Соломія Українець - поетеса, що пише про загиблих Героїв. Наразі має у своєму доробку вже понад 2000 віршів. "Мені телефонують мами, дружини, доньки з усієї України та з-за кордону, - розповідає пані Соломія. - Кожна ділиться своїм горем. І я пишу, пишу про наших Героїв, щоб увіковічити пам'ять про них". Ми хочемо познайомити вас з віршем, який пані Соломія присвятила долинчанці Олені Кортхонджії, мамі Мераба та Артема Кортхонджії, що стали янголами.
Два синочки ангелами стали...
Нема синів.
Зламані мої крила.
І сонце в небі світить
не мені.
Старшого - нелюди в мирний час убили.
Менший - поліг Героєм на війні...
Дивлюся в небо.
Кличу їх: - Синочки!!!
Журавликами в рідний дім летіть.
До серця пригорну ваші сорочки.
Бог один бачить, як душа болить..
Іду на цвинтар - лежать мої діти.
В очах із каменю нема тепла.
Онуків ще не встигли залишИти.
За який гріх синів пережила.
Старшого сина серед міста вбили.
Студентом був, людей, життя любив.
Справу його в поліції закрили.
Нема дитини ніби й не жив...
Менший - з дитинства думати навчився.
Гострий розум, силу волі мав.
На світ очима розумними дивився,
малий господар - все допомагав.
Підріс - став над собою працювати.
Займався боксом, у спорт зал ходив.
Спільну мову знаходив зі старшим братом,
сестричку меншу бавив і любив.
Веселий, добрий настрій міг підняти.
Відкриту душу, добре серце мав.
Поруч з ним було друзів багато,
легких доріг ніколи не шукав.
Не склалося з навчанням, пішов служити.
Повернувся. Жив і працював.
Мріяв про сім’ю, щоб були діти....
Прийшла війна - син першим зброю взяв.
В Азов всі іспити він здав.
Знайшов в собі витримку й сили.
Відважним воїном син став,
поважали його і любили..
Один із перших рвався завжди в бій.
Побратима міг в бою прикрити.
Молилась я, просила всіх святих
тебе в бою від кулі захистити.
Смерть з неба прилетіла. І нема.
Почула: - Вбили! Кам’яною стала.
Не пам’ятаю, як пережила, бо другого синочка поховала.
Побратими на руках несли.
Навіть поранені приїхали до сина.
Салютом честь Герою віддали.
Навік забрала сина домовина.
Нема синочків, небеса забрали.
Без них ніколи не навчуся жити.
Колись, мені букети дарували,
тепер ношу для них на цвинтар квіти..
Вони - два Ангели, летять до мене в снах..
Ми до світанку можем говорити.
Колись, і мій земний скінчиться шлях
З раю сини мене ідуть зустріти.
