Жив собі один дуже багатий пан. Зібрав одного разу він своїх сусідів та знайомих на полювання. Довго мисливці гарцювали лісом, вполювали чимало дичини. Та раптом так сталося, що самого пана поніс кінь, скинув в лісовій гущавині, а сам, злякавшись, подався собі геть… Пан хотів було добрести до дороги, але втрапив у ведмежу пастку… Даремно гукав він на допомогу, але ніхто його не чув.
До смерку ходили люди зі смолоскипами, шукали пана, та ніхто не заходив у глиб лісу, а за власними криками не почули його прохань про допомогу. Тим часом, неподалік проходив лісник зі своїм собакою. Пес, зачувши чужого, почав гавкати та бігати навколо ями. Лісник пішов за ним, а побачивши в пастці людину, допоміг йому звідти вибратись. На дворі вже стояла темна ніч, то ж він запропонував панові перебути в його хатині до ранку, а потім уже він покаже йому дорогу додому.
Прийшли вони до хатинки лісника, господар засвітив каганця та й почав викладати на стіл нехитру вечерю…. Коли поїли, пан і каже: — За те, що ти мене врятував, проси все що тобі треба. Нагороджу, нічого не пошкодую…
— А що ж у тебе є таке, чого мені треба?? —здивувався лісник. Пан почав перелічувати: — Є в мене багато коштовних каменів, золото, дорогі вина, смачні наїдки, добротний одяг з хутра та парчі, сап’янові чоботи… Кажи, чого б тобі хотілося???
— Дорогий одяг мені, сам розумієш, тут ні до чого… — відповів лісник. — То чагарники, то кущі, парча роздереться… Є в мене хутряна заяча шапка — і тепла, і гарна. Чоботи сап’янові теж не годяться, тут і з оленячої шкіри ледве витримують. Що ж до смачних наїдків, коли ти сьогодні вечеряв, чи хотілось тобі якихось вишуканих страв?? Я живу в лісі, тут усе є: і грибочки, і ягоди, і дичина та птиця… А коли йдеш з далекої дороги, то чиста холодна вода із кришталевого джерела добріша від будь-якого вина в найдорожчому келиху… А чи бачив ти коли-небудь, як блищить роса на молодій зеленій траві під промінням вранішнього сонця??? Жодні коштовні камені не зрівняються з її сяйвом. А коли осінь торкне позолотою дерева??? Та ніщо не може бути кращим від танку сніжинок під сяйвом повного місяця… Ніхто ніколи не вкраде у мене цього багатства, воно щоразу радує око і заспокоює душу… А твої коштовні камінці… Всього лише камінці, хоча і коштують великих грошей. Скажи мені натомість, чи допомогли тобі твої статки, коли ти сидів отам у ямі??? А ще скажи, чи багато б усіх твоїх знайомих та родичів сумували, аби ти загинув??
Тут пан замислився… Пригадав, як нещодавно його родичі пересварилися, вирішуючи кому що дістанеться у спадок.
— Мабуть ти правий… Усіх цікавить мій заповіт… — пан важко зітхнув і похнюпився.
— А я завжди допомагав людям, тож як мене не стане, всі, хто мене знав, жалкуватимуть за мною… Я годую взимку звірів та птахів, то ж навіть вони пропадуть без мене… Мій собака, знайшовши тебе, привів мене до ведмежої пастки. Якби ти мав вірного пса, він би нізащо тебе не кинув. А якби у ти мав вірного друга - він би шукав тебе, доки б не знайшов… То ж скажи мені, що є справжнім багатством???
Нічого не сказав йому на те пан. Бо ж зрозумів, що за гроші вирішують майже все, але є дещо, чого не можна купити…
— В мене є двійко цуценят, одного з них я подарую тобі, — мовив лісник. — Так у тебе буде вірний друг, який ніколи тебе не покине і буде відданий тобі все життя.
Вранці пан пішов додому, ведучи за собою капловухе цуценя, та з розумінням того, що можна бути бідним, маючи безліч золотих монет і коштовних каменів, та незрівнянно багатим, якщо в тебе щира душа та добре серце…
