Загадкові амазонки. Що може бути про них правдою, а що вигадкою

Віта Науменко Журналістка

13 липня 2024 13:52

Вступ

У світовій історії людства чимало білих плям і пояснюється це тим, що багато племен, народів перестали існувати так і не залишивши після себе якогось вагомого культурного пласта чи писемних свідчень. Про них ми дізнаємося зі свідчень інших народів, які жили в той час та зберегли розповіді й описи мандрівників, торговців, літописців. Нерідко придворні літописці подавали історичні події спотвореними. Ну не могли ж вони написати прямо, що імператор, якому вони служили зазнав поразки в бою. Після цього літописець прогнозовано втратив би роботу і це в кращому випадку, в гіршому - голову. Тому поразки описувалися дуже завуальовано й подавалися як досягнення правителя, майстра ведення переговорів та хитрощами досягати бажаного. Часто, не знаючи, мови й звичаїв іншого народу, мандрівники описували своє враження від них, яке було досить суб’єктивним і не давало пояснень особливостей цих народів, їхньої релігії, звичаїв та побуту. Часом описи доповнювалися фантастичними подробицями, що взагалі підривало довіру до написаного в істориків.

Але навіть із повністю вигаданих історій, на кшталт давньогрецьких міфів про життя богів, можна уявити собі життя, звичаї, соціальний уклад того чи іншого народу. Адже відносини між богами, на думку греків були аналогічні людським.

Одним із загадкових племен вважають амазонок, розповіді сучасників про них видаються дуже фантастичними й тривалий час існування племен войовничих жінок піддавали сумнівам (1).

Зображення амазонки на грецькій вазіАвтор: портал Спадок

Легенди про амазонок записані греками

Наведемо кілька згадок про амазонок древніми еллінами.

“Міфи Стародавньої Греції” містять легенду про Тесея, сина афінського царя, який під час подорожі до північного узбережжя Понту Евксинського (Чорного моря) потрапив до країни амазонок і викрав їхню царицю Антіопу. Цариця закохалася в Тесея і коли її піддані амазонки вирушили війною на Афіни, то вона воювала проти свого народу на чолі грецького війська (2).

Плутарх і інші давньогрецькі історики свідчать про те, що племена войовничих жінок амазонок мешкали в Північному Причорномор’ї, на Кавказі та на берегах Меотиди (Азовського моря). Геродот розповідає про існування держави амазонок на Чорноморському березі нинішньої Туреччини, яким приписує заснування таких відомих міст як Смірна, Ефес, Синоп і Пафос. Історик стверджує, що ці жінки здійснювали набіги в сторону Персії (3. 13).

Амазонки. Розпис червонофігурного лекіфу. 420 р. до н.е. Музей Метрополітен, Нью-Йорк, США.Автор: spadok.org.ua

Ще одна легенда записана Геродотом: в ході Троянської війни на боці троянців воювали й амазонки, частина жінок потрапила до полону. Греки посадили їх на кораблі та відправили до Греції. Але норовливі полонянки хитрощами зуміли звільнитися від пут, перебили охоронців і моряків. Оскільки керувати судном вони не вміли, тож їм довелося покластися на волю вітру та морських течій, які віднесли їх до місця скіфів -Кремни. Там вони викрали у скіфів коней і, озброївшись зброєю убитих греків стали нападати на скіфів. Скіфи, хоча й не розуміли їх мови, проте вражені сміливістю та завзятістю жінок, вирішили, що важливо, приєднати їх до свого народу. Вони своїх молодих юнаків намовили наблизитися до табору амазонок, показати, що не мають зброї та лихих намірів. День за днем табір скіфів потихеньку наближався до табору амазонок. Зустрічаючись в степу юнаки жестами спілкувалися з войовничими дівами, зрештою все закінчилося коханням та шлюбами між скіфськими юнаками та амазонками. Але вільнолюбні та войовничі жінки не змогли прийняти законів племені та намовили чоловіків від’єднатися від скіфів і жити окремим народом. Народ цей з часом стали називати сарматами, або савроматами (5). Геродот ще зазначає одну важливу деталь: амазонки вивчили мову скіфів і сармати спілкувалися мовою, яка була близькою до скіфської. Пізніше сармати пішли війною проти скіфів та витіснили їх з Північного Причорномор’я (14)

В одному з курганів Дону виявлена глиняна ваза із зображенням вершниці, від якої захищається піший воїнАвтор: spadok.org.ua

Філософ Платон у IV ст. до н.е. впевнено говорить про те, що він не лише чув, але й знає про жінок-воїнів, що проживають навколо Меотиди (5).Тоді як Страбон пов’язував амазонок із Кавказом. За його словами в цьому племені дівчатка з юних років тренуються їздити верхи, володіти списом та стріляти з лука. Щоб більш ефективно натягувати лук і кидати спис, вони випалюють собі одну молочну залозу. Щороку, навесні, впродовж двох місяців вони зустрічаються на горі з чоловіками сусідніх племен. Якщо у них народиться дівчинка, амазонки залишають її у себе. Хлопчиків вони відправляють батькам або вбивають (3, 6).

Геродот мандруючи описував країни в яких побував, спілкуючись через товмачів записував розповіді місцевих жителів, намагався зафіксувати всі історії розказані людьми, яких вважали мудрецями. Часом ці історії виглядали не зовсім правдоподібно, проте Геродот описував все як було розказано оповідачами (7).І з часом багатьом цим історіям було знайдено підтвердження через археологічні розкопки, дослідження стародавніх письмен і т.д.

Жіночі поховання зі зброєю на території України

Про войовничих жінок-амазонок писали не лише грецькі історики. Є свідчення про існування таких племен в Латинській Америці, Африці Азії й часова локалізація не обмежується лише античними часами (6). Тему амазонок постійно підіймають в художніх творах на історичну тематику та в кінематографі. Бурхлива уява письменників та кінематографістів підігріває цікавість до теми амазонок та бажання знати про їх життя більше.

Археологічні знахідки знайдені при розкопках в курганах на Алтаї, Кавказі, Північному Причорномор’ї, Приазов’ї підтверджують, що амазонки дійсно проживали на цих територіях. До прикладу, деякі поховання жінок, які вправно володіли зброєю та багато часу проводили верхи на коні знаходили і на території сучасних Херсонської та Запорізької областей (6).

Північне Причорномор’я та береги Меотиди - це територія сучасної України, тому нам цікаво знати, як жили амазонки, що змусило жінок взятися за зброю і чи дійсно легенди про них, записані греками, відповідають дійсності.

Археологічні розкопки курганів причорноморських та приазовських степів виявили чимало поховань жінок зі зброєю. Дослідження кістяків показали, що ці жінки з дитинства тривалий час проводили верхи на конях. Пальці їх рук також вказують на те, що їхньою зброєю були переважно лук зі стрілами. Зброя, яку знаходили в похованнях – найчастіше лук і стріли, лише зрідка короткий кинджал, який скоріше вказував на високий статус жінки-воїтельки, ніж на основний вид зброї.

Поховальний комплекс кургану 1 біля м. Городище: 1 — план та розріз поховання 1; 2—12 — набір речового супроводу ) Автор: Фіалко, Нерода 2019

Археологи свідчать про те, що озброєння амазонок було характерним і для скіфів, обряди за якими ховали амазонок також подібні скіфським. Жінки також мали поранення отримані в боях і причиною смерті найчастіше була зброя (6, 11).

Вчені роблять припущення, що постійні військові дії в степах призводили до того, що чоловічий склад племені скорочувався і часто жінки були також змушені братися до зброї, щоб захищати свої пасовиська, свої землі. Але, знову ж таки, знайдені чоловічі поховання на територіях, де знаходили поховання амазонок і які відносяться приблизно до того ж часового проміжку, не містять при собі зовсім ніяких атрибутів. В той час, як в жіночих могилах, крім зброї знаходять прикраси та посуд. Чи можна припустити, що чоловіки в племені амазонок займалися вихованням дітей та домашніми справами, як про це описують греки? (6)

Ненаукова версія появи амазонок

Спробуймо уявити собі тогочасний світ. За описами Геродота у скіфів панував родово-племінний лад. Скіфами цей народ називали греки, як вони називали самі себе, ми не знаємо. Геродот розділяє скіфів орачів, які займалися землеробством, скіфів кочівників, які жили переважно продуктами тваринництва та царських скіфів (18). Мабуть, найбільш вигідним було положення царських скіфів. Місця їх проживання – це передгір’я Криму, північний Крим, Нижнє Придніпров’я. Тобто, ці скіфи проживали на межі земель грецьких колоній та кочових скіфів. З греків вони збирали данину за право обробляти їхні землі й користуватися ними, з торгових караванів, що прямували на північ і везли товари з Греції збирали мито та пропонували охорону. Якщо торговці відмовлялися від охорони, то цілком прогнозовано на них нападали розбійники й відбирали всі товари, а часом й життя. А ще в цих місцях знаходилися солоні озера, з яких можна було добувати сіль і за це також брали плату.

Карта розселення скіфівАвтор: spadok.org.ua

Археологи розкопали городище Неаполь Скіфський – столицю царських скіфів, де ймовірно проходили ярмарки на яких греки могли придбати товари, що поступали від скіфів кочівників та орачів. А ті своєю чергою могли обміняти продукти своєї праці на товари з Півдня. Звісно, що панівне становище царських скіфів викликало заздрість у сусідніх племен і цілком можливо, що на їхні території претендували сусіди. Ймовірно за володіння саме цими землями час від часу спалахували війни. Кожна війна – це великі втрати з обох сторін. Історія знає немало прикладів, коли війни вигравали тактичними маневрами й хитрістю.

Фрагменти панелей мармурового римського саркофагу, ІІ-ІІІ ст. Художні музеї Гарвардського університету, Массачусетс, США.Автор: spadok.org.ua

Припустимо, що одне з сусідніх племен царських скіфів дуже захотіло зайняти їхню територію та панівне положення. Але ж навіть якщо напасти зненацька, все одно, бойові сутички значно прорідять їхнє власне військо і чи зможуть вони втриматися в статусі царських скіфів, якщо інше плем’я не вирішить, що це слушний час перемогти ослаблених в битві конкурентів?

Як можна перемогти сильного супротивника без власних втрат? Тільки обманом і хитрістю.

Наприклад, плем’я заздрісників з усіх сил вдає вірних союзників і васалів царських скіфів: надсилають вчасно данину, наносять дружні візити з щедрими гостинцями, за потреби присилають своїх воїнів, щоб підтримати бойові походи царствених сусідів. А одного разу запрошують їх на велике свято з вшанування верховного бога на свою територію. Запрошують всім племенем. Але першого дня у святі мають брати участь лише воїни – тобто всі чоловіки, що здатні тримати зброю в руках. Жінки залишаються в тимчасовому таборі й мають приєднатися до святкування лише наступного дня.

На святі, як і годиться, проводяться змагання воїнів зі стрільби з лука, перегони у верховій їзді, вмінні володіти мечем. По закінченні змагань всіх чекає щедра вечеря з хмільними напоями. Але до вина додане сонне зілля, господарі знають в яких посудинах вино із зіллям, в яких просто вино, а в яких звичайна вода. Частина з них також п’є сонний напій, щоб не викликати підозри у гостей. І коли стомлені гості засинають, господарі свята їх вбивають. Тисячі трупів скидають до річки.

Вранці жінки царських скіфів прокинулися і пішли до річки, щоб вмитися, їх чекала страшна картина – вся річка була заповнена трупами їхніх чоловіків. За одну ніч було знищено всіх боєздатних чоловіків племені. Можливо цим пояснюється моторошна назва річки Мертвовод.

В «Історії» Геродота є описання того, що відбувається, коли одне плем’я чи народ завойовує інший: більшість чоловіків переможеного племені гине в бою, тих що вижили беруть в полон і продають в рабство, на жінках одружуються переможці. У традиціях кочівників мати кілька дружин це нормально. Діти та дружини вивчають мову переможців і стають частиною їхнього племені. Проте жінки все одно зберігають казки, пісні та перекази свого народу чи племені, які співають і розповідають своїм дітям, вони збагачують мову народу завойовника новими словами. В таких битвах народ не зникає повністю, він поглинається народом переможцем.

Претенденти на панування на території царських скіфів вважали, що жінки, які побачать своїх чоловіків мертвими, будуть змушені повторити долю багатьох жінок поневолених народів. Але ці жінки належали до племені, що тривалий час панувало в Північному Причорномор’ї, вони навіть думки не допускали про те, щоб підкоритися ворогам, які підступно вбили їхніх чоловіків. Після короткої наради жінки повертаються до своїх дітей, яких залишили під наглядом старших членів племені. Зібравши свій скарб, дітей та табуни коней, вони залишають обжиті місця і перекочовують в сухі степи Приазов’я. Головна мета, яку вони ставлять перед собою – вижити, відновити могутність свого племені та помститися ворогам. Жінки скіф’янки й так добре володіють мистецтвом верхової їзди. Старі чоловіки, які вже заслабкі, для війни та змагань і тому не поїхали на свято, залишилися в таборі й вижили. Вони починають навчати жінок і хлопчиків володіти зброєю.

Фаланги пальців жінок-воїтельок, із-за натягування тятиви лука, були дуже розвиненими.Автор: spadok.org.ua

Тож, перш за все жінки цього племені оберігають чоловіків, що в них залишилася: як хлопчиків, так і старих. Хлопчики - це майбутній генофонд племені, старі передають свій досвід та навички ведення бою. Трохи оговтавшись після трагедії, невеликі загони легкоозброєних жінок зненацька нападають на скіфів, що зайняли їхні землі. Щоб поповнити чисельність свого народу, жінкам потрібно народжувати. Для цього вони влаштовують щорічні шлюбні ночі, які проводять протягом місяця навесні й запрошують на них випадкових мандрівників, торговців. Навесні, тому що в такому випадку, дитина народиться під зиму. А зима - не надто сприятливий час для далеких поїздок верхи. Перші місяці життя діти проводять з мамою, а коли знову підіймаються в степу трави - амазонки довіряють своїх дітлахів членам племені більш поважного віку, які опікуються ними доки їхні мами полюють на ворогів.

Греків, які згадують у своїх описах амазонок, вражало в них все: здатність скакати верхи, стріляти з лука на ходу, воювати самостійно, без чоловіків. Самі греки були не надто вправними вершниками, а вміння натягувати тятиву лука та влучно стріляти на ходу для них взагалі було чимось фантастичним (Віра Курська “Історія коня в історії людства”). Та й жінка в грецькому суспільстві була безправною, в окремих містах-полісах навіть за ворота власного будинку без супроводу чоловіка вона не мала права вийти.

Вигадки про амазонок із легенд записаних греками:

Амазонки - плем'я войовничих жінок, які тримають своїх чоловіків для догляду за дітьми та виконанням робіт по господарству (6).

Наведена вище історія - всього лише припущення, яке спирається на ті факти, що скіфи й амазонки споріднені племена. Це можна підтвердити тим, що мають дуже схожі тактики ведення бою, зброю, традиції та обряди поховання, одяг, предмети побуту, прикраси й т.д.

Амазонки - жінки, що не підкорилися завойовникам, які підступно знищили їхніх чоловіків, які взяли на себе захист свого племені та його відродження. Тому чоловіків, що залишилися живими в цьому племені оберігали. Навряд чи вони займалися суто побутовими справами, вони готували зміну - навчали молоде покоління володіти зброєю, як хлопчиків, так і дівчаток.

Легко озброєні жіночі загони могли заманювати скіфів далеко в степ і заводити їх до пастки, де ворогів з мечами очікували чоловіки. І вже ніхто з тих пасток живим не повертався.

Автор: spadok.org.ua

Якщо амазонка народжує хлопчика - то його вбивають маленьким, або підкидають скіфам (1);

Відносно другого пункту - звісно, що в уяві греків ці розповіді про жінок войовниць могли породжувати роздуми про те, що робили амазонки з новонародженими хлопчиками. Не знаючи причин, які змусили їх взятися за зброю, вони фантазували про ненависть й відразу амазонок до чоловіків та бажання жити без них і використовувати випадкові зв’язки виключно з метою продовження роду. Проте, якщо припустити, що дійсно це плем’я спіткала велика трагедія, то логічно, якщо амазонки викрадали маленьких хлопчиків у своїх кривдників. Діти до п’яти років швидко забувають батьків і можуть легко адаптуватися в новому племені. Найбільша трагедія для батьків - втратити дитину. Викрадаючи дітей амазонки роблять дуже боляче своїм ворогам і водночас поповнюють своє плем'я майбутніми воїнами. Звісно, що їх тут виховують в традиціях власного племені й навчають ненавидіти своїх колишніх родичів. Можливо, що скіфи й намагалися щось розповісти про викрадення хлопчиків, але греки цього не зрозуміли й трактували це по своєму.

Викрадення дітей практикували у своїх нападах Османська Туреччина та Кримське Ханство. З хлопчиків виховували воїнів-яничар, яких використовували у своїх загарбницьких війнах (16). Дівчаток продавали в рабство та гареми.

Повторення практики викрадення дітей бачимо на прикладі сучасної війни. Її застосовує Росія ще з 2014 року, яка викрадає дітей з окупованих територій та віддає їх на виховання у сім'ї росіян. І мета цих дій - поповнити населення власної країни, яке стрімко скорочується, а також виховати у них ненависть до всього українського (17).

Автор: spadok.org.ua

Для того, щоб амазонки вправніше могли діяти мечем та зручніше їм було стріляти з лука - їм ще в дитинстві випалюють праву молочну залозу (1, 6).

Міф про видалення молочної залози в дитинстві вражає уяву. Можна припустити, що одна з жінок впала з коня, отримала сильну травму молочної залози, почалося гниття рани й для того, щоб врятувати її життя, молочну залозу видалили, рану припалили. Якщо цю жінку вбили в сутичці, то звісно ж її вигляд дуже вразив ворогів і це породило відповідний міф. Ще є припущення вчених, що дівчаткам могли на груди з правої сторони примотувати металеву пластину, щоб зупинити ріст молочної залози. Знаючи, що в багатьох народів є такі спотворені уявлення про красу людського тіла. І в дитинстві дітей калічать заради видовження шиї чи щоб зупинити ріст ноги, то подібне могло бути із жінками-воїтельками.

За якийсь час чоловічий склад племені відновився, але багато жінок продовжували брати активну участь в бойових походах, звісно, що очолювали їх вже чоловіки. Можливо і склалася така традиція, що дівчина не могла вийти заміж, доки не вб’є хоча б одного ворога (14) . Вони зберегли пам’ять про те, як їхній народ відновив свою могутність саме завдяки жінкам, що не підкорилися загарбникам, зуміли зберегти свій рід, примножити його і помститися ворогам. Є у Геродота припущення, що сармати з’явилися від союзу скіфів з амазонками (14).

Але ж цілком можливо і те, що одне зі скіфських племен могло залишитися без боєздатних чоловіків і відділитися від своїх сусідів, щоб з часом відновити боєздатність та повернути втрачене. Тому і шанували сармати старших жінок свого племені.

Викладене в цій публікації лише припущення зроблене на основі, як легенд записаних давньогрецькими істориками, так і досліджень археологів, намагання відтворити в уяві умови в яких жили скіфи, що могло стати причиною появи жіночих військових формувань та племені в якому майже не залишилось чоловіків. На жаль, сучасній людині, навіть в уяві, нелегко відтворити всі ті виклики, які щодня поставали перед нашими предками в прадавні віки.

Чому люди вірять в легенди?

Люди легше запам’ятовують легенди, ніж лекції науковців-археологів про дослідження давнини. Проте в легендах багато вигадок, адже це один із видів народної творчості, коли реальну історію переказують багато разів і кожен із оповідачів додає якісь подробиці від себе. Зрештою розповідь про реальних людей чи події починає виглядати настільки фантастично, що її вже перестають сприймати як свідчення про те, що щось дійсно існувало чи відбувалося.

Греки багато нафантазували в своїх легендах, розповіді про жінок зі зброєю їх дуже вразили. У них не було розуміння в яких умовах доводиться виживати цим жінкам.

Попри розповіді греків, історики мають дещо інший погляд. Історик-краєзнавець Олексій Паталах стверджує, що життя кочівників в степу і життя в грецькому полісі - це два різних світи. Цілком можливо, що взятися за зброю жінок змусила якась трагедія, що спіткала їхнє плем’я. Вони могли воювати за пасовища в степу, за худобу, просто за те, щоб вижити і врятувати свій рід, плем’я. Відгомін матріархату у кочівників був досить стійким навіть за більш пізніх часів.

Існування жінок-воїтельок в степах Приазов’я та Північного Причорномор’я підтверджують не лише легенди записані греками-істориками, а й археологічні розкопки. Часто створенням художніх кінофільмів намагаються візуалізувати події минулих епох і буває, що виходить вдало, якщо при створенні фільму консультуються з істориками і намагаються максимально правдоподібно відтворити атмосферу епохи.

“Щодо фільмів про амазонок, - говорить історик, - то я не бачив жодного, який би прагнув реалістично відтворити життя кочівниць-степовичок, що змушені були взятися за зброю. Їх зображають здебільшого напівоголеними, в шкіряних бікіні - одязі, який жінки-воїтельки ніколи не носили.

Такими зображають амазонок в кіно та мультфільмахАвтор: spadok.org.ua

Всі знання істориків про амазонок обмежуються лише археологічними знахідками, знайденими під час розкопок поховань, вони дають не так багато уявлень про життя в той період, не можуть вказати на причини за яких жінки були змушені взятися до зброї. А легенди греків занадто прикрашені, щоб на них спиратися.

Легенда викладена авторкою - намагання відтворити події, що відбувалися в наших степах в ті далекі часи. Спроба пояснити чим могли керуватися амазонки в своїх набігах, припущення, як вони могли організували свій побут. Як історик я не можу сказати, що такого не могло бути, але й підтвердити теж не можу.

Як легенду її можна розповідати туристам, але наголошувати що це всього лише легенда, складена на основі давньогрецьких міфів та археологічних знахідок в українських степах”.