23 серпня, з нагоди Дня Державного прапора України в Долинській відбулася урочиста церемонія – підняття синьо-жовтого стягу на головному флагштоці громади. Почесне право підняти Державний Прапор надали учасникам бойових дій старшому солдату Максиму Оівчику та сержанту Дмитру Таранцю. Перед підняттям Прапора, його освячення провів благочинний Долинського округу Православної церкви України протоієрей отець Олег Оніка.
У чому суть?
Долинський міський голова Євгеній Звіздовський вручив державну нагороду - орден «За мужність lll ступеня» матері загиблого військовослужбовця, нашого земляка Анатолія Мотуза, Ніні Юхимівні. Учасники урочистостей з нагоди свята поклали квіти до пам’ятного знаку борцям за свободу та незалежність України, на Алеї Слави загиблих Захисників. Вшановували хвилиною мовчання пам’ять Героїв, які віддали свої життя, щоб український прапор здійнявся над кожним звільненим українським містом і селом. Прапор України — це символ єдності та незламності. Символ вільної країни….
Улюблені кольори з юності та дитинства
Я згадую ті далекі часи свого дитинства та юності, коли мені чомусь завжди подобалися блакитний та жовтий колір, правда в дитинстві, не думала про те, щоб їх поєднувати. Просто тішилася з голубого чи жовтого платтячка, жовтого светра, блакитної шапочки.
В 1990 році я під час відпустки кілька днів була в Києві і мені часто зустрічалися люди з маленькими значками на одязі у вигляді жовто-блакитного прапорця, вперше подумала про те, яке це чудове поєднання кольорів. Тоді я дізналася про громадсько-політичне об’єднання “Народний рух України”, яке часто називали просто “Рух”. Вже того року до жовтої футболки я пошила блакитну спідничку і любила носити їх саме в такому поєднанні.
Пам’ятаю, як косився на мене комсорг інституту, підхіхікував чоловік подруги, який був на той час членом компартії.
Після серпневого путчу 1991, 4 вересня того ж року вперше над Верховною Радою України замайорів синьо-жовтий прапор, а 28 січня 1992 року його затверджено одним з державних символів України.
Спогади з окупації
2 березня 2022 року, другий день окупації Херсона, центральна площа міста - площа Свободи. Відео з камери спостереження. На площі, біля будівлі Херсонської обласної адміністрації стоїть Z-БТР. З нього виходять солдати, з обох боків від входу до адміністрації знімають українські прапори та кидають їх на асфальт.
В цей час, з протилежної від камери спостереження сторони площі йдуть четверо людей. Здалеку і в чорно-білому зображенні важко розпізнати що то за люди - чи то сім’я, чи просто компанія молодих людей. Але дві фігури вищі зростом, дві з них нижчі. Побачивши, що прапори кидають на землю, вони зупиняються, потім найменша фігурка з цією групи починає бігти до скинутих прапорів, за нею кидаються інші. На мить вони зупиняються за кілька кроків від окупантів - мабуть, питають чи можна забрати прапори. Окупанти, скоріш за все вражені такою зухвалістю та ще й не мають вказівок зверху, що їм робити з цими прапорами, тому дозволяють, а ще, ймовірно, немає розуміння навіщо цим людям якісь прапори. Дитина підхоплює обидва прапори і йде розмахуючи ними, як на параді. Вся група швидко йде з площі.
13.03.2022
Це відео тоді миттєво розлетілося соцмережами, я його добре запам’ятала. Але коли намагалася знайти вже пізніше - не змогла. Мабуть, окупанти та їхні посібники багато чого підчистили.
Спогади херсонки Олени Буцикіної: “23 серпня 2022 року я, як завжди, зранку йду поплавати в Дніпрі, спускаюся до пляжу “Лілея”, дорогою через Придніпровський парк помічаю жовто-блакитні стрічки зав’язані на кущах та деревах. А на пам’ятнику військовому кораблю - монітору Дунайської флотилії, часів Другої Світової війни, який стоїть на кручі над пляжем - майорить наш український прапор. Поки плавала в річці весь час поглядом не могла відірватися від прапора. Кажуть, що провисів він там мало не до обіду, хтось таки доповів окупантам”.
Пам’ятаю, як одного дня, того страшного окупаційного літа, зайшла до мене в гості подруга з донькою. Доки ми розмовляли, я помітила, що дівчинка весь час дивиться, не зводячи погляду, в одне місце. Коли прослідкувала за її поглядом, зрозуміла на чому він зосереджений - на маленькому українському прапорцеві, який до того стояв на робочому столі і під час окупації я прибрала його на шафу.
А ще пам’ятаю 10 листопада 2022 року, в Херсоні немає світла, води, опалення, інтернету й зв’язку. Ми ходимо містом в пошуках місця, де можна зловити бодай якийсь зв’язок, щоб повідомити рідним, що ми живі. Нарешті знайшли таку точку, вдалося поговорити, повертаємося додому і раптом я зупиняюся перед білбордом. Багато разів проходила повз і не помічала його. Виконаний в жовто-блакитних тонах він вистояв всю окупацію. Не знаю, коли його встановили, можливо взимку 2022 року. Текст, написаний на ньому, закликав жертвувати кошти на користь українських лікарів-інфекціоністів, вказувалася назва українського сайту та номери українських телефонів. Поруч було багато російських рекламних бордів, які кричали про те, що росія тут назавжди, про найкращу росіянську медицину, армію, тощо. Всі вони за цей час вигоріли, обшарпалися, а цей борд, витримав всю окупацію, зберіг свої кольори і виглядав так, ніби його щойно повісили.
11.11.2022
Олена Чепелюк, ректорка ХНТУ ділиться своїми спогадами: “Окупований Херсон. Приходжу в магазин тканин, прошу жовтий і синій креп сатин. Продавчиня не ставить питань щодо розміру, просто відрізає мені два шматки, додає жовто-блакитну стрічку в подарунок. 'Ви п'ята сьогодні', – каже вона.
Шила прапор вручну під світлом свічки в чужій квартирі. Вмикати світло ми не наважувалися. Потім йшла на мітинг окупованим Херсоном, у куртці, на грудях, складений прапор. Окупанти дивилися на мене холодними поглядами, і мовчали. Тільки зараз я розумію, як легко вони могли б мене зупинити, змусити розстебнути куртку...
фото з окупованих Олешок
Вже коли виїхали з окупації, якось йшли під дощем Дрогобичем. І раптом бачу: моя донька зупиняється, обережно розправляє важкий від дощу прапор на розі будівлі. Надихає те, що для наших дітей любов і шана до прапору вже не абстрактні слова з підручника, а глибоке відчуття приналежності тієї волі, незламності і гідності, що уособлює в собі наш Державний прапор”.
Для мене самої незабутніми залишилися ті відчуття, коли я побачила на вулиці Херсона машину з українським прапором і як після того місто за день розквітло рідними прапорами. Вірю, що настане день і про Перемогу України сповістять світові українські прапори.
