Володимир Яремчук - поет та етнограф-ентузіаст. В дитячі роки йому пощастило спостерігати та бути учасником автентичних народних обрядів, які проводилися в його рідному селі Вільховому без всяких написаних сценаріїв, розподілення ролей та без репетицій. Чимало часу пан Володимир присвятив дослідженню й вивченню української обрядовості. Результатом цих досліджень стало написання книги. Шкода, але Володимиру Яремчуку не вдалося видати книгу державним коштом.
Долинська.City вважає, що робота Володимира Яремчука відкриває нам величезний пласт нематеріальної культурної спадщини українського народу. Вона обов’язково має побачити світ. З дозволу автора ми починаємо публікувати в розділі “Блоги” сторінки з книги, які описують народні обряди та звичаї. Також заохочуємо всіх небайдужих читачів допомогти зібрати кошти для того, щоб автор зміг видати свою книгу. Номер карти 5168 7451 8878 2103.
(Продовження. Початок https://dolynska.city/blogs/419603/-lito-rusalni-obryadi-zeleni-svyata)
Подаємо орієнтовні сценарні плани окремих русальних обрядів та загальні рекомендації по їх забезпеченню.
Обряд звивання вінків. Про що він
Суть обряду – весільно-любовна магія, загадування про здоров’я, шлюб. Обряд тільки дівочий. Хлопці долучаються по ходу, на завершення.
1. Збір дівчат. Пісня-гаївка загального звучання, наприклад, – універсальна для весняно-літнього періоду «Ой високії тиночки», (вся чи фрагментом).
2. Діалоги: (тут і далі, в усіх обрядах): на загально-русальні теми, тобто:
- про русалок, про користь і шкоду від них, (сприяютть буянню природи, але можуть залоскотати, втопити);
- про сорочки та намітки для них – щоб відчули себе жінками;
- про замикання комор від них, бо крастимуть ті ж полотна, сорочки;
- про русалчиних дітей та пошанування їх – дати хрестик;
- про русалку-семилітку – розумну, але підступну і небезпечну;
- про жито, поле, тополю, зозулю – будь-що;
- про необхідність звивання закруток на хлібах, щоб обдурити русалок, які захочуть псувати збіжжя;
- про врожай, достаток, землю-годувальницю і т.д.;
- про обереги, (полин, часник, любисток, м’яту);
- про клечання – захист осель від зла і пошанування лісових божеств;
- про ворожіння і збирання лікарських рослин, про головну суть того чи іншого обряду, але ні в якому разі не повчання і не моралізаторство, а природні діалоги, де хтось із учасників щось знає і про це повідомляє: всерйоз чи жартома (див. вище).
-
Опис обряду звивання вінків та його атрибутів
Мета: інформування глядача про праукраїнську дохристиянську суть свята і підготовка його до сприймання обряду, елементи гумору, етнопедагогіка і т.п..
3. Вихід до місця звивання вінків із вирубаною заздалегідь зеленою деревиною та з продуктами для трапези. Пошук місця для звивання вінків. Дорожня гаївка чи та ж «Ой високії тиночки» для імітованого пошуку місця звивання вінків.
Відомо, що жінки і дівчата в цей час не тільки стелили по кущах сорочки і намітки, а й носили їх на дерев’яних підставках (по типу корогов) в ході процесії проходження до лісу.
4. Початок звивання. Головна пісня. («Зав’ю вінки», «Ми віночки ізвивали»). Діалоги – «інструкції» для дівчат-початківців. Розмови про те, чого ждемо від обряду і що може статися, (зеленітиме вінок – піде дівка заміж, зав’яне – чекай лиха). Пісні з весільно-любовними пригодами.
5. Русальні ігри. Обрання старшої куми (шлюбна магія) та цілування і кумування через заплетені вінки. Роздача жовтих крашанок, символів і тепла, і достатку, і продовження життя.
6. Поява хлопців. Жарти навколо вінкозвивання, навколо постатей дівчат і навколо постатей хлопців, легкі пересварювання. Про заборону шуміти в лісі, бо малі пташенята. Спільна пісня, танець, гра.
7. Гуляння. Виготовлення обрядової яєчні. Запалення вогнища. Дівчата кидають вінки на хлопців та підкидають їх із загадуванням, хто швидше заміж вийде. Ігри дівчат з русалкою, діалоги про обереги, залякування хлопцями дівчат. Загадки.
Доречною буде будь-яка побутова лірична пісня про кохання, стосунки в сім’ї, що не порушує загального звучання обряду
8. Завершення. Вихід на збір лікарських рослин. Фрагмент вихідної пісні в русі за сцену, («Ой співали дівочки, співали, в решето пісні складали…», див. вище, «Красна гірка»).
І тут, і далі доречним буде використання національних символів: води, свічки, хліба, рушника, Дідуха і т.д. як завгодно, але органічно для цього обряду.
Для декорацій та сценічного реквізиту.
«Кущ», краще пересувний, де дівчата звивають вінки (для сцени не всі, а можливо, троє на одному кущі), стовп «горюдуб» для стрічок, квітів, можливо, з гніздечком, «вогнище», вінки для кидання хлопцям.
Пучки рослин-оберегів, можливе опудало якогось страховиська, з яким потім поступають, як хочуть, у когось – намітка (рушник-полотнина), залишений на кущі для русалки. Реквізит, передбачений введеними вами в обряд грою, танцем.
Обряд гоніння Шуліки (Рябця, Кобця, Сокола)
(Бачив у 8 років в с.Вільхове на Кіровоградщині)
Суть обряду: тільки жіночі ігри. Відвернення злих сил в особі Рябця (у нас – РАбця) з метою збереження в одному, більш відомому випадку, – поголів’я курчат, а в іншому, майже замовчуваному, – збереження чоловічої сили, любовна магія. Релікт фалічного культу. Водночас – оспівування подружньої вірності та осуд зрадливості. Етнографія майже нічого не каже про цю особливу сторону обряду. Однак Олекса Воропай згадує про нього в контексті іншого обряду: похорон Ярила, котрий символізував загибель весняного сонячного бога і передачу ним своїх функцій літньому – Купалу. А в часі цей обряд співпадає з обрядом гоніння Шуліки.
І там він пише, що жінки в ході цього обряду «пили горілку, танцювали та співали соромницьких пісень (виділено мною, В.Я). Чи хтось має сумнів, які то були «соромницькі» пісні? Особисто я – ні. Так із легесенького натяку етногрфа, який не міг собі дозволити писати про подібні речі відверто, але й збрехати не міг, ми виходимо на приховану суть свята гоніння Шуліки.
Зауважу, до речі, що багато хто з етнографів сьогодні каже не про поховання Ярила, як у Воропая, а про поховання Коструба, Кострубонька. Гадаю, тут сталася якась помилка, якась дезінформація, бо слово «кострубатий» в українській мові немилозвучне і означає щось колюче, сухе, стрипіхате, незграбне. Хіба могли таким словом назвати Ярила – Сонце-юнака?! На Східному Поділлі Коструб – недобрий дух зими, якого топили у весняних водах.
Хід обряду може бути такий.
1. Діалог-інформація про потребу гонити Рябця. (За більш поширеними даними – для збереження поголів’я виводків птиці, за менш відомими: хижі птахи якимсь чином зменшують чоловічу силу, чим шкодять щасливому шлюбу).
2. Збір у якоїсь із жінок в садку. Можна і на нейтральній території – в лісі, в гайку, в байраку.
3. Пащекування жінок на відповідні теми: про стосунки в тій чи іншій сім’ї, про кумівські зальоти, про якогось вдатного показного мужчину і т.п..
Голосна пісня любовного спрямування, краще – ближче до еротики: про залицяння, про потаємні любовні зв’язки, але ж і про подружню вірність – також обов’язкова.
4. Виготовлення еротичного опудала чоловіка, (самця). Діалоги навколо нього. Ігри і танці та дотепи – які завгодно.
Жартівливі обрядові дії, коли на нього рухами, ніби то, насилають чоловічу силу. Суцільна імпровізація, (в побуті – малопристойна). Для сцени опудало краще одягти в штани.
5. Жартівливі приспівки і пританцьовування еротичного плану та відповідні діалоги і коментарі.
6. Винесення на високій палиці макету Рябця.
7. Обрядова дія гоніння Рябця, коли його хором гонять, гукають недобрі побажання, б’ють в металевий посуд, стріляють в нього, а й навіть спалюють його опудало чи б’ють його палицями або топлять. (Варіантів багато).
При цьому лунають вигуки типу: «Шуліко! Шуліко! (Чи «Рябцю», «Кобцю») Тут не кружляй! Наших качаток не видивляй! Гай, гай! Гай, гай! Шуліко! Шуліко! Сюди не дивись! Першим курчатком подавись!» Якщо це любовна магія, то вигукують: «Не літай тут, Шуліко! Не в’яли сили чоловіку! Лети в нетрі та в хащі, де сили пропащі!» і таке інше.
8. Розмови про домашню птицю і те ж гоніння.
9. Відшукання викинутого в траву перстня і ворожіння на нього (хто першим знайде, там сімейне щастя буде). Вшанування тієї, що знайшла. Прибирання її в зелень, дарування. Побажання їй подружнього тепла.
10. Могорич від неї за добрі побажання. Обрядова яєчня. Пісні на теми подружнього життя: вірності і невірності, нещасливого шлюбу.
11. Танці, пританцьовування, жарти
12. Роздача приворотних та молодильних лікарських рослин з коментарями, в тому числі – з гумористичними. Завершення. Прощальна любовна пісня.
Для декорацій і сценічного реквізиту.
З особливих реквізитів: опудало чоловіка, (самця, для сцени – все таки в штанах), опудало Рябця, перстень, металевий посуд для створення шуму.
Обряд виграшний тим, що в ньому можна використати які завгодно жарти, анекдоти, баєчки, діалоги допустимо-еротичного змісту, а також найрізноманітніші пісні (спеціальні не відомі), в яких показати всі вокально-виконавські можливості вашого колективу. Але обряд специфічний, бо потребує особливого надзвичайного почуття міри, такту, делікатності.
Обряд водіння Тополі (Куста, Берези і т.д.)
Певна річ, обряди водіння Тополі, Куста, Берези (є й інші назви, аж до водіння Коня) не є абсолютно ідентичними. Однак усі етнографи, описуючи ці обряди:
а) згадують їх водночас, а не відокремлено;
б) згадують їх в контексті саме русальних обрядів;
в) вказують на водіння якоїсь рядженої особи, як правило – жінки чи дівчини, від хати до хати і в поля, з побажанням добра, врожаю і добробуту;
г) скрізь не обходилося без заквітчування зеленню, хоч при водінні Тополі акцент більше робився на хустки, рушники і прикраси, а в разі водіння Куста – на саму зелень;
д) і Тополя, і Куст одягалися так, щоб їх не можна було пізнати, тобто обличчя ховалося;
е) і Тополя, і Куст не могли ходити по одній вулиці, не мали зустрічатися. (За даними від моїх старших земляків: «щоб не двоїлися думки і не двоїлася погода в жнива»). У разі ж непередбаченої зустрічі затівали жартіливу бійку, у якій, уже без жартів, хтось мав здерти з іншого маскування і показати обличчя супротивниці. Далі вона ходити не мала права!
Це дає повне право зробити висновок, що сакральна суть цих обрядів є тотожною. Вона – в праукраїнському природо-відповідному землеробському погляді на суть і цінності життя, на необхідність накликання врожаю, і вона ж – своєрідний варіант літніх жіночих колядок (термін «колядки» вжито абсолютно умовно), з побажанням родючості, добробуту та врожаю, швидкого і вдалого шлюбу неодруженим, із щирим пошануванням зелені та задобрюванням сил природи, хлібними і рослинними пожертвами їм, з поклонінням землеробським божествам і духам. Обряд дівочий та жіночий. Хлопці долучаються по ходу або йдуть спостерігачами і охоронцями.
Тут ми маємо справу з різними реґіональними проявами одного й того ж (за сакральною суттю) обряду, сформованого в результаті давньої географічної та історичної ізольованості, а в дуже давні часи – ще й в результаті поліетнічності, коли різні племена, поклоняючись ідентичним сонячним божествам, їх по-різному називали і для їх вшанування користувалися дещо відмінними обрядовими діями. Це можуть бути такі обрядові дії:
1. Діалог (двоє чи група, чи тільки дівчата, чи і хлопці, але тільки на початку, далі їх нема) про намір водити Тополю (Куста). Для чого це треба (щоб рік був урожайним на хліб, на овочі, на фрукти). Домовляються, де збір і т.п..
2. Збір з піснею загального зеленосвятського плану. Розмови. Жарти.
3. Вибирання кандидатури дівчини на Тополю. Коментарі, з якої дівчини яка буде Тополя і чому.
4. Прибирання Тополі в зелень, стрічки, тканину, хустки. Маскування її обличчя і статури повністю, коментування, що і для чого робимо. Пісня про прибирання, нахвалювання своєї Тополі. Побутова пісня про тополю, ближче до обрядової.
5. Водіння Тополі. Проходження попід двори. Збір пожертвувань для Тополі. Жарти навколо цього (це літній варіант своєрідних жіночих «колядок»). Обов’язкове: побажання врожаю, родючої ниви, добробуту, статків, величання господарів. Випрошування хатки і черевичків для Тополі.
Пісні: авторські – «Травою бредемо», «А в нашого Куста», «Ой під Кустом, під Кустом», «Ой ти тополенько», народні – «Ой боровая зозуленько», «Скопаю я грядочку», «Стояла тополя край чистого поля».
6. Обдаровування зустрічних обрядовим печивом.
7. «Бійка» двох Тополь. Коментування бійки: по-перше, інформативне, чому не можна зустрічатись двом Тополям, (щоб не двоїлися думки і не мінялась погода в жнива), по-друге – гумористичне – коментарі хлопців. Пік жартів.
8. Виведення Тополі в поле, (серйозно-лірична, часом – побожна частина обряду). Закрутки на житах, (щоб обдурити русалок: вони подумають, що тут уже були їх посестри). Хлібні пожертви полю. Звертання до ниви, тополі, їх величання, до зозулі, до пташок взагалі.
Пісні: авторська «Ой ти тополенько», решта – навіть не обрядові, а ліричні, в тому числі й любовного звучання, але тільки доречні, органічні для обряду.
9. Заквітчування, по дорозі, криниці чи вшанування джерела. Заквітчування дерев стрічками. Їжа для пташенят.
10. Вихід хлопців. Пісня-дражнилка (та ж веснянка «Вийди Грицю»). Кпини хлопців і дівчат. Ті самі ігри між собою в русалок та змагальні ігри. Загальні танці. Та ж обрядова їжа, вогнище, стовп і т.д., (див. вище), словом – гуляння.
11. Застілля-братчина, коли зібрані дівчатами харчі під час водіння Тополі споживалися усією спільнотою: і тими, хто збирав, і тими, хто прилучився, а й навіть тими одруженими молодшими жінками та чоловіками, що ці харчі давали.
Обряд “Зелена трава”
Ще донедавна в Новоукраїнці Кіровоградської області (записано від Олександра Антоненка, 1951 року народження) на кутку з назвою Третя рота під час Зелених свят проводився обряд «Зелена трава». За свідченням цього очевидця, накошені лугові трави-квіти стелилися вздовж вулиці в три ряди.
Центральний ряд слугував столом і застилався скатерками та заставлявся наїдками-напитками, а два бічних – слугували «лавами» і застелялись ряднами. Проводилося масове веселе застілля.
Як на мене – це не що інше, як релікт заключної частини обряду водіння Тополі – застілля. Весь обряд нині втрачено через усім відомі суспільні процеси. Зелена трав – не що інше, як рослинна пожертва. Впевнений, що й без поминальних мотивів тут колись не обходилось. Але нищення (і свідоме, й несвідоме) нашої народної звичаєвості призвело до того, що нині маємо.
Цей обряд із русальних був чи не найбарвистішим і наймасовішим. І в цій роботі годі шукати всіх рекомендацій до названого свята, (як і до інших), бо обрядових дій, пов’язаних з водінням Тополі (Куста) може бути незліченне число і вони можуть як завгодно інтерпретуватись. Навіть одяг Тополі (Куста) – це щоразу повна новація і експромт.
Для декорацій і сценічного реквізиту.
Зелень, стрічки, барвисті хустки, тканина для одягання Тополі (Куста). Корзини для збору пожертв. Те ж саме – для роздачі зустрічним. Хлібні пожертви полю. Стрічки для квітчання дерев. Пташине гніздечко. Можна окремо вичленити Обхід полів і обхід та освячення криниць, можна також багатше і ширше показати події Зільника, (збору лікарських трав), але це малосценічні обряди, особливо Зільник.
Обряд клечання хат і подвір’я (клечальна субота)
Цей обряд детально описаний в етнографічній літературі і моїх доповнень не потребує. В клечальну суботу молодь і діти йшли до лісу, де наламували гілок липи, ліщини, черешні, дуба, ясена, клена, береста, граба та інших дерев і заквітчували стріхи, ворота, тини, криниці. В моєму дитинстві, – а виріс я за триста метрів від листяного лісу, – це був дуже радісний особисто для мене обряд: хати, тини, ворота, криниці – все стояло в зелені, як у вінках. Посміхалися, ставали добрішими люди. Ставали слухнянішими діти… Добрішав і святковішав цілий світ!
Скажу тільки, що в моїй місцевості клечання осикою, як про це дехто пише, було недопустимим. Але в багатьох регіонах України він побутував, бо осика здавна вважається захистом від нечисті. Саме цей обряд зберігся й до цього часу і є не чим іншим, як все тим же задобрюванням лісових, польових і лугових божеств і рослинним жертвоприношенням.
Нині він, чи не єдиний з народних обрядів, піснями не обставлений. У всякому разі мені такі пісні не відомі. Правди ради скажу, що моя дитяча пам'ять щось туманне зберегла про хати, що «стоять у віночках», про те, що «не довго хаті у віночку стояти, не довго дівці косою маяти»… Але це – крихти…
Обряд проводів русалок
(Досі побутує на півночі Макарівського району Київської області в селі Людвинівка, серед переселенців з Чорнобиля).
Це єдине з русальних свят, що нині проводиться після Купала (хоч і не скрізь). Чи так було і в давні часи – сказати не можу. Скажу більше, воно часто проводиться на християнського Петра і Павла, що припадає на 12 липня, (яке у православних християн є 28 червня). Саме на цей час на більшості територій України починаються зажинки і саме тому в збіжжі, при проведенні обряду зажинок, роблять закрутки: аби русалки його не крутили.
Суть обряду: завершення Русалій, проводи і духів природи, і духів покійних до їх місця спочинку, поминання. Заклинальна магія. Очищення вогнем. Свято також дівоче й жіноче, але хлопці й чоловіки поряд, а біля цвинтаря, біля вогнища – вони вже повноправні учасники.
Примірний сценарій свята такий.
1. Збір учасників на центральній площі села, в центрі кутка. Це має бути якось обумовлено, наприклад в діалозі.
2. Діалоги про суть проводів русалок, про задобрювання їх і їхніх дітей у свій час і про необхідність замкнути комори, обійти зі свяченою (із непочатою) водою і свічкою закутки, можливо і тут провести такий обхід чи хоч би скроплення, можливо виставлення їжі душам покійних.
Тут теж дівчата і жінки можуть нести на дерев’яних підставках сорочки та намітки (як корогви).
3. Розпорядниця (старша) виставляє дівчат і жінок поперек вулиці. Вони тримаються попід руки, перегороджують вулицю від тину до тину, і йдуть вулицею на край села, щоб витиснути русалок. Описується, що і для чого, а також маршрут.
4. Хода до околиці села з піснею. Найкраще – «Веду русалку». Так само може робитися опудало русалки – на фантазію учасників. Виготовлення красивих ляльок-русалок в багатому убранні, як це часом, трапляється, уявляється недоречним. Русалка – потойбічна істота із зеленавим чи зовсім блідим обличчям, із зеленою косою чи у вінку із зелені та болотисто-річкових квітів, які, до речі, вплітати у дівочі вінки дуже не рекомендувалося, у простому полотняному одязі.
По дорозі хтось один може робити заклинальну магію вогнем, водою, рослинами-оберегами стосовно людей, що зустрічаються, «очищаючи» їх.
5. Перебудова шеренги за околицею. Стають попарно, перші роблять ворітця, всі в них проходять. Так ідуть метрів сто. Кожна перша пара знову робить ворітця (браму). Спів продовжується. Всі пісні, що стосуються русалок.
6. Хлопці і чоловіки виходять поперед процесії і біля воріт цвинтаря ладнають два вогнища. Вся процесія ходить між вогнищами і ще раз окроплюється водою.
7. Процесія обходить цвинтар без пісень.
8. Всі зупиняються біля вогнищ, «проштовхнувши» перед цим духів у ворота. На воротях ставиться оберіг: букет рослин-оберегів, вінок з них, головешка, горня води – що-небудь із цього одне. Виконується пісня «Проводили русалочок». Буває, що палиться опудало якогось русального духа. Присутні чи ще раз обходять вогнища, чи виставляють над ними руки для очищення.
9. Біля вогнищ проводиться небагата поминальна, спокійна, стримана, але не сумна трапеза. Співаються пісні про родинно-побутове життя, про батьків, найчастіше – сирітські, вдовині, про лиху долю. Русальні пісні більше не виконуються. Відверто любовні чи жартівливі пісні – також недоречні.
З того ж таки села Людвинівка мені відомо, що на цвинтарі в цей час могли виконуватись пісні-плачі, а ще в посушливий рік на могилу утопленика клали дівчину і поливали її водою, накликаючи таким чином дощ. (Це чула і розповіла 13-річна Марія Шевчено з м. Макарів на Київщині)
Для декорацій і сценічного реквізиту.
Рослини-обереги в пучках чи вінках, свічки, свячена вода, можливі рушники для ворітець, вогнища, опудало. Режисерськи на сцені складно імітувати далекі ходіння.
Пропоную повний варіант сценарію проводів русалок.
Реквізит: намітка, сорочка, гармошка, полин, часник, любисток, м’ята, ціпок, гілки зелені, качалка і рубель, коцюба і рогачі, череп’яний горщик і дерев’яна ложка, посуд з їжею та чарки, можливо – корзина з требою – печивом (для роздавання).
(На сцену виходить група солісток – четверо – з піснею).
«Ой високії тиночки» (народна)
1-ша: Поки ще жнива не почались, вдаримо лихом об землю!
2-га: О! А казали, Любка не прийде! (з паличкою-ціпком виходить Любка).
Любка: А 'вори*, бабо-ягодо! Чого це я не прийду?! Це у мене вже дурна звичка з паличкою ходити. Мені б оце гармошку! (виходить гармоніст).
• А 'вори – діалектне спрощене: «А! говори!»
Гармоніст: Є гармошка! (програш до пісні. Любка викидає паличку, пританцьовує і співає, на другий куплет пісню підхоплюють всі).
«Чи ти ж мені, мамо, та й не говорила»
Чи ти ж мені, мамо, та й не говорила(2),
щоб я до парубків у яр не ходила?(2)
А я ж тебе, мамо, чути не хотіла (2),
через день, через два у яр лопотіла(2).
(Всі танцюють. Виходять ще двоє).
3-тя: А що це тут у вас за шарварок?
1-ша: Або що?!
3-тя: Забули який день сьогодні? Маємо ж русалок провести…
2-га: І правда! (до гармоніста): Йди, Толю, йди!
Толя: (з досадою махає рукою): Погуляли!
2-га: У нас тут бабські справи. А ти доганяй Володю. Поможеш йому коло воріт цвинтаря з обох боків вогонь розкласти…
3-тя (продовжуючи): Щоб ми після проводів русалок ніякої шкоди не мали, а вони вийти назад із кладовища не могли…
1-ша: І от ви скажіть! Тільки хліба половіють, як тут же вітри віють. А вже ж ті русалки лихо роблять: виложують жита, викачують, закручують…
«А поглянь-но господарю» (народна)
1-ша: А я у себе в житі закруточку зробила. Тепер русалки будуть думати, що вони там уже були – і в мій город не підуть.
2-га: І чого тим русалкам спокою нема? Сиділи б собі, куди Бог привів… А то йдеш коло води – і боїшся…
1-ша (зі сміхом): А ти що, дівка?
2-га: А вони що, перевіряти будуть?
1-ша: То як уже так боїшся, скрути з паличок хрестика та кинь у воду.
3-тя: Еге ж! Я чула, що коли русалка сім років хрестика не знайде, то стає дівкою-семиліткою – розумною і злою.
«Йшла русалка дібровою» (народна)
Для сценічного виконання, з метою економії часу, самі загадки і відповіді на них рекомендується не співати, а проговорити. По закінченню пісні всі плюють ліворуч, а Любка – праворуч.
1-ша: Ти куди ото плюєш? Там же ангел, на правому плечі! А нечисть на лівому, ото туди й плюй!
Любка: Буду знати… А ще, я чула, дівчата вдягають вінки з м’яти та любистку. Русалки їх запаху не терплять, тож і не займають.
2-га: А жінкам як захищатись?
3-тя: У мене, ось, жмуток полину…
4-та: А у мене зубок часнику…
1-ша: А ще треба їм на деревах старі сорочки і намітки розвішувати. Вони ж їх не наносились.
«Ой сиділа русалочка» (народна)
1-ша: А жита гарні стоять! Буде коло чого розмахнутись!
2-га: Еге! Тепер не поспиш!
«Не куй, зозуле, по діброві» (народна)
1-ша: Так, дівчата! Пора вже проводжати наших русалок туди, де їм місце. Тільки спочатку шуму наробімо, наполохаймо їх. Починаймо!
(Всі здіймають вгору зелене гілля, хтось – рубель і качалку, інша – коцюбу і рогачі, хтось – горщик, ложку, трясуть, грюкають).
«Ой Шум, Шум» (народна)
Ой Шум, Шум, ой Шум, Шум, ой Шум, Шум, Шум, Шум!
1-ша: А тепер ставайте через всю дорогу, беріться тісненько попід руки – і будемо витискати русалок із села. Аж у ворота цвинтаря. Пішли!
Доречною буде і «Рано, рано та вийду на гору»
«Веду русалку» (народна)
(Імітують, що проштовхують русалок у ворота цвинтаря. Очищають руки над вогнем. Це все коментують, але глядач цього не бачить).
«Проводили русалочок», (слова народні, мелодія В. Яремчука).
(Беруть чарки поминати померлих).
1-ша: Згадаймо тих, що не з нами… Уже скільки тих вдів…
Далі можуть бути які завгодно вдовині, сирітські, журливі козацькі пісні – що притаманно вашому регіону, наприклад «Усі гори зеленіють», «Із-за гір, з-за гір» і таке інше.
1-ша: Ото таке життя. Але поки живеш – мусиш таки жити, а не нидіти!
2-га: Та вже ж ми і від цвинтаря відійшли. Ану, хлопці, утніть.
«Де русалочки ходили…» (під гармошку, один пританцьовує).
«Ой боровая зозуленько» (1 куплет, народна)
Ой боровая зозуленько, ой, та не куй рано по діброві.
Або ж:
Ой високії тиночки, перелази низькі,
розходьмося, подруженьки, і далекі, й близьк(і).
(З піснею ідуть за сцену, по дорозі роздають требу).
Сакральний зміст Русалій
Про сакральний зміст Русалій не скажу нічого принципово нового, бо він – у вшануванні найдавніших дохристиянських природовідповідних божеств і їх задобрюванні.
Погляньте на задобрювання всіх польових, лісових, водяних міфологічних сил, накликання врожаю, рослинні пожертви полю, лісу, річці, магічні дії та ворожіння у вигляді виготовлення вінків, «закруток», влаштування вогнищ, носіння оберегів, заквітчування осель. Погляньте ще й на збирання лікарських рослин та виготовлення приворотів, поминання померлих. А спрямована була вся велика кількість обрядових дій на щасливе подружнє життя, на скоріше укладення шлюбу.
На моє внутрішнє, ніким не підтверджене, переконання, саме русальні пісні звалися гаївками, бо в цей час гаї уже були рясно-зелені, та й дійства проводилися в гаях.
