Я, Наталія Романівська, мені 19 років, проживаю в чудовому містечку Долинська, яке знаходиться в Кіровоградській області. Навчаюся в коледжі. З початку війни пишу патріотичні вірші на підтримку наших захисників і захисниць та розповідаю їх під час проведення патріотичних акцій та заходів. Я, юний волонтер в Кіровоградській області. Займаюся волонтерською роботою з початку повномасштабного вторгнення рф в Україну. Разом зі своїми маленькими друзями, ми малюємо малюнки для наших захисників – це потужний спосіб висловити свою підтримку військовим, які захищають нашу країну. Перемога обов'язково буде за Україною!
Війна… Всього слово. Війна… Скільки болю несе в собі це слово! Війна… Це дуже страшне слово чорного кольору. Війна… Це щось неприродне, жорстоке, божевільне. Вона враз перекреслила все моє життя та мрії. Ще не так давно я посміхалась, раділа життю, мала багато друзів, планів на майбутнє, але в один момент все змінилося… 24 лютого 2022 року сталася біда. В нашу неньку Україну прийшли злі підступні вороги, які руйнують мою Батьківщину. Це не просто війна за територію, це війна за можливість існування та розвитку нашої незалежної України. Кожен українець відчув на собі тягар війни та відповідальність за майбутнє нашої країни. Кожен із нас знаходить свій спосіб внести вклад у велике діло захисту своєї Батьківщини. Хто відстоює нашу землю зі зброєю в руках, хто допомагає волонтерством, збираючи гроші, відправляючи ліки, одяг та продукти на передову. Я, як юний волонтер Кіровоградської області допомагаю військовим залучаючи дітей до створення виробів, малюнків та смаколиків. З початком повномасштабного вторгнення я почала писати вірші про війну. Свою поезію присвячую захисникам України .Мені боляче усвідомлювати, як гинуть діти та наші військові. Своїми віршами я намагаюся відволікатися та надихати людей до віри в нашу Перемогу Сподіваюся, що невдовзі війна закінчиться і наш український народ буде назавжди вільний, Я навчаюсь у коледжі, здобуваю професію та долучаюся до проведення з представниками РТЦК та СП до тематичних заходів: «Майбутня професія військового завжди актуальна».
Я радію тому, що наші воїни, найхоробріші воїни в світі, показують кожний день свою силу, стійкість та волю. Сумую та наповнююсь жалем через те, що солдати та прості люди не повертаються до своїх родин, а їхні душі відлітають у вічність. Допомагаю шукати безвісті зниклих бійців. Мій батько – один із них. Зараз я не знаю де мій тато, він вже два роки, як зник безвісті. Він пішов захищати нас від загарбників. Ми, його сім’я, вірили в нього та підтримували його всім серцем. Його приклад воїна надихнув мене боротися та вірити у свою країну. Я сильна духом і вірю та знаю, що обов’язково знайду тата, тому й написала вірш «Тату».
Тату, я так хвилююсь, так чекаю
І день і ніч спокою не знаю
Я так хочу дочекатися той час
Коли ти повернешся до нас.
Щоб ти знайшов до нас дорогу,
Щоб повернувся ти додому,
Тихенько так роззувся
Промовив: «Все маленька, я – вернувся!»
Ми сильні духом та ніколи не здаємося. Щотижня, я долучаюся до проведення акції «Не мовчи – полон вбиває». Я вірю, що з нашою підтримкою та допомогою наші полонені захисники обов’язково повернуться додому, серед них невідмінно буде мій любимий, добрий, мужній, люблячий батько.
Ми не здаємось, ми стоїмо за нашу Країну. Наша нація не зламається, бо ми маємо найсильнішу зброю – любов до нашої рідної землі. Я – Українка, частинка нашої нації, і дуже цим пишаюся. Війна наголосила на справжніх цінностях для кожного з нас. Ми навчилися співпереживати, підтримувати один одного. Ми стали людянішими, добрішими. Війна навчила кожного з нас цінувати час проведений із родиною, цінувати одне одного. Я вірю в нашу Перемогу. Наша поранена країна обов’язково підніметься з руїн, розправить широко свої крила та полетить вільним птахом в щасливе майбуття
ТОМУ, ЩО МИ СИЛЬНІ ТА НЕЗЛАМНІ УКРАЇНЦІ!
