Хочемо познайомити вас з долинським поетом Миколою Нагорним. 16 вересня йому виповнюється 79 років. Чоловік все життя працював електрогазозварником, ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС. Вірші почав писати з 1980 року.
В його поезії відображається сьогодення, чим живе країна, що хвилює поета і біль за свою країну, за місто, за загиблих земляків.
Орлиця
То не чорна хмара суне, не б’ють блискавиці
То орда рашистів лізе на Київ-столицю.
Б'ють, гвалтують, вбивають, палять та ламають
І маленьких українців в полон забирають.
- Що ж кохана, моя мила, піду воювати
Треба ж неньку-Україну комусь захищати!
- Йди коханий, йди мій милий, тебе не забуду
Я за тебе дні і ночі молитися буду.
- А що станеш робити ти моя кохана
Якщо я в бою кривавім отримаю рану?
- Голубкою хутко до тебе прилину
Тебе я одного у біді не покину!
Душею і серцем тебе відігрію
І біль твій, і рани зцілити зумію.
- Тебе пригадавши, готуюсь до бою
І Бог лише знає, що буде зі мною.
Що станеш робити, як серце заниє,
Коли побратим мої очі закриє?
- Орлицею хижою в небо полечу я,
Полину туди, де соколики б’ються.
Із рук побратима візьму автомата.
І буду я бити, і буду я мстити, і буду вбивати
За Бучу, Гостомель, за спалену Мрію,
За Київ-столицю, за Харків в руїнах,
За місто Марії - перлину Азовського моря,
Де хвилі аж стогнуть від звірства і горя.
За тебе помщуся, за суцільну руїну,
Що ворог приносить у нашу країну
За старих, за сивих батьків, що чекають солдата,
А він у застінках кремлівського ката,
За наших героїв щоб жили б, ще й жили
А їх вже немає: могили, могили…
Як станеться так, що не зможу стріляти —
То я побратиму віддам автомата
На небо полину, як птаха у вирій
Тебе там зустріну, коханий мій милий…
Смута
Знов топче землю чобіт вражий,
Танцює смерть у свій кривавий герць.
В козацькому роду народ відважний
Прогонить зайду, най би йому грець!
Та що війна, її ми подолаєм,
А от що з можновладцями робить?
Немов реп’ях прилипли на Майдані,
Та й ну калічить долі і гнобить!
Що їм країна, їм би більше влади!
Щоб обдирать як липку мій народ.
Крадуть на смерті, і на горі, й крові.
Хто більше вкрав - той більший “патріот”.
Дай Господи, нам смуту пережити,
Що за вікном руїною лежить.
Без каменю в душі життя прожити,
І щирим словом людям прослужити!
Реквієм Вані Яковенку
Ти там, на сході воював,
За кращу долю для народу.
І голову свою поклав
За незалежність і свободу.
Герої падають в бою,
Там в пам’яті не помирають.
Ти знайдеш спокій у раю,
Хай ангели тебе стрічають!
А сльози падають на брук,
Гримлять по кришці домовини…
То серця біль і горя звук,
Прийшла до нас лиха година.
Болить душа і серце теж,
Сумує по тобі родина.
І лихо це не має меж,
Сумують друзі, побратими.
Від розпачу холоне кров,
І сумом душу заливає.
Ти рано так з життя пішов,
Нема тебе, уже немає.
Розлився смуток і печаль,
І посивілі коси мами.
Не будеш з нами ти, на жаль
Ніколи вже не будеш з нами…
