Сьогодні роковини з того дня, коли чиясь підступна рука навела ворожу ракету на стрій артилеристів 128-ї гірсько-штурмової бригади. Тут зібрали найкращих для того, щоб привітати з Днем артилерії та вручити заслужені нагороди. Серед загиблих того дня був і Дем’ян Стафікопуло, наш земляк, побратими називали його Богом артилерії. І по цей день, навчені ним бійці влучно стріляють по ворогу.
Українська поетеса, Соломія Українець присвятила свого вірша дружині Дем’яна - Юлії Стафікопуло. В римованих рядках вона передала почуття жінки та її життя після загибелі чоловіка.
Рік без тебе, як вічність…
Тебе забрав у мене листопад.
Він став примарою холодною між нами.
Повів кудись в небесний дивний сад.
Рік за тобою слідом йду думками.
Тепер я знаю - не переболить.
Біль втрати навіть
з часом не минає.
Мені б тебе побачити,
на мить.
Але квитки не продають до раю.
Рюкзак вернули твій і речі. Телефон мовчить старий.
Так хочу обійняти твої плечі. Почути таке рідне:
- Я живий!!!
Мій воїн
Не просто офіцер.
Бог артилерії в небо пішов Героєм.
Ніхто не скаже, де ти є тепер. Чи зустрінемось у вічності з тобою.
Скільки доріг війни
ти пройшов.
Скільки солдат прикрив в бою собою.
Від зради підлої смерть свою зустрів..
Лишився в нашій пам'яті Героєм.
Суду для твого зрадника немає.
Уникнув кари, продовжує жити.
Колись Господь за все його скарає, не я одна
в нього будемо помсти молити.
У спогадах ховаюсь від життя. Де ми щасливі, бачу твої очі.
Моментам тим немає забуття. Тепер у снах я бачу їх щоночі.
Для мене зірку з неба міг дістати. На відстані мій подих відчував.
Тільки ти так палко вмів кохати, стіною кам'яною мені став.
Без тебе осінь не така прийшла.
Гірчить ранкова кава
від розлуки.
Здається, все на світі віддала, щоб очі бачити твої, відчути руки.
Зненацька ти прийшов
в моє життя.
Такого, в своїх мріях малювала.
Так вірно, віддано, що аж до забуття, тебе, за щире серце покохала.
Ти став коханим, другом, чоловіком.
Затишком, моїм крилом. Ми поклялися разом і навіки. Мріяли про свій великий дім.
Щастя в минулому.
А ти - на небесах.
Твій голос мене будить серед ночі. Світанки зустрічаю у сльозах.
І в натовпі шукаю твої очі.
Дружина Воїна.
Я сильна, такою бути мушу.
Не називайте ви мене вдовою. Нікому не відкрию свою душу,
в ній буде вічний траур
за тобою.
Крізь фото посміхаєшся мені. Знаю, що чуєш. Вірю - з неба бачиш.
Обіймаєш мене Ангелом у сні, чую твій голос:
- Ну чому ти плачеш!
Розбились мрії, плани, почуття. Ім'я лишилось
і твоя світлина. Важко одній іти мені життям, коли не б'ється серця половина.
