Ігор Бардацький, за фахом інженер, працює на підприємстві оборонної промисловості, але має схильність до викладення своїх думок та почуттів у вигляді римованих рядків. Сьогодні ми знайомимо вам з віршами Ігоря, які він присвятив Євгену Красовицькому, долинчанину, що загинув 29 серпня 2022 року відстоюючи незалежність України.
Присвячується Красовицькому Євгену Анатолійовичу,
моєму братові, який славно загинув 29.08.2022 біля
села Правдине, що на Херсонщині,
Вічна пам’ять Герою!
село Правдине
Не знаю, бачив ти з Небес чи ні
Та день сьогодні видався на славу!
Тебе нема – ти згинув на війні
Та Бог цей день для тебе вставив в сонячну оправу.
В нас стільки сонця не було давно:
Лише дощі від краю і до краю.
Сьогодні ж зранку глянув у вікно
Й відчув, що Бог про тебе пам’ятає.
Що це і справді твій святковий день:
Твого народження, твого початку,
Твоїх надій і планів, і пісень –
Тепер – це ще одна про тебе згадка.
Можливо він був сонячним – для нас:
Щоб ми про тебе сонячно згадали,
Щоб з радістю і смутком водночас
З тобою і про тебе розмовляли.
Щоб ми згадали те твоє: «Я йду!» –
Безкомпромісне, виважене, стисле,
Яке ти кинув майже на ходу,
Яке навіки в пам’яті повисло.
І розпочав ти свій буремний шлях:
Він був твоїм, для тебе і про тебе.
Він пролягав по луках і полях
Та вже спочатку він кінчався в небі.
Ти взнав про це, як звершив перший крок –
Ти з нами залишався лиш умовно.
Так жадібно ти доживав свій строк:
Так жадібно, зухвало, невгамовно!
Ти так хотів залишити батькам
Про себе згадку горду і важливу!
Ти так хотів залишити всім нам
Країну вільну, мирну і красиву!
Ти так хотів любити! І любив!
Ти так хотів на крилах тих літати!
Ти кожен погляд любої ловив!
Ти ладен був усі зірки дістати!
Але в житті все сталось навпаки –
Тепер й твоя зоря на небосхилі.
В житті усе дається нам взнаки –
Крилатим дуже затісно в могилі!
Та де б не був ти, брате мій, тепер
Ми пам’ятатимемо назавжди віднині
Як ти сказав, коли весь світ завмер,
Слова останні: «Слава Україні!»
(15.12.2022)
Розмова із загиблим братом
- Прийшов до тебе, здрастуй, милий Брате –
З Тобою побути декілька хвилин.
Не знаю навіть і про що питати,
Бо в тебе свій на хмарах часоплин.
Помовчимо, можливо, ми з Тобою,
Про все, що тут накоїла війна.
Вже стільки хлопців тією ж стежкою
Пішли до тебе. Тут їх вже нема.
- Вітаю, брате. Ні, мовчать не буду –
Так добре, що до мене ти зайшов.
Так хочеться побути серед люду,
Серед луків, озер, серед дібров!
Так хочеться вдивлятись в наше небо,
На повні груди дихати життям,
Просто пройти ногами нашим степом,
Відчути знов себе малим дитям.
Згадати знову материнські руки,
Суворий батьків голос знов почути,
Кохати й страждати від розлуки
І знов себе в житті живим відчути.
Ми всі боролись з ворогом сміливо
І кожен з нас свідомо йшов у бій.
Та ти не уявляєш, що за диво
Відчути після бою.., що живий.
Ми так шалено всі хотіли жити,
Тому й життя віддали за життя!
Пообіцяй мені не розгубити
Минулі та прийдешні здобуття!
Пообіцяй мені щасливим бути,
Життя не витрачати на пусте!
Пообіцяй про мене не забути!
Скажи, що всі ви о дев’ятій ранку мовчите!
Живи! Живи! Шалено і завзято!
Роби добро, кохай до забуття!
Цінуй і бережи усе, що свято,
Повір, для цього Бог дає життя!
Моїх батьків навідуй раз від разу,
Як будеш там – й мене не забувай.
І не тримай за сказане образу.
Іди вже брате!
Будь!
Живи!
Кохай!
