Це були неймовірні п’ять днів навчання в Школі воєнного сторітелінгу. Навчання проходило в селі Количівка неподалік Чернігова.
При вивченні історії важливий критичний підхід
До повномасштабного вторгнення мені довелося працювати гідом, я проводила екскурсії по Херсону і області. Інколи туристичні групи з Херсона супроводжувала до інших міст України. Завдяки цьому досвіду я зрозуміла, що люди погано запам’ятовують цифри і особливо дати. Дуже часто їх вони зовсім не цікавлять, можуть не помітити коли ненароком обмовилася і переплутала рік чи сторіччя. Зате людей цікавлять історії інших людей, трактування різних можливих версій тих чи інших подій, якщо вони недостатньо висвітлені і досліджені істориками.
Прикро, що шкільна програма з історії значною мірою базується на міфах створених за часів російської імперії та Радянського Союзу. І традиційно, в школі, мало уваги приділяється вивченню саме місцевої, локальної історії.
Дуже часто на своїх екскурсіях я описувала умови історичної епохи про яку розповідала, просила екскурсантів уявити себе в тих умовах. Та запитувала, як би вони діяли за тих чи інших обставин. Зазвичай, люди самостійно після цього розпізнають історичний міф, розуміють, що такого бути не могло. Пропонують власні варіанти розвитку подій. Вони можуть не співпадати з тим, як це описують сучасні історики. Але, навіть їхні історії, часто більш правдоподібні, ніж ті, що колись вивчали в підручниках з історії.
Нинішня війна через якийсь час теж стане історією. І для того, щоб ці події не залишили в ній білих плям - їх потрібно описувати і висвітлювати. Важливо говорити правду, не замовчувати її. Не можна допустити, щоб замість правдивого висвітлення подій залишилися вигадки російської пропаганди. Адже, якщо маємо відсутність інформації з приводу якоїсь події - то вона заповнюється російською дезінформацією, або вигадками і плітками. Хто краще може розповісти про події ніж люди, котрі їх бачили на власні очі і пережили їх?!
Історії людей - це свідчення подій
Зрозуміло, що не всі з них прагнуть записати те що вони пережили, часто люди просто не хочуть згадувати про пережиті жахіття, щоб знову не занурювати себе в страшне минуле. Але від себе ви не втечете. Згадайте наших бабусь та дідусів, які дуже хотіли забути Голодомор й війну. Але все одно щось та згадували, щось та промовляли вголос. Навіть попри те, що за зайві розмови на цю тему могли отримати реальне переслідування та судові справи. І саме через їхні розповіді, згадані історії ми знаємо про ті події набагато більше, ніж про них написано в підручниках історії.
Тому важливо записувати історії людей, які стали свідками воєнних злочинів окупантів. Які постраждали від приниження, тортур та знущань загарбників. Яким довелося побувати в окупації, жити якийсь час на лінії зіткнення. Щоб історія сучасної війни пізніше писалася за історіями доль людей, що були свідками цієї війни, а не за хроніками російської пропаганди. Яка, до речі не спить, та майстерно використовує все нові й нові фейки. Вражає кількість людей, які готові сліпо вірити цим вигадкам. А все тому, що їх продукують фальсифікатори-професіонали, які знають слабкі місця в психології людей. Знають, як важливо, щоб емоції та обурення брали верх над здатністю аналізувати, співставляти та робити власні висновки.
Дуже часто навіть професійним журналістам важко психологічно висвітлювати теми жахіть, які люди пережили під час обстрілів, окупації, полону. Людям, які роблять це вперше, часом важко налаштувати себе, підготувати питання, які б допомогли свідкам якнайповніше розповісти про пережите. Подумати над тим, як висвітлити цю історію і не зашкодити людині, яка поділилася нею з вами. В деокуповані місцевості постійно їздять журналісти та документатори злочинів війни. Документатори збирають і записують воєнні злочини, щоб передавати їх до міжнародних організацій із захисту прав людини та комісій, що розглядають порушення правил ведення війни.
Навіть через 80 років після закінчення Другої світової війни, Німеччина продовжує виплачувати репарації нащадкам людей, які постраждали від війни та окупації. Ми не сумніваємось, що настане той час, коли і росія буде змушена сплачувати репарації всім постраждалим у війнах, які вона розв’язувала.
А історії людей, що стали свідками воєнних злочинів військових армії окупанта мають почути, як в Україні так і за кордоном, щоб люди зрозуміли сутність окупантів, їхню тваринну жорстокість та впевненість у власній безкарності.
Писати історії навчають в Освітньому домі прав людини
Саме для того , щоб навчити воєнному сторітелінгу всіх охочих працювати з цією темою і навчає Освітній дім з прав людини - Чернігів.
Якось перегортаючи стрічку соцмереж натрапила на оголошення, в якому запропонували пройти курс воєнного сторітелінгу. Я зацікавилася, почала читати програму курсу і вирішила зареєструватися для того, щоб пройти навчання. Проте, була одна умова - на курс запрошували лише тих, хто пройде онлайн курс “Правда через історії” . Курс складається з 10 відеоуроків про тексти, інтерв’ю, подкасти та відео. Містить багато корисних допоміжних матеріалів. Після кожної теми слід пройти тест. Якщо тест не пройдено - наступна тема не відкривається.
Після проходження онлайн курсу ви можете потрапити до школи воєнного сторітелінгу, яку проводять в Освітньому домі прав людини - Чернігів. Зареєструватися можна тут.
Освітній дім прав людини-Чернігів
Серед 15 людей, які проходили навчання на початку березня потрапили не лише журналісти, а й вчителі, студенти, школярка. І це насправді дуже добре, що долучитися до цієї справи можуть люди, які відчувають в собі потенціал документатора. Гадаю, що навчання, крім журналістів, буде корисним для співробітників музеїв, студентів філологічних та історичних факультетів, школярів випускних класів, які планують пов’язати своє майбутнє з журналістикою.
Ці п’ять днів ми брали один у одного інтерв’ю, робили репортаж, подкаст, знімали відео. Працювали в групах і склад груп щоразу був іншим. Це дозволило нам краще познайомитися та глибше пізнати один одного. Що важливо: після кожного практичного завдання ми намагалися знайти помилки, які допустили інші групи. І це також є способом закріплення здобутих знань.
Лекторки Яна Собко, Настя Горпінченко, Надія Миколаєнко навчали звертати увагу на дрібниці, які надають забарвлення та емоційності історії.
Справжнім сюрпризом для всіх стала лекція Акіма Галімова, автора проєкту “Реальна історія”. Вчительки та вчителі історії були в захваті. Адже короткі фільми цього проєкту розвінчують радянські та російські історичні міфи, навчають критичному мисленню та вмінню вибудовувати логічні ланцюжки з історичних фактів і подій, їх причин та обставин за яких вони відбуваються.
Здобувати знання можна у будь-якому віці
На завершення провели роботу в “полях”. Тобто, документування злочинів війни в селах Седнів та Черниш, які пережили російську окупацію. Документування має свої особливості. Люди, що пережили трагічні події не завжди готові говорити. Нині багато людей в прикордонні бояться повторного наступу окупантів. Тому відмовляються розповідати про пережите. Навіть даючи свідчення про злочини російських військових, свідки часто просять не вказувати в публікаціях їхні імена. І це нормально. Головне, що вони свідчать про злочини, розповідають про пережите та те, що бачили на власні очі.
Дуже важливо, щоб ці історії почув світ, навіть зі зміненими іменами героїв та прибиранням подробиць і фактів, за якими їх можна ідентифікувати. Адже ворог не втомлюється вигадувати безліч історій та генерувати штучним інтелектом фото, якими дискредитує Україну і українців перед світом. А нам всього лиш потрібно розповідати правду, не соромитися цього і не приховувати.
Мені з колегою Наталією Калініченко, головною редакторкою Білопілля.City, випало опитати пані Галину Луговську, директорку місцевого музею. Результат цієї роботи ви можете прочитати на нашому сайті за посиланням. Або на сайті Освітнього дому з прав людини-Чернігів за посиланням. Результати опитування місцевих жителів від інших наших колег виявилися не менш вражаючими. Серед опитаних були люди, які вперше наважилися давати свідчення. Співставляючи ці історії можна описати правдиву історію окупації цих двох сіл на Чернігівщині.
Хочу сказати, що навчатися не пізно ніколи. Навчатися не соромно в будь-якому віці, головне - бажання здобувати нові знання. Якщо враховувати стрімкий розвиток технологій - то навчатися потрібно постійно, щоб не виглядати “динозавром”. Крім воєнного сторітелінгу в Освітньому домі прав людини-Чернігів проводять навчання для державних службовців за програмою «Письмова комунікація публічних службовців: проста мова та легке читання», навчання з прав людини в умовах війни для молодих активістів та активісток і багато інших корисних тренінгів. Підписуйтесь на їхні сторінки в соцмережах, щоб вчасно зареєструватися на важливий для вас тренінг.
