Долинській пощастило, що молодому, але вже досить досвідченому і талановитому вчителеві Антону Макаренку довелося чотири роки працювати в нижчепочатковому двокласному залізничному училищі №7 при залізничній станції .
“Ми з нетерпінням чекали уроків Антона”
В 1911 році Антона Макаренка перевели з селища Крюкова на залізничну станцію Долинська. Йому запропонували викладати у Залізничному училищі №7 словесність, малювання та креслення. Спочатку вчитель квартирував у родини Тернових, потім завідувач Залізничної школи Микола Компанцев запропонував додатково посаду вихователя (наглядача, так раніше називалась посада) в інтернаті для дітей залізничників і кімнатку для квартирування разом з вчителем Г. Орловим, де нині знаходиться меморіальна кімната А.С. Макаренка.
Музей Антона Макаренка в Долинській
Молодий вчитель весь вільний час проводив з дітьми, чим неабияк дивував як вчителів, так і учнів. Щоб заохотити дітей до читання - організував гурток виразного читання, на практиці демонструючи їм, як змінюється сприймання тексту, якщо він прочитаний з емоціями, з правильно розставленими акцентами та наголосами. Разом з вчителем музики організував хор, затівав з дітьми різні цікаві ігри, в зимовий час разом з учнями залив каток, навчав їх кататися на ковзанах, змайстрували з підручних матеріалів нехитру карусель: в лід вмонтували жердину, зверху наділи колесо, до якого прив’язували декілька саней, одна дитина колесо крутила, а інші каталися.
Антон Семенович дуже багато знав сам і охоче ділився своїми знаннями з учнями. Мав непогану власну бібліотеку, книжки з якої він давав читати дітям.
Вперше, за пропозицією Макаренка та його сценарієм, в школі було проведено новорічне свято та бал-маскарад. Костюми до свята діти разом з вчителем зробили власноруч. А спонсорами матеріалів для дитячих костюмів стали місцеві крамарі й зробили вони це на прохання вчителя. А новорічну ялинку до свята на радість малечі подарував сам Микола Львович Давидов – засновник дендропарку «Веселі Боковеньки».
Оскільки навчалися в залізничному училищі переважно діти залізничників, які мали право на безплатний проїзд залізницею, то Антон загорівся ідеєю влаштувати їм екскурсії до різних міст. Адже їхні батьки, навіть маючи право на безплатний проїзд, майже ніколи ним не користувалися, бо все життя були зайняті роботою та щоденними побутовими клопотами, в розвагах сенсу не бачили.
Твори Макаренка видані різними мовами
Після однієї з поїздок до Миколаєва діти із захопленням розповідали своїм одноліткам про тварин, вперше побачених у місцевому зоопарку. До цього вони навіть уявити собі не могли, що десь ще є інше життя. Вчитель водив дітей у походи до скіфської могили, до дендропарку «Веселі Боковеньки», знайомив їх з історією рідного краю. А вечорами в інтернаті розповідав дітям захопливі історії про видатних людей.
«Уроки Антона Семеновича відрізнялись від уроків інших викладачів, - згадували колишні його учні: М. Дикач, М. Горбенко, К. Баришнік, М.Соломко та інші. – В нас був не один вчитель, але ми з нетерпінням чекали уроки Антона. Він завжди приносив щось нове, світле, непізнане. Вчитель міг захопити нас і тоді всі слухали його, затамувавши подих».
Сам Антон Семенович Макаренко згадував про роботу в Залізничному училищі №7: «Ми, вчителі, а нас було щось із восьмеро, весь свій час проводили з дітьми. А в тім, у нас іншого вибору не було. За давньою вчительською традицією ми, звичайно, віддавались прекрасним мріям і сіяли розумне, добре, вічне, рік у рік робили випуски та раділи, проводжаючи хлопчиків і дівчаток у життя. А радіти, власне, було нічого. Ні в яке особливе життя не було шляхів для наших учнів. Усі до одного вони їхали на маленькі станції та полустанки, продовжуючи те саме степове бідування своїх батьків. А ми продовжували своє – вчительське…»
Завдяки Макаренку були виділені кошти на нову школу в Кефалиному
Відвідавши уроки свого колеги, завідувача Земської школи селища Кефалине Лавра Тимофійовича Степанченка, Макаренко жахнувся від умов, в яких той працював. Це була невеличка селянська хатинка, в одній половині жив сам завідувач, а в іншій навчалось понад 50 селянських дітей різного віку одночасно.
В молодого Макаренка зародилася думка, будь-що поліпшити умови для навчання дітей селища Кефалине (нині м. Долинська). Спочатку молоді вчителі звернулися до земства, потім намагалися оженити красеня вчителя Лавра на місцевій поміщиці, щоб на її кошти побудувати нову школу. Але з жениханням план провалився. Тоді вчителі пішли на гостини до пана Кефали, розтопили його серце грою на скрипках і переконали виділити гроші на побудову школи. Ця будівля і до цього часу слугує нам – тут розташовано службу «Соціального захисту населення» Долинської громади.
Дослідницькі матеріали з вивчення діяльності Антона Макаренка в музеї
Саме в нашому місті, в Долинській, Антон Макаренко розпочав свою письменницьку діяльність, написав свій перший твір «Дурний день». В Долинській Макаренко пропрацював 4 роки. Тут він розпочав свій педагогічний експеримент системи виховання молоді та підлітків, який опише пізніше у своїх роботах з педагогіки.
Покинув Антон Семенович Долинську тому, що вирішив підвищити свій фаховий рівень. Блискуче склав вступні іспити та став студентом Полтавського вчительського інституту.
Музей Антона Макаренка в Долинській
Понад чотири десятиліття діє Долинський педагогічно-меморіальний музей А.С. Макаренка, який був створений за ініціативи педагогічного колективу Долинської СШ №2 на чолі з директором І.Л. Євсєєвим. Музей розміщений в історичному приміщенні колишнього Двокласного нижчепочаткового залізничного училища №7, в якому в 1911-1914 рр. жив та працював ще зовсім молодий на той час майбутній видатний український педагог й письменник Антон Макаренко.
Колишні вихованці Макаренка
Долинчани пишаються тим, що частина біографії цієї відомої на весь світ людини, пов’язана саме з нашим містом. В 1979 році на вшанування пам'яті видатного педагога біля Долинської школи №2 було встановлено погруддя А. Макаренку, а у 1983 році Постановою Ради Міністрів УРСР школі присвоєно ім’я А. Макаренка, одна із вулиць міста названа на його честь, працює музей А.С. Макаренка, якому у 1998 році надано почесне звання «Народний музей». Про його долинський період життя Іваном Євсєєвим написано книгу «Дивак» (2000 р.) та наукову роботу «Антон Макаренко і Долинська 1911-1914рр..» (2006 р.) Світланою Пістрюгою.
В музеї А.С. Макаренка зібрано більше ніж 9 тисяч експонатів основного фонду. Це й історія педагогіки України, історія краю та освіти Долинщини, долі багатьох її людей. В музеї зберігається унікальна колекція матеріалів, фото, документів, які розкривають маловідомі сторінки долинського періоду життя А.С. Макаренка, зібраний величезний матеріал про вчителів Долинщини, які плідно працювали на педагогічній ниві, висвітлено передовий досвід роботи вчителів-новаторів. Користуються фондами музею і старшокласники, студенти та викладачі вишів, вчителі, журналісти, письменники, краєзнавці.
В залі музею
А починався музей із невеличкої експозиції в школі №2 у 1963 році, на презентацію якої були запрошені колишні учні та колеги А.С. Макаренка, випускники Залізничного училища № 7. У 1968 році до вже зібраних матеріалів додалися й ті, що були привезені учителем історії М. Н. Рудим з меморіального музею А. С. Макаренка м. Крюкова за результатом обміну експонатами. У січні 1978 року музей відкрили на першому поверсі основного приміщення школи (в трьох класах та рекреації). До 90-річчя видатного педагога провели нові пошукові роботи й всі наявні та зібрані матеріали перенесли до історичного приміщення колишнього Залізничного училища №7, де і на сьогодні знаходиться музей А.С. Макаренка.
У переоформлення та збереження музею в різний час докладали зусиль І. Євсєєв, М. Рудий, В. Дикий, В. Скоринін, Т. Доброхотова, Л. Демченко, С. Гараль, О. Гадірова, художники В. Сорбот, В Синиця, О. Юркевич, фотограф П. Арчиков, директорка музею С. Пістрюга, зберігачка фондів С. Савченко.
В залі музею
Коли пізнаєш історію свого краю - починаєш його любити по справжньому, пишатися своєю малою батьківщиною та людьми, яких дала світові долинська земля. Тож запрошуємо долинчан і гостей міста відвідати наш музей. Я впевнена, навіть якщо ви бували тут раніше, все одно відкриєте для себе щось нове, що раніше пройшло повз вашу увагу.
Що було раніше?
Раніше ми писали про те як проходив літній клуб для дітей в Долинській.
