоїх очах втопитись хочу,
Тонути в них щодня, щоночі.
Гаряче серце в білий сніг
На суд кладу до твоїх ніг.
Дивись, лежить перед тобою,
Торкнися серцем, чи душою,
Шляхетна ж ти? Візьми зігрій,
Та насміхатися не смій!
А краще вже візьми руками,
Та й викинь до глухої ями
У прірву! Бездну, небуття!
Любов - то вічне каяття..
Дружині
Не соромтесь квіти дарувати
Рано-вранці ви своїй дружині.
Це ж бо вашим дітям - рідна мати
І в оселі нашій - берегіня.
Не соромтесь цілувать кохану,
Як зажура їй на очі ляже.
Пригорніть їі, завжди жадану,
Доля вас любов'ю перев'яже.
Як прийдеться від свого порогу,
Вам іти у будні чи у свято,
То світлину ви візьміть в дорогу,
Щоби нею душу зігрівати.
"Вечірня тише в Молодіжному"
Подаруй мені ніч
Подаруй мені ніч,
ми до неї прийдемо у гості,
Як мелодію літа
солов'ї у вінок заплетуть.
Де Стожари горять,
і всміхаються нам з високості,
Там і білі ромашки
нам стежину до ніг прокладуть.
Подаруй мені ніч,
там у ніжності руки сплетуться,
І в хмільнім поцілунку
кохання злетить до зірок,
І биття двох сердець
у щемкім унісоні зіллються,
І світанок загляне
у зігрітий коханням стіжок.
