Колись дуже давно жив собі один заможний пан. Всього у нього було вдосталь: і землі, і худоба, і ліси. Та от тільки сина він виховав лінивого та легковажного. Відправив його на науку, давав вдосталь грошей, ні в чому йому не відмовляв. Згодом старий пан помер, тож панич віддав свій спадок напризволяще у чужі руки, а сам продовжував жити на широку ногу за гроші, що залишилися від батька.
Згодом гроші закінчилися, частину він програв, частину - віддав борги. Відтак вирішив поїхати додому щоб продати маєток. По дорозі заночував на постоялому дворі, де почув, що існує таке собі Срібне Озеро, коли до нього прийти і кинути монетку, воно виконує одне будь-яке бажання. Захотілося паничеві будь-що добратися до того озера, то ж почав він розпитувати чи бува ніхто не знає де його знайти. Всі лише знизували плечима, мовляв, чути чули та ніхто не бачив.
З тим і приїхав панич до свого маєтку. А там…Сади і виноградники покорчували, землі заросли хащами, худоба пропала від голоду, люди зубожілі та немічні…Одним словом - немає господаря. Чужинці, що керували маєтком розорили його як самі захотіли, не своє – не шкода. Хотів було продати його, та де там, ніхто не хоче те розвалля купувати. Одна надія в панича – знайти Срібне Озеро і попросити багатства. Та й панич і ще й озера того не бачив, а вже не знає чого просити: і багатства хочеться , і влади та поваги до себе, і дружину найкращу в світі…Почав питати в селян про те Озеро, та ніхто не знав де його знайти. І от один старий дід, старший навіть за батька панича, сказав:
- Тут у лісі живе одна стара бабця-ворожка. Вона знає усе на світі. Кажуть, що тільки вона може вказати дорогу до Срібного Озера. Піди до неї, вона навчить як до нього дістатися.
Панич, не довго думаючи, поїхав до лісу, знайшов стареньку хижку та низенько вклонився її ще старшій господині:
- Добрий день тобі, добра жінко!!!
- І тобі добридень, паничу. Видно ще не зовсім ти пропаща душа, якщо зі старшими вітаєшся. Мовчи, знаю сама чого ти шукаєш. Хочеш знайти Срібне Озеро…Але так його просто ніхто знайти не може. Дорога до нього зачарована. Щоб на неї потрапити, треба не просто поїхати. Чи готовий ти зробити все, що я тобі скажу??
- Я все готовий зробити, лиш би тільки побачити те Срібне Озеро!
- Ну добре. Слухай мене уважно. Спочатку тобі треба буде збудувати стайню, завести коней. Перше лоша, що там народиться, годувати сім років травою з семи лук, що росте навколо твого обійстя. Посадити виноградники і поставити в погреби вино. Розорати землі, що заросли чагарниками і хащами, а на річці поставити млин. І тільки тоді: коли тобі спечуть хліба, змеленого в млині, чиє колесо п’ять разів обмиє нова вода, дадуть вина, вистояного три роки в твоїх погребах, ти сядеш на свого коня, якому буде сім літ, тільки тоді ти можеш знайти дорогу до Срібного Озера.
Панич не зовсім зрозумів, що мав робити, але запам’ятав усе слово в слово і повернувся до маєтку. Там одразу ж велів селянам поставити нову стайню, і на останні гроші купив пару коней.
Мало помалу почав господарювати. Селяни як побачили, що новий господар узявся піднімати господарство, допомагали хто як міг. Вирубали чагарники, розорали поля, засіяли добірним зерном. Посадили нові сади та виноградники, а навесні спорудили на річці новий млин. Молодий панич так захопився, що сам не цурався праці з селянами, і ось уже через два роки у нього було усе: і стайня, і лоша, і млин…Та от біда, виноград ще тільки но почав родити, а млинове колесо тільки один раз обмила вода, що вирвалася з-під зимової криги. За коня взагалі мови не було, мале лоша тільки вийшло на пасовище.
Спливали роки. Панич став таким славним господарем, скупив нові землі, збудував собі величезний замок, почав торгувати зерном та худобою, у його погребах стояли діжки з вином, а селяни стали заможними та веселими. Сам король почав запрошувати його до себе, щоб послухати якусь пораду. Згодом дав йому високий титул і панич став знатним вельможею.
Пройшов ще деякий час і панич попросив у короля руки однієї з його доньок. А той радо прийняв його як свого зятя. Тепер він мав усе про що колись мріяв: владу, багатство, вродливу жінку, яка народила йому сина. За всіма клопотами які спали йому тепер, він зовсім забув про Срібне Озеро, заради якого колись усе це почав.
Якось одного зимового дня він сів на свого улюбленого коня, посадив попереду себе маленького сина і поїхав до лісу, що ріс поряд із замком. З собою він узяв буханець хліба та фляжку з вином. Зимове повітря було свіжим та морозним, навкруги немов дорогі коштовні камені блищав білий сніг, дерева одяглися в сріблястий іній. Так, милуючись, вони заїхали вглиб лісу. І там з хатинки, яка геть сховалася у снігових заметах, вийшла старенька бабуся-ворожка. Панич, що вже став знатним паном-вельможею, зіскочив з коня і поклонився їй низько в пояс, та шанобливо привітався.
- І я тебе вітаю, ти став великою людиною, знатною та шанованою.- Мовила йому бабуся-ворожка. - Ти зумів перетворити занехаяну землю в квітучий сад. Тебе люблять та поважають твої люди, король слухається твоїх порад, знатні пани з далеких країв їдуть за сотні миль тільки щоб вклонитись тобі. У тебе є син – твій спадкоємець. Все, чого ти хотів у тебе збулося. Але саме сьогодні минуло сім літ твоєму улюбленому коневі. Ти виконав усе, що я тобі сказала: хлібина в твоїй торбині спечена з борошна, яке змолов млин, збудований на річці. П’ять разів ріка на якій він стоїть замерзала, і п’ять разів розтавала, омиваючи колесо новою водою. Твої виноградники вже давно почали родити і вина в твоїх погребах стоять уже понад три роки. Отже, ти просто зараз можеш вирушити до Срібного Озера. Ходімо, я покажу тобі дорогу.
- Я не готовий зараз їхати в далеку путь. Моя дружина чекає на другу дитину, зі мною малолітній син…
- Але далеко їхати і не треба. - посміхнулась старенька. Вона повела його далі в глиб лісу. Там, посеред столітніх дерев розкинулося чарівне лісове озеро. Вода посередині не замерзала ніколи, тож, огороджена білими берегами, блищала темним сріблом… Краса, що відкрилася паничу, зачарувала його і захопила. Він слова не міг вимовити, милуючись краєвидом.
- Ось це твоє Срібне Озеро.
- Але воно було зовсім близько, я б міг давно приїхати сюди і загадати бажання?
- Ні. У кожного є своє Срібне Озеро. І до нього не можна просто так дійти, кожен має виконати щось важливе в своєму житті, щоб знайти його. Дехто знаходить його одразу, витративши одне-єдине бажання на якусь просту річ, а дехто навіть не знає, що був коло свого Срібного Озера; люди весь вік ганяються за примарними багатствами, не знаючи, що вони зовсім поряд, варто ступити лише кілька кроків…Всі шукають легкого заробітку, доступного за одним помахом руки. І тільки деякі дослухаються мудрих порад, та отримують все це на протязі довгих років, крок за кроком . Та ти його знайшов, то ж кинь монетку і загадай те , чого тобі хочеться!
Панич на хвилину замислився, думаючи, що б його загадати. Тоді дістав з кишені золотого, і кинув з розмаху в срібні хвилі, які на якусь мить завмерли, переливаючись під променями сонця, і, поглинувши монету зімкнулись, вражаючи своєю величною красою. Відтак панич вклонився ворожбитці та й поїхав додому, міцно притискаючи до серця свого маленького сина.
Тільки - но він ступив за ворота замку, як слуги оголосили , що щойно його дружина народила йому здорову і гарну донечку, то ж Срібне Озеро таки виконало його найбільше бажання.
